Постколоніальний страх осоромлення

Страх осоромлення — панічний страх учасника довільної українізаційної справи перед осоромленням його самого, українізації чи України «негідними» діями якогось іншого громадянина чи активіста. Має безпосередній зв'язок з хуяльністю на благо українізації™.

Why so Шевченко?

Життя самого Шевченка і його погляди не мають жодного стосунку до цього комплексу. Натомість Шевченко став одним з ключових моментів його розвитку і популяризації в рамках української національної ідеї.

Уже з кінця 19-го століття життя й доля Шевченка як простонародного страждальця за українську мову й культуру стають предметом сакралізації серед національно-патріотичних кіл. Шевченко — не єдине джерело такого натхення, але ухил до страждання і віктимізації за українську культуру замість авантюризму за неї стає явним. Зокрема це видно у творі Франка «Каменярі», де борець неодмінно має класти життя і робити визначний внесок у примарне щастя майбутніх поколінь. Формуються засади майбутніх мемів про журбу і справжню українську печаль.

Усе це підігрівається соціалістичними рухами, які активізуються на початку ХХ століття. А оскільки ініціативних буржуїв вони вважають раком суспільства (ну не культуролохи-страждальці же), то українська ідея вбирає й ці образи. За Серсеру патерн ще більше закріплюється форсом Шевченка як народного мстителя проти буржуазних нахилів і вузьколобих націоналістів.

Дуже просто збагнути суть цього ідеалізованого образу українця з порівняння Шевченка (щонайменше яким його уявляли, поминаючи незлим тихим словом) та Пушкіна. Якщо перший — це винятково мистецька людина і страждалець (хоча реальний Шевченко, знову ж, був не зовсім таким), і цим українець пишається і старається бути такою ж недоторканно примадонною, то Пушкін — це офіційно гуляка, авантюрист і всюди свій чувак, і таким пишається росіянин і прагне бути на нього схожим.

Українці в цьому не самотні, як і росіяни. Всі постколонізовані й постколонізуючі народи мають приблизно ті самі тенденції. Байрон і Шекспір позиціонуються як авантюристи, а білоруські поети — як примадонни-страждальці. Ю ноу зет філ. Саме це (а може і не лише) формує український націоналізм як, за словами Корчинського, скромність здібностей. Тоді як націоналізм націй здорової людини — це любов до освоєння нового, організації своїх людей і встановлення своїх правил.

Сутність

Щонайменше, існує рід українізатора-активіста, у якого присутнє вологе ототожнення себе з цим ідеалізованим образом умовного Шевченка, який жертвує і жертвує заради порятунку української культури.

Часто тут все просто — у особи присутнє підсвідоме бачення свого внеску з майбутнього як рятівного, або хоча би значного, для української культури, а своєї ролі в історії України як чергового мистецького героя з долею страждальця.

Але українська культура, бляха, ніяк не рятується, бо всі навколо, хто не він, заважають своїм несерйозним і неправильним ставленням до цієї священної мети її майбутньому успіху.

В основі лежить зазвичай індивідуальна моральна слабкість й особистий страх бути висміяним. РАПТОВО, але так воно нерідко й стається внаслідок самих дій в описуваному тут напрямі.

Фактори

Одним із факторів є надмірне зациклювання особи на порятунку української культури, українізації і всьому, що з цим пов'язано. Це призводить до ототожнення своїх переконань з правильністю її порятунку.

Також має значення зовнішній домінуючий цивілізаційний вплив. Такі рятівники сахаються проводити реальну боротьбу, яку засудять на Заході чи довільні треті особи (особливо колонізатори та їхні ЗМІ), і переважно скочуються в її імітацію на достатньому рівні для підтримання іміджу солідного майбутнього Шевченка.

Водночас, цей страх — явище соціальне. Особу оточують здебільшого такі ж люди, які своєю визначною метою готові виправдовувати будь-які дії, а от інші, хто до цієї групи не належать, однозначно навіть найбільшими дрібницями соромлять все, що рухається.

Надуманість проблеми

Проблема, однак, надумана. Якщо ви поясните зміст цих закономірностей британцю і наведете приклади того, що дебоші письменників чи участь Байрона в військовому конфлікті грецької революції якось соромлять британську літературу чи англіфікацію, він розсміється вам в обличчя. Тому КШ — це не часткова проблема, це скоріше повна неадекватність сприйняття та відірваність від реальності.

Особисті психічні проблеми

Побічно можна сказати, що такі люди часто мають проблеми зі спілкуванням в побуті, їм важко створити родину чи завести друзів. Саме через переконання у власному шляху та власній єдиноправельності на ньому.

Наслідки

Насамперед це традиційна скарга, що де 3 українці, там 2 гетьмани. Або «не з тих Тертик» з Мини Мазайла. Майбутній месія української культури вважає, що його соромить все, що незвичне і не складається в його «коробку». Саме тому він нездатний організувати більше коло людей, ніж ті, з якими він має час і фізичну можливість узгоджувати свої суб'єктивні цінності. Інші мислять приблизно в тому самому напрямі, що породжує масове гетьманство і більшу боротьбу за декларування власної цнотливості, ніж реальні дії по суті справи і об'єднання сил для них.

Основна стаття: Хуяч українізації

По-друге, виникає явище виправдання банальних людських поганих вчинків заради того майбутнього порятунку й успіху себе в ньому.

І по-третє, відбувається втрата почуття гумору і ухил в бік крайньої серйозності. Особі важко сміятися над явищами української культури, бо її і так висміюють, і його лякає те, що навіть комічне висміювання (в хорошому руслі, мемінг) може бути сприйнято і своїми і чужими як особисте висміювання (глузування, пригнічення).

Таким чином по-суті страх невпевнених в собі українців виставити українську культуру на глум гальмує її розвиток. Іронія долі в тому, що якраз нові та нетипові речі часто стають засобом підтримки життя й інтересу до спільноти. На щастя, нині є інтернет, і такі речі, як ФМПУЛ чи Козацький цитатник, можуть з'являтися і забезпечувати необхідний рівень несерйозності і самокритики. Кляті негідники, соромлять українську культуру!

Див. також

• Постколоніальний синдром
• Хуяч українізації
• Гіперпатріот