Архів:Копіпасти Кропивачу

Основна стаття: Кропивач

ЩО БУЛО ПРИ ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ, ЩО МИ ВТРАТИЛИ

• 1. МАЗАНКИ РОБИЛИ З МОЛОЧНОГО ВАПНА, ХОЧ ВІДЛАМУЙ ШМАТОЧОК СТІНИ І ЇЖ
• 2. СИЛА ГРАВІТАЦІЇ БУЛА СЛАБША В 4 РАЗИ, КОЗАКИ В КАФУ ЗАСКАКУВАЛИ З РОЗБІГУ ПЕРЕСКОЧИВШИ МОРЕ
• 3. ЛЮДИ ЖИЛИ ВІЧНО І ЗАЛУПУ МАЛИ ЯК МАКОГОН, АЛЕ В СЕРЕДНЬОМУ У 80 РОКІВ ХОРОБРО ПОМИРАЛИ В БОЮ
• 4. ЯКЩО СПІТКНЕШСЯ НА ВУЛИЦІ, ТО КОЗАКИ ВІДРАЗУ ПІДБІГАЛИ ЛЮЛЬКУ НАБИВАЛИ, ПХАЛИ ЗОЛОТО В КИШЕНІ І БРАТАЛИСЯ
• 5. ОЛЕНІ, КАЧКИ, КАБАНИ ТА ПОЛЯКИ САМІ ПІД МАЗАНКУ ПРИБІГАЛИ І ВІДРАЗУ В ПІЧ ЗАСКАКУВАЛИ
• 6. РОЗКАЗУВАВ ОРЛИК В КОНСТИТУЦІЇ, ЩО ВСІ ЛЮДИ ВНОЧІ ПРОКИДАЛИСЬ ВІД БАЖАННЯ ГЕРОЇЧНО ЗАГИНУТИ В БОЮ І ВІДРАЗУ НА СІЧ БІГЛИ
• 7. ВАГІТНІСТЬ ТРИВАЛА 2 ТИЖНІ, ДІТЕЙ ЗА ОСЕЛЕДЦІ ВИТЯГУВАЛИ, НОВОНАРОДЖЕННІ ВАЖИЛИ ПО 20 КГ І МАЛИ ПРИ СОБІ ШАБЛЮ
• 8. ВОДА У ДНІПРІ НА СМАК БУЛА ЯК КВАС І ЛЮДЕЙ ВОСКРЕШАЛА
• 9. ЗИМОЮ БУЛО МІНУС 70, АЛЕ ВСІ БОСИМИ НА ПОЛЯКІВ ХОДИЛИ
• 10. КАЛИНА РОСЛА У БЕРЕЗНЯКУ РОЗМІРОМ З ЯБЛУКО, ЯБЛУКО РОЗМІРОМ З ГАРБУЗИНУ, ГАРБУЗИНА - З ХАТУ, А В ХАТІ КОЗАКИ СИДІЛИ І ПІСЕНЬ СПІВАЛИ, І ТАКИХ, ЩО ВІД НИХ ЗИМОЮ ВИШНІ РОЗЦВІТАЛИ

Сходження [1]

Перша історія створена в сетінгу української безосібної культури та на основі карти УБК 2017 року.

Місце дії копіпасти. Карта загалом.

Останній раз ми напувалися водою з чистої притоки річки-смердючки. Притока та витікає зі скелястої ущелини між піком Курки та однією з порівняно невеличких гір Дупобільного або Бугуртівського хребта - найвищого ландшафтного об'єкта земель УБК. Навіть гори москалосрачу з їхніми віковими давно закам'янілими покладами лайна не так спарюють у небеса. Подумати лише, ми вирушили в похід на гору Ясона, найвищу з усіх. Особисто я давно про це мріяв, хоч і читав відомості про небезпеки тих далеких та малорозвіданих країв. Набравши води у баклаги і закінчивши переїдати, ми попрощалися з "няўчиною" як цю притоку в народі звуть, і пішли в напрямку густого лісу, яким не ходили ще десь з часів панування на цих землях раннього Учану. Цей ліс відділяв полонину при річці від початку гірського хребта.

На щастя, в річці також було багато пов'язаних пічкурів (Gobio Tenetur). Цей вид виявили ще під час 3-4 періоду Учанівської історії. Його важко ловити, адже рибу на дні тримає кайданка з гирею - звідси і така назва. Тим не менш, місцеві нічанівські анони свого часу винайшли як це робити. Справа то не хитра, треба взяти гарну гілку, та вчепити рибу за ланцюжок її кайданки, так і вудка не потрібна. Як тільки підчепили - тянути за течією і по радіальній траекторії риба невдовзі опиниться на березі. Найбільша складність тут у вазі гирі. Британські вчені давно намагаються з'ясувати, як же пічкурі пов'язані з ними плавають. Достаменно це зробити не вдалося, та за найбільш авторитетною теорією, вони ковзають гирами по місцевому дуже гладкому імлистому дну. Тож, наловивши пічкурів, і добре попоївши, ми попрямували до лісу.

Місцеві ліси, дорогий безосе, це ще та краса. Біля берега вони не такі. Там їх давно порозріджували для вибудови січей, які ти так любиш. Один лише Учан - це ж уявіть скільки дошок треба було, аби зберігати всі треди аж до занепаду борди! Так, тут вони дикіші. Проходячи крізь ліс, ми іноді чули няўкання. Це няўки - давні істори, які були символом ще учанівського /a/, і зваблювали багатох анонів своєю екзотичністю. Кажуть їхня кров текла у самій Ксені, але то мабуть небилиці. Самі подумайте: няўки дуже потайливі, і останні 6 сторіч, від самих початків Учану, нікому не показуються. І щоб оце якийсь анон із Великої Січі забрідав у ті ліси, їбав дівку без спини… маячня якась, легше на фап сходити на дошці поряд. Прославлених йобаних шакалів ми так і не побачили, може тому, що пройшли весь ліс вдень. Мабуть вони сплять і виходять лише вночі, коли роздільна здатність світу УБК знижується. За лісом уже не було видно туристичних вогнів руїн Нічану. Кляті каваїсти, постійно приїжджають з фотиками, палять оселю Малювальника та туалет Мас-кіта, переклацують це все за кілька хвилин, та їдуть назад. Йолопи, як на мене, втрачають головне. Безцінну природу, сповнену атмосфери давніх мемів та нічні сяйва порнозірок у небі. На бордах через неонові вивіски у фап-районах зірок вже нормально й не видно, а тут - дивись скільки хочеш.

- "Ньюфаже", кличу я одного з компаньйонів, "поглянь онтуди", вказуючи пальцем продовжую, "ото вже починає виднітися найяскравіша зірка Саша Грей сузір'я Бразерс, бачиш" - "Зрозуміло, не знав. А то туманність "Псковське порно", я вже встиг дечому навчитися)))" Клятий смайлойоб… але то нічого, перевчимо. Зараз не до того, бо якщо дотемна з лісу не вийдемо на лисуваті гірські стежки, то ще можемо зустрітися з зайшлими йобаними шакалами. Маршрут наш не з легких і пролягає через огин гори Віденського Університету між двома піками творців УБК, а потім повільного під'йому на пригір'я Гори Ясона через бурякові полонини. А там вже й сніги починаються - води, де хочеш, то й бери. Нарешті нормально відійшли від лісу, тут хіба жук-олень в палатку залізе. Але жука-оленя чіпати гріх, краще вже здичавілу курву по пиці загамселити. Добре, що обрали цей маршрут нагору, бо з боку Податкового схилу можна і на гіршу фауну натикнутися. Західні інтернет-тролі нікого не щадять, а ось їбати тамтешніх ельфійок саме задоволення. В кожному разі, чекати на візу від "Фейсбук-сіті, аби зійти небезпечнішим шляхом, коли є наша рідна сторона" - не комільфо. Ось і прийшли, час розбивати табір і спати.

Вийшли пораніше, аби до темряви дістатися зворотнього боку бобулівського пригір'я, адже вітер вночі крізь нього проходить просто крижаний, окрім того ще й наспівує пісні Іво Бобула. Дорогою, з підвищенням, клімат почав змінюватися і перед нами відкрилися добре відоми з минувшини бурякові плантації, точніше те, що від них лишилося. Нікому вже культивувати цю рослину і рештки давньої учанівської цивілізації з її гірськими терасами пішли в небуття разом зі здичавінням Beta Vulgaris до рівня простого дикого буряка, який навіть в рота брати гидко. За день дійшли до іншого боку, наслухавшись пісень Іво, і розбили базовий табір. Завтра підіймаємося на вершину.

Підйом не з легких. Це звісно не Податковий схил, але морозець теж пробирає. Вдалину відкривається вид на Фейсбучний перевал, де традиційно відбуваються Чорні Ради серед небидла з приводу того, як краще срати і сцяти - як більш по-українському: поносом чи закрепом. Вони звичайно не дорівняються з чорними радами вк-бидла в пустелі диванних народів, але і то видовище грандіозне. Я про них лише чув, хочу якось відвідати. В цих горах необхідно бути обережними - тут проходить український інтернет-кордон за яким вже вештаються тамтешні прикорднонники. Нашим завжди було похуй, тому хоч вони не діймають. Нарешті ми зійшли на вершину. З неї просто чудовий вид на Фейсбук-сіті, вдалині видніється замок Файначівець та аномалія "Файно-меморійське нічого". Сяйво від гузноболю Однокласників можна побачити з будь-якої точки УБК, це не дивина. Дивлюся на пік Курки й думаю наступного разу спробувати підкорити його, адже хоч він на кількадесят метрів і нижчий, але набагато складніший: масивні, можливо рукотворні, а можливо витесані давніми цивілізаціями елементи голови курки забезпечать чудову практику в альпінізмі, а не такий легенький гірський похід як цей. На горі Ясона стоїть шпиль, де традиційно висить прапор найбільшої борди УБК, аби в закордонних інтернетах знали, хто панує на цих землях. Величі давного Учану ми ще не досягнули - хрін його зна, як вони зводили ці плантації і міста, які зберігали всі треди. Але я думаю, що у нашого молодого міста-держави все ще попереду. Це одна з причин, чому я подався сюди - подумати про великих діячів минулого і взяти щось для себе.