Постапокаліптична кав'ярня

Непийпиво перед входом в кавярню

Була у мене кавярня...

Постапокаліптична кав'ярня - унікальний маленький заклад, створений Максимом Непипиво, бійцем Братської Четвірки. Кав'ярня була в приміщенні занедбаного бомбосховища. Тим паче гаслом її було «працюватимемо навіть після ядерної катастрофи». З точки зору прагматичного маркетингу, можливо, не сильний імідж. Тим не менш, місцеві туди ходили, а ще більше — люди з націоналістичних тусовок, бо там «своє місце». На фото з кав'ярні можна помітити різних цікавих діячів та людей, що згодом стали помітні в час широкомасштабного вторгнення (наприклад Юлія "Тайра").

Коротше...

Асортимент кави і вибір десертів до неї були скромними, але це не було критичним для роботи закладу. Випадкових хіпстерів чи офісних працівників серед відвідувачів тут було не знайти. Фішка була в іншому. В кав'ярні, крім усього іншого, продавали квитки на вистави - наприклад, на Віденську Каву, за авторством Корча. Були також полиці з літературою на тему російсько-української війни, спогади українських ветеранів (ці твори видавало в основному видавництво "Залізний тато"), світових полководців, історії війн - навіть по темі арабо-ізраїльських там дещо було. Книги вусатого Корчинського там теж стояли, звісно. У відгуках навіть писали, що з Корчем в кав'ярні перебір і таке враження що він “зараз влетить і вломить мені під Валькірію Вагнера”. Такі відгуки були, звісно, написані російською мовою. Лекції, що тут проводили фокусувалися звісно на геополітиці, теоріях криз, історії європейських радикальних рухів, філософії, а також на практичних питаннях виживання в умовах сучасних військових конфліктів. Люди могли прийти на лекцію по демонології і навчитися викликати собі чортів або сукубів послухати про їх походження і місце в різних світових релігіях. Якби тоді параноїки в інтернеті звернули б увагу на кав'ярню, то негайно б повісили на неї ярлик лігва український правих та радикалів. Час від часу в кафе збиралися діячі українського правого руху - Корчинський в своїй колоритній манері називав ці заходи “семінари по християнському спротиву”. У Братства трохи раніше існував значно просторіший заклад - Генштаб - кафе-ресторан, що був офісом Братства в 2014-17 роках.

На базі кав'ярні існував маленький кіноклуб IC (Intolerant Cinema) - Нетолерантне кіно, де проходили закриті покази класичного та провокативного європейського кіно ХХ століття - тобто фільмів, які рандомний повзпроходько дивитися не буде - наприклад, чорно біле історичне кіно 1930-40-х, в тому числі справжнє тоталітарне кіномистецтво, європейський артхауз, документалки про світові мілітарні організації. Всі стрічки показували з оригінальною звуковою доріжкою і з українськими субтитрами. Але субтитри часто перекладали самостійно, оскільки офіційного українського дубляжу для таких нішевих чи стародавніх фільмів просто не існувало. Дехто називав це спробами у контркультурний опір сучасній беззубій та банальній масовій культурі.

Максим не був вправним бізнесменом - заклад мав постійно проблеми в виходом в нуль. Він часто безкоштовно пригощав кавою усіх учасників бойових дій, добровольців, що приходили та дівчат, які йому подобалися. Максиму було незручно просити їх заплатити. Тому рахунки і оренду допомагали сплачувати члени Братства, зокрема Оксана Корчинська.

• 

  Максим поширює "Посттравматичну рапсодію"

• 

  Постер кіноклубу IC

• 

  Лекція по демонології

Підтримка анімешників

Ще перед початком ковіду Максим не забував про анімешників - в 2018-му кав'ярня надавалася під сходини-анімки і перегляди аніме українською. Безкоштовно. Також він робив знижки в 20-ть відсотків тим, хто перекладав і озвучував аніме, або допомагав в цій справі в інший спосіб. Як то кажуть - спілкувався з анімешниками як з нормальними людьми. В той час ліцензійної манги українською практично ще не існувало. Вона почала з'являтися на полицях магазинів лише на початку 2020-го року (перші томи “Чі” та “Ательє чаклунських капелюхів”). Тому Максим надавав полиці в своїй кав'ярні для розміщення українського самвидаву манги та японських настільних ігор — рідкісні тоді штуки, які можна було нарешті хоч потримати в руках, погортати або пограти. Цей же самвидав був бонусом за діяльність активним учасникам аніме-клубу Міцурукі.

• 

  Міцурукі і кав'ярня

• 

  Манга

• 

  Пруфи з 2019-го про мангу

• 

  Аалямб Курка

Закриття та відбиток в пам'яті

Фінал кав'ярні прийшов з ковідним локдауном. В 2020-му році вона закрилася, хоча гугл і досі пише “Тимчасово зачинено”. Максим хоч і не став успішним підприємцем тоді але потім мріяв відновити таку свою діяльність. Реальність, на жаль, була проти цих мрій. Чи візьметься хтось відновити в меморіальних цілях цей заклад - невідомо.

Іронічно зараз виглядає, що у відгуках про заклад залишився навіть такий допис “Затишно і в разі ракетного удару є шанс вижити, тут є смаколики, запаси води та цікаві книги”. Певно, інтуїція Максима щось йому тоді тихенько підказувала про недалеке майбутнє.

Постапокаліптична галерея

• 

  Корчинський рекламує кав'ярню

• 

  Парамедик Юлія Паєвська (Тайра)

• 

  Напис на черепу "Хай туга не вмира, хоч я помер"

• 

  З видавцем Олексієм Бешуля.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

  Книги. Багато книг.

• 
• 
• 

  Євген Стасіневич - літературний критик і лектор.