Ракопасти про УБК
Не пройшло і року як нас вже попускають пропивачівці по повній! Треба щось з цим робити. Ніхуя собі! Ми перетворимо пропивач на попіл і не будемо з вами церемонитися як нічанці. Розмажемо вас без попередження і все. Поки ви там розвернетеся, ми вже присвоїмо собі всю УБК. Не провокуйте нас, бо потім гірше буде. Кропидначівець дивись щоб по дорозі алкоголь не впав, бо потім підбирати за собою будеш не тільки алкашку свою а ще й своє лайно.
Не повіриш, тільки тут сиджу. Тільки тут. Неоуч здох і нехай собі лежить, тільки не чіпайте. Файнач вже настільки переповнений мудрістю, що можна спілкуватися перенаправленнями на дописи іншого Тараса. Нічан? "Своєрідна" хуйня, де /a/ і /b/ - один прутень і це зайобує. Сидів на Нічані десь менше року, а потім почали снитися дівки з прутнями, ліл. Закинув ту хуйню, коротше, нахуй.
А загалом, зараз роботи дохуя, побратими підзайобують і хочеться саме анонімного спілкування з кимось і не більше. А оті всі пейсбуки хуйня дурна. Мені живого вистачає вдосталь, тільки саме на укрборди я і йшов заради того, щоб спілкуватися україньською, бо москальської чи суржику мені й на вулиці вистачає. До кацапської мови в цілому мені похуй, бо у мене батько кацапомовний і дорікати йому в цьому мені немає сенсу. Але якщо кацапи тупо не розуміють, що на укрбордах бажано спілкуватися саме україньською, то нехай не ображаються, що їх нахуй шлють на смоктаку. А на смоктаці спілкування забарне: то абассут, то абасрут, то маму в рот виєбут та інший дитячий садок. Нахуя цей рак? Нє, можна, звичайно, тільки нормальні люди в таких помийках не водяться, бо такий мазохізм ну його нахер. З іншої сторони укрверсія смоктаки - кропивач - нічим не краще, бо кропивачери свого часу були помішані на піарі і звали зі смоктаки людей, ставлячи їх на "Шлях Істинний". Результат бачите: українізований москальський стиль спілкування перетворив колись непогану борду зі світлим майбутнім на люту хуйню з підаром-адміном. В принципі, Оротандр чистив те лайно свого часу, за що йому повага, але чувак на цій хуйні поїхав трішки і став хуярити все в одну миску. Я дарма зайвий раз переймаюся, бо така вже специфіка анонімних бірд, але скільки б оригінального контенту борда не мала - в руках кінчених даунів вона досить швидко перетворюється на лайно і в результаті дохне, як це сталося з тим самим неоучаном. Файнач також ледь дихає. Я щиро сподівався, що поява Марата Ґубаєва оживить його на більш довгий час, але не склалося, на жаль. Його оживить хіба що смерть кропивача, та й те не зробить його жвавим живчиком, бо тамтешні смоктачери повернуться в радную ґавань, де їм і місце зараз, а залишки на все про все - безосів 25-30, які будуть знову ж таки творити хуйню.
Їбать, оце я висрав…
Мушу не погодитись, пане, з однієї причини:
Гіпер Куні-Цин хоч і похуїст, але похуїст правильний. Латинкойобів забанив, вайпи чистить, не швидко, але все ж бекапи є (згнадайте тільки вайпи бразильських негрів та макак на нашу бірду).
Учан, щоб ти зрозумів, то як борда для старих, обраних друзів та 1,5 безосібних, які один одного вже давно знає.
Один в одному треді віршики складає про сенс життя, други постить порнуху з латексними шльондрами в фапі, третій в /пол/ засирає за лібералітеріанство та диктатуру країни, а четвертий, на противагу ньому, доказує свою позицію. І це все може бути одна людина.
П'ята буде спількуватися з шостим у треді про ГівноЗоряні Війни, а сьомий буде кричати, обсирати її, казати про рибний сморід з її піхви і що взагалі дівкам на бордах не місце.
На Учані немає неправильних людей, чи неправильних відповідей.
В Учані завжди пишуть тільки тоді, коли їм справді треба тим поділитися, як казав один з 1,5 безосів Учану. І це факт. Цим Учан і чудовий.
Прородство: Кропивач помре, Файнач ще раз повторно але остаточно вляже, Нічан помре. Новий Учан вмер в цьому році назавжди і навіть Недобірда мабуть теж назавжди здохла. Це буде усе відбуватися за згодою сторін. Усі біженці будуть бігти до нас. Можливо Кропивач не загине, бо вони ще й Драматику на себе переписали, але з Кропивачем то мабуть інша історія буде. Якщо ми не наступимо на ті самі граблі що й палаючі нічанівці, то все буде спокійно. У будь-якому випадку чекатимемо різний розвиток подій. Коли 2 хижаки б'ються, третій хижак бере здобич ту що послабше, яка пропливає або лежить біля нього.
Та ми Дев'ятичанівці взагалі проти вас нічого не маємо! Ми ж не кропивачівці, які усе підряд колонізують. Ми просто хочемо допомогти звільнити з роботи ті іміджборди, які несправно працюють. За вас вже усе вирішено давно вашим начальником Деймосом. Тим паче що за часів Януковича у 2013-му році Нічан був анімешним сайтом Росії, а потім працював у 2020-му році як кишенькова іграшка "Слуг Народу". А потім гроші скінчилися і спочатку викинули на призволяще Новий ГіперУчан як розсадник фріків і кацапів, а потім так само кинуть і Нічан. Час не на вашу користь. Тікайте з Нічану.
Я бачу тут крик, про допомогу.
Дай взагадаю, ти, тримтячи, набираєш судорожними пальцями зі сльозами на очах це, оскільки передивився уже всю борди, всі постинги та поналовув гегів, але тобі цього замало.
Ти - наркоман. Наркоман по щастю, яке знаходиш в неодинацтві анонімних бордів, саме тому ти сюди приходиш. Бо ти одинокий та жалюгідний. Саме тому ти задаєш такі питання, в такому ключі та з такою риторикою та картинками - бо ти вже не знаєш, як жити далі.
Дай вгадаю: немає дівчини(хоча кому вони потрібні), немає сталої роботи, квартири, сидиш у 4 стінах у мамціній квартирі у повній темноті, заздривши усьому та всім? Думаєш, знайдеш на бордах таких самих, як і ти?
А от і ні, відповім я тобі. Можливо на цій, але не на істинному, правильному Учані.
Де постинг дорівнює допис на добу, якщо й повезе, але ми пишимо тільки про те, що за справді вважаємо потрібним, ми не кидаємо маюячню та лайно.
Саме тому, повертаючись на Учан ти бачеш не темну, закуткову тему, а світлу, життєрадісну - навіть якщо тобі гірко. Ти можеш нескінченно передивлятися старі дописи, і архівні дописи, і тобі завжди буде щастя, але не від гегів - ні. Від істинного щастя, любові, якою проссякнута уся наша борда.
Дев'яч - всьоголиш обузок, недоїдок кацапських бірд та дошок, з подібною стилістикою та іншим. Жалюгідні люди, контингент, пости та й інше. Ти сюди приходиш не заради щастя, а заради того, щоб зрозуміти, що є речі куди гірше, ніж теперішній Учан, й на цьому прикладі ти збираєшься його зберегти.
Бажаю вам щось змінити у вашому сумному житті, бо одного разу, ви таки заснете, але не прокинетесь.
Ви хочете декропиватизації? Що ж, нас це цілком влаштує! Я вам покажу що таке справжня декропиватизація! Ми не збираємося воювати проти безосібних, воювати проти безособових це прерогатива Кропидвача. Ми не збираємося вести переговори з бандою Оротандра, рівно як і те що ми не збираємося домовлятися з вами на ваших умовах. Тому я оголошую сьогодні про спеціальну віртуальну кібернетичну операцію. Спеціальну Віртуальну Кібернетичну Операцію по декропивації і по і дебезосифікації.
Така молода іміджборда а вже постинг падає ще нижче. Потім постингу не буде 2-3 дні а потім і всі 10 днів. Казали у 1990-х роках розумні люди "-Виїжджайте звідси, не плодіть бідноту тут! У пострадянських парашах з вас 10 шкур здеруть ще й війна буде, бо Росія не буде виконувати жодних домовленостей." Як же вони були праві, ще й родичів своїх з собою забрали а в цей рік останніх родичів як біженців вивезли звідси. Хороші і добрі дівки звідси теж за кордон виїхали назавжди а нам залишили бідняцьких дівок без цілей і з заїбонами. Після війни введуть податок на одинацтво "десятину"і змусять жити з бідняцькими дівками з заїбонами і змусять народжувати кілька бідняцьких дітей без цілей. Лише одиниці після війни зможуть виїхати за кордон. Не все так песимістично з повернутими кордонами 1991 року можна нашкрябати буде десь 36-38 мільйонів людей і почати контролювати ріст населення щоб він не падав. Розумні і хороші люди одиницями звідси виїдуть а залишать тут лише бідняків та дурнів які голосуватимуть впевнено за усіляких рагулів по типу Зеленського, які будуть обдирати людей як липку за допомогою цін і податків. Усе відбудують і покращать за рахунок зелейобів і малоросів. Навіть після розпаду Росії 50-річні Зумери будуть слухати російську музику а деякі колишні колаборанти будуть згадувати "як при расєї била харашо". Жити будемо десь на рівні нинішньої Румунії, це і буде наш рівень економіки а там коли всі старі 80-річні Зумери вимиратимуть то доповземо за рівнем економіки до рівня Польщі. На заможне життя після війни не розраховуйте. Всі пільги і субсидії скасують.
На бірді вводиться пекучий стан, під час якого діють такі заходи:
– трудова повинність для місцевих анонімусів із метою виконання робіт на користь безосібних Кропивача;
– всі ваші файли і картинки тепер наші.
– перевірка паків з картинками та копіпастою;
– контроль за створенням нових трідів.
Прошу не панікувати, ми прийшли з миром. Слава Кропивачу!
Малолітка
Привіт, Дев'яче. Мені 18 років, я зі славного міста Житомира.
Останнім часом я помічаю, що мені починають подобатися маленькі дівчатка. Не діти, але років так 13-14 - істинні німфетки.
Спочатку я намагався з цим у собі боротися, проте потім набридло та я змирився усе одно цнотливець нецілований і дівчини не передбачається. Але сталася така специфічна ситуація:
Я маю сестру 14 років, а вона має подружок. Одного разу до неї прийшла подружка, але сестри не було вдома. Я запропонував їй зайти почекати сестру, бо та мала невдовзі прийти. Вона погодилася, сіла в кімнаті сестри, я ввімкнув їй телевізор. Я був сів за комп, але тут на мене щось найшло: я почав фантазувати про мою гостю в еротичному плані, мій хуй затвердів, бо мене дуже приваблювала її юність і милість. Я підійшов до неї та запитав:
- Не хочеш стати дорослою? Та відповіла, що хоче.
Я, як хитрий звабник, переконав її, що для цього їй треба навчитися займатися коханням. І додав, що можу навчити її цьому, тільки вчитися треба старанно та слухатися мене в усьому. Після невеликих вагань вона погодилася, щоб я був її наставником. Не довго думаючи, я вивалив свою ереговану хуяку. Маленька була здивована, проте після моїх слів про те, що зараз буде перший урок, стала слухняна. Слухаючи мої вказівки, вона почала спочатку цілувати своїми тендітними губками мій хуй. Ви собі уявити не можете, яке я отримував задоволення. Потім вона старанно лизала мою голівку теплим мокрим язичком. І тут заковтнула мій хуй своїм маленьким ротиком і дбайливо почала смоктати. Робила це невміло, що й надихало мене. Згодом я вже не стримував себе і почав грубо трахати її в горлянку. Сексуальна напруга була така сильна, що лише за пару секунд я наповнив її ротову порожнину великою кількістю свого густого сім'я, змусивши її це все проковтнути. Провівши «урок» я сказав, що нам треба буде часто бачитися, щоб вона навчилася бути справжньою жінкою.
Планую наступного разу порвати її вузьку піхву. Згодом і до аналу дійде. Уже не можу дочекатися наступної зустрічі.
Привіт, Дев'яче. Мені 14 років, я подружка сестрички ОПа.
Хочу дещо прояснити. Ще з 11 років, коли я вперше взяла в рот у друга дитинства з двору, мені дуже полюбилася пружність гарячого хуя на язиці, лоскіт залупою в горлі і смак запашної сперми, яку я залюбки поїдаю. Відтоді завжди охоче смоктала всім, хто пропонував: хлопцям у дворі і мій друг зразу розказав усім, пустивши чутку, що я малолітня вафлерка, потім однокласникам, родичам і навіть репетитору з англійської.
Подружка казала, що в сім'ї всі знають, який ОП особливий хлопчик, любить в'єтнамські порномультики і дрочити собі попу замість пісі, тож коли я лишилася з ним сама, то вирішила побавитися, аби не нудьгувати.
Навіть не почала ще збавлювати, а побачила, що ОП почервонів як рак і ніяково прикривав пах. Я не зволікала — подала кілька особливих жіночих сигналів і зразу спровокувала того підійти та щось белькотіти.
Звісно я не слухала, що він меле, нетерпляче облизуючись дочекалася, коли цей знервований задрот з третьої спроби пітними слизькими тремтячими руками розщібне ширіньку, та нарешті торкнулася спраглими губами до маленької пунцової головки. Невдовзі я вже заковтнула його манюсінький членик і не встигла навіть губами охопити діаметр як невміха здригнувся правими плечем і спустив мені до ротика.
Сперма без сумніву смачненька, з присмаком абрикоски. Але мало і хуєць замікроскопічний, аби отримати оральну насолоду.
Перед наступним разом, будь ласка, не дрочи 5 разів на день, а ще краще візьми друга з нормальним агрегатом. Поки насолоджуватимуся його монстром, можеш подрочити на нас і навіть дозволю кінчити мені на блядське личко.
Ну, на цей раз успіхи такі, про більше розповім потім.
А поки, насолоджуйся моїми пригодами:
Я стояв у дверному прорізі та споглядав за своєю сестрою, яка поралася біля дзеркала. За декілька останні років ця маленька дівчинка непомітно налилася жіночої красою та привабливістю. Вона мала стрункий стан, стиглі груди підлітка, соковита м’якенька попка, які зараз прикривала тонка та коротка нічна сорочка, ноги ж були відкриті, даючи змогу насолодитися спогляданням тендітної оксамитової шкіри. Її довге чорне волосся обрамляло біле личенько, яке досить нагадувало анімешне: великі виразні карі очі з довгими густими віями, маленький акуратний носик, червоні трохи пухкенькі вуста, маленьке підборіддячко. Вона розчісувала волосся, перекидала його своїми маленькими, майже ще дитячими пальчиками то так, то сяк. Робила це трохи задирливо, з властивою жінкам каверзністю, крутилася коло дзеркала, неначе дзиґа. Награвшись удосталь зі своїм прекрасним волоссям, вона повернулася в мій бік і промовила: — Безосе, постав, будь ласка, борщ підігрітися. А я поки піду душ прийму, бо щось дуже спекотно сьогодні. — Гаразд, уже йду, — відповів я та попрямував до кухні.
Я стояв, помішуючи вариво в каструлі, а сам думав про свою сестру. Мої думки ставали все негідніше та негідніше. То я уявляв образи ймовірного майбутнього, як вона стала дорослою успішною жінкою, допомагаючи мені, невдасі, то навпаки – вона була на узбіччі, ставши шльондрою-наркоманшою, яка робить мінети за 5 баксів, а я її витягував із цього лайна. Але найкращі фантазії були про теперішнє — краса Оксани прямо-таки розквітла, запахнувши мільйонами солодких ароматів молодості та невинності. Тут я схопив себе на думці, що фантазії про неї починають приймати еротичний характер. У мене почали проскакувати фантазії, де я починаю легко торкатися Сестрички, гладити її ніжну бліду шкіру, прибирати неслухняні пасма з обличчя, цілувати вразливі до пестощів місця, і далі, далі, далі… Я не міг себе спинити, моє мислення поринуло в сприйняття сексуальної втіхи із власною сестрою.
«Стоп! – сказав я собі. – Стоп, Безосе! Ти клятий виродок – це ж твоя сестра!» Голос здорового глузду з усієї сили намагався показати перверсивність моїх думок і бажань, але, либонь, було вже пізно. Моє молоде, переповнене гормонами тіло вже тряслося від пристрасті, рівень хіті перевищував усі мислимі норми. М’язи наче зговорилися, щоби ніколи не розслаблятися, у штанях муляло, що аж хотілося закричати від такого перенапруження. Борщ уже кипів, на кухні стояла духота – я був увесь мокрий і збуджений. Я забувся — лише встиг вимкнути конфорку та підійти до дверей ванної кімнати. Вони були незамкнуті.
Пристрасть горіла в мені. Я рішуче відчинив двері: за ширмою красувався її прекрасний жіночий силует. Бажання розгорілося ще з більшою силою, стаючи геть стихійним і нестримним. Я різко посунув ширму вбік – і вся краса Сестринчиного тіла одразу відкрилася мені. Я став монстром, що керується лишень інстинктами.
Спочатку в її очах я побачив острах, який зараз же змінився допитливістю, наче кажучи «чого це мій зайшов до ванної під час того, як я душ приймаю? – я ж гола!». А я миттю зірвав із себе труси, у які лише був одягнений. Мій член одразу випрямився від сили гарячої густої крові, що нестримним потоком прилила до нього. Не пройшло й секунди після того, як я заліз до ванни. Тремтячими руками я ніжно доторкнувся до її оксамитової шкіри. Сестра дивилася на мене невинними очима розгублено, але тіло її не виражало жодного протесту, тож я продовжував інтенсивніше пестити свою сестру, намагаючись вдовольнити свою хіть. Потім міцно обійняв її м’якеньке сексуальне тіло та поцілував у гарячі пухкенькі губки. Прохолодні краплі душу падали на нас, а ми стояли та цілувалися – палко, пристрасно, немовби востаннє. Та сестрина повністю віддалася на мій розсуд – не випускаючи її з обіймів, я почав осипати поцілунками, лизати, гризти, смоктати тверденькі смачненькі сосочки, що так приємно лоскотали мені груди під час поцілунку. Небесна амброзія – ніщо в порівнянні з такими ласощами, як циці моєї сестри. Я пожадливо мав їх, стискав, гриз, наче хотів відірвати. З’явилося таке відчуття, неначе вічний голод, бажання з’їсти цю німфетку, ідеальну, про яку писав Набоков, лоліту, поласувати кожним малюсіньким шматочком її шкіри. І я, ненажерлива тварюка, жадав насититися нею. В одну мить я розвернув сестру до себе, нагнув, почав пхати свого твердого, як граніт, члена до її тендітної піхвочки. Я засовував акуратно, бо пролазило погано. вона скрикнула від болю, але прутень уже був у ній, я почав агресивно кохати її. Сестрина вагіна була дуже вузька – але це лише додавало мені гостроти відчуттів, я жадібно водив туди й сюди, міцно тримаючи її тіло. Іноді моя рука зривалася, щоби пожмакати її цицьку чи ляснути по м’якій апетитній сраці. Ми здригалися в екстазі раз за разом, неначе навіжені, немовби в нас вселився злий дух, що провокував на зацикленні на плотській насолоді. І насолода була – я просто потрапив до вирію. Вирію затишного, теплого, ледь не гарячого, вологого, безпечного, смачного, привабливого. Хвилі солодкої приємності все міцнішали й міцнішали, темп швидшав, сексуально здригалися філейні шматки її тіла – аж поки мене не накрило цунамі, коли в оргазмічному пориві я за волосся підтягнув миленьке дитяче лице сестри та кінчив на нього потужними запашними потоками. Мій член уперто не хотів падати, тому я погладив її по обличчю, розмазуючи своє густе сім’я. Якась збочена краса була в цій картині: моя маленька мила сестра стоїть переді мною навколішках, дивлячись на мене невинними очима, а на лиці в неї багато моєї густої сперми.
Вона була вдоволена та розслаблена. Я теж відчув, як хвиля приємної втому розноситься по моєму організму. Із мовчазної згоди ми прийняли разом душ, пестячи та цілуючи одне одного. Потім моя сестра пішла насипати нам смачного борщу, який уже, либонь, був готовий. Та й батьки невдовзі мають прийти. Їх теж треба нагодувати.
І тепер, коли це хтиве божевілля пройшло, я задумався – що ж я накоїв…
До мене ж зараз, з хвилини на хвилини, прийде її подруга…
Вірші
Сраку посади свою,
Посри тихенько та поплач.
Друже, не гони хуйню:
Посрав - пруф на дев'яч.
християнин
Відсмоктавв би Ісусу
Але той обрізаний
Самаритянин
тут не дує в вуса
Слава Сатані за це
Не знаю чим продовжити
Те троєвірш'я
Слава Йсу, панове в /b/
9'яч найгірший
Сидівши у вікна,
я побачив дідуся,
стоячки, навпроти запалив
і про сенс життя подумав він
Пройшла хвилина, друга, третя
і все стояв він там, чекав
озираючись навколо, щось в темряві шукав.
Й враз, неначе з пекла
підійшла до нього жінка
вся красива, чепурна
але червона, наче хвора
все жалілася вона, кричала
від себе серце відривала
А той, старий, і не робив нічого
Тільки й слухав, в мовчазного
собі цигарку загасив.
Враз! І жінка вже тікає…
Сльози на очах згортає.
Але і метра пройти не встигла,
як за руку щось вхопило.
Хлопець каже - зупинись!
Та й до себе повертає,
пригорнув її, маленьку
й поцілунок залишає.
Та супроти - як це ж так?
Вся червона, вся томима,
не від гніву, ні - любима!
Й хвилини не проходить, як вщухає
Неначе вогник під дощем.
Момент пройшов, пройшла й хвилина,
але тягнеться час, неначе вічність,
у думках їхніх, викарбований на віки.
Дівча пішла, коханням мила
та й чоловік за нею враз,
хоча, секундно, повернувсь
менії в вічії всміхнувсь
Допоки допивав я чай,
дививсь на них як йдуть удаль.
Посмертно йдучи,
обертаючись навколо,
згадуємо моменти,
які були в нашім житті.
Дедалі в полонини,
бачимо ми світлини,
що нагадують нас,
у цьому світі й донині.
І ось, побачивши марево,
нам бачиться зарево,
яке означає - кінець,
і вінчає - душі наші у самоті.
Присмак шкіри твій, манить вечорами.
Розцвітаєш у ночі, наче нічноцвітні під зорями.
Очі мляно-сині, наче озеро смарагдів.
Виблискують вогнем, осяявши мій ранок.
Та все ж, до біса сумно мені.
Лиш журба одна в душі,
Коли на самоті, без тебе,
Коханої, живу я сподівая,
Що завжди оттак буде надалі.
Бо відкривши вії бачу морок,
Сумную Долю, що до болю
Стискає шию увесь час, і каже:
Покинь її, полиш, збагненну,
Скривди, миле і наївне,
Тендітне й вірне те дівча.
І кожен раз, той день за днем,
Змушений відповідати, перегляда
Єдине рішення моє, те вірне,
що злісна Доля не сприймала.
Пройшов той день, пройшов і морок,
І попідвечір, знов відповідь у голові з'явля,
Що вчинене було не "просто так", невипадково,
Що хтів я цього і бажав, всім серцем,
Бо вона єдина і одна така,
Й не має кращої ніде, не було ліпшої ніколи,
Та і не буде, її, "такої", точно зна!
