Старий пердун

Старий пердун - віково-психологічна категорія населення будь-якого суспільства з представниками старшими приблизно за 50 років.

Характеристики

Вони теж бувають різними

Старий пердун - це все-таки не вік, це тип світогляду, який спонукається ним. Він прожив ціле життя і от настала старість. Спочатку трохи, потім сильніше. Світ змінюється: технології, відносини, стиль спілкування. А старий пердун - ні. Йому здається, що раніше було краще і він використовує кожну можливіть, аби доповісти про це всім оточуючим.

Відрізняються особливим ейджизмом та тиском на молодь. Мовляв, вона не знає, як жити. І її треба навчити. Часто старий пердун дорікає молоді тим, що вона не жере стільки гівна, скільки він сам жер у їхньому віці. Це банальна заздрість.

Категорія старих пердунів виникає при культурно-економічному зростанні суспільства, де кожне нове покоління більш розвинене. В іншому ж випадку, старигани стають якраз корисними, бо хоч якось переказують молоді більш прогресивні цінності з минулого.

Геронтократія в історії

Старі пердуни не завжди були раком суспільства. До появи загальнодоступних засобів самонавчання та взагалі навчання вони виконували важливу функцію передачі накопичених практичних знань майбутнім поколінням. В давнину голова родини був цінною фігурою, навіть якщо лежав прикутий до ліжка.

В деяких суспільствах старі чоловіки/жінки навіть автоматично ставали старішинами-управлінцями. Їм щороку видавали найкращих дівчат в дружини і вони мали пріоритет при вирішенні майнових питань. Це те було не просто так. Адже якщо в доантибіотичну еру ти дожив до 30 і вище, то це означає, що ти справді міцний дід і краще щоб було більше таких міцних мужиків як ти. А якийсь 20-річний шварцнегер ще не факт, що дотягне до 40.

А як інакше?

Можна слідкувати за технологіями і не намагатися затюкувати молодь. Вчитися постійно і до смерті. Приклади таких старих людей теж є. Важко бути таким, коли ти йобаний бідняк, зато таких більше в розвинених країнах. Вони теж викликають своєрідний фейспалм у молоді тим, що не сприймаються як свої за віком. Але не зневагу - це зовсім різні речі. Тож краще вже розвиватися до останнього.