Енциклопедія Драматика:Інкубатор/Володимир Маяковський

Допиши кілька слів зі свого досвіду Ми дописуємо Драматику разом і ця стаття потребує твоїх думок для повноти. Натисни "редагувати" згори сторінки чи розділу.

«	Я не з кацапів — роззяв. Я по діду — козак, а по-іншому — січовик, а за місцем народження — грузин.	»
	— "Нашому юнацтву"

Дивиться на тебе... моторошно

Володимир Маяковський — поет-комуняка. Приклад того, як «хорошій русскій» наче й допускає, та навіть, адвокує існування України та українців, але все одно наполягає на тому, що слухатись варто Москву.

Погляди

Був відкритим комуністом, який вбачав майбутнє у "братньому союзові, який з'єднала Москва, яка водночас є й локомотивом становлення соціалістичного ладу". Погляди чимось схожі з українськими поетами часів розстріляного відродження. Вони теж хотіли жити в СРСР, але аби Москва не лізла в їхні справи. Спойлер: це виявилось неможливо.

«	Товарищи юноши, взгляд — на Москву, на русский вострите уши! Да будь я и негром преклонных годов, и то, без унынья и лени, я русский бы выучил только за то, что им разговаривал Ленин Москва не как русскому мне дорога, а как огневое знамя!	»
	— Вова виправдовується

Манера написання

Писав він доволі дивною манерою, по два три слова в рядку. Подейкують що він був винахідником такої манери віршування, але ні - її знали ще до нього.

Про трифорс

Творчий доробок

Маяковський не залишив поза увагою Україну у своїй творчості. У 1926 році він написав вірш «Борг Україні», у якому дорікнув москалям за незнання української культури та історії, а також зобразив «Україну у боротьбі», яка стала колискою для борців за свободу, волю і т д. Тож тепер ти, школярику, знаєш, який вірш розповісти на уроках зарубіжної літератури своїй ватній вчительці Альоні Іванівні Форш, коли ви вивчатимете кацапських письменників. Оригінальний текст

(Переклад з російської Леоніда Первомайського)
Чи знаєте ви
українську ніч?
Ні,
ви не знаєте української ночі!
Тут
небо
від диму
дедалі чорніш
і герб
зорею п'ятикутною
блискоче.
Де горілкою,
відвагою
і кров'ю
Запорозька
вирувала Січ,
загнуздавши
у дроти Дніпров'я,
скажуть:
— Дніпре,
сили нам позич! —
І Дніпро
по вусах дроту,
по пасах
електричний струм
несе
по корпусах.
Либонь, рафінаду
і Гоголь радий!
Ми знаєм,
чи курить Чаплін,
чи чарку хилить;
ми знаєм
Італії безрукі руїни;
Ми Дугласів галстук
напам'ять завчили...
А що ми знаєм
про лице України?
Знань
у росіянина
не глибока товщ —
тим, хто поруч,
пошани мало.
Знаємо лиш
український борщ,
знаємо ще
українське сало.
І з культури
знань не широченько:
окрім двох
уславлених Тарасів —
Бульби
та відомого Шевченка, —
ані з місця руш,
як не старайся.
Притиснеш його —
дурницю зморозить,
викладе весь
вантаж розумовий:
візьме й розповість
зо двоє курйозів,
анекдотів
української мови.
Я кажу собі:
товаришу москаль,
на Україну
жартів не скаль.
Вивчіть мову цю
зі стягів —
лексиконів мас повсталих, —
велич в мові цій
і простота:
"Чуєш, сурми заграли,
час розплати настав..."
Хіба є щось
звичайніше
й тихіше
за слово,
витерте від уживання, —
"слышишь"?!
Я
немало слів придумав вам,
важу їх,
і хочу,
аж розчуливсь,
щоб зробились
віршів
всіх моїх
слова
важучими,
як слово "чуєш".
На один копил
людей не ліч,
щоб сором
не виїв очі.
Чи знаємо ми українську ніч?
Ні,
ми не знаємо української ночі.

Див. також

• Російська література