Користувач:Admin2/Чорновик2
|
|
Опис1
Опис2
Опис1
Опис2
Опис1
Опис2
Робочі матеріали
Опис1
Опис2
Непийпиво uhf' yf usnfhs і анімешники в 2014-му. По центру - Цейво.
- Націонал-анімешництво
Текст заголовка
Постапокаліптична
Генштаб
Опис1
Тарасій
Опис2
| ||||||||||||||||
|
- Веб-комікси
- Супергеройщина
- Для японської манги існує окремий загінчик
- Франко-бельгійські комікси - BD franco-belge, широченний тип франкомовних європейський коміксів [1].
- Графічні новелли
- Українські комікси
- Манхва - Корейські комікси, народженні під впливом манги Японії.
Peripeteia (укр. Перипетія, не плутати зі шкільним курсом зарубіжної літератури) — польська інді-відеогра, яка намагається бути більшим Deus Ex, ніж сам Deus Ex, загорнута в естетику найпохмурішого пост-радянського кіберпанку, яку тільки можна було вичавити з рушія Unity. Гра є вологим татусевим сном для олдфагів, які досі пам'ятають комбінацію клавіш для швидкого збереження в Thief та вважають, що після 2000 року ігрова індустрія повернула кудись не туди.
Суть та сетинг Якщо коротко, то Peripeteia — це симулятор ходіння по іржавих арматурах у підворіттях кібернетичної Східної Європи.
Дія розгортається в альтернативній реальності, де Холодна війна закінчилася не так, як у наших підручниках, а «Об'єднані Нації» (а точніше те, що від них залишилося) перетворили польські та навколишні землі на суцільний залізобетонний дистопічний полігон. Ми граємо за Марі — дівчину-кіборга, яка виглядає так, ніби її зібрали на звалищі брухту під Шепетівкою з деталей старого холодильника «Дніпро» та деталей від зламаного банкомату. Вона працює найманкою, намагаючись вижити в місті, де навіть повітря, здається, має присмак дешевого мазуту та пластмаси.
Важливий факт: Гра буквально випромінює те, що західні геймери називають "Slavic jank" (слов'янська кривизна). Це коли гра ламається у вас на очах, але ви продовжуєте грати, бо атмосфера б'є по мізках сильніше, ніж найдешевше кріплене вино.
Геймплей: Іммерсівність чи Мазохізм? Розробники (двоє гордих поляків з тусовки Shitmath) надихалися класикою жанру Immersive Sim. Це означає, що гра не тримає тебе за руку. Вона взагалі не знає, що у тебе є руки. Вона кидає тебе на рівень і каже: "Ось там закриті двері, за ними компромат на місцевого олігарха. Як ти туди потрапиш — твої проблеми. Можеш зламати термінал, можеш пролізти через вентиляцію, а можеш просто застрелитися від безвиході".
Основні фічі: Аугментації: Оскільки наша героїня — залізяка, її можна покращувати. Але не чекайте красивих нанотехнологій з Deus Ex: Human Revolution. Тут модифікації виглядають так, ніби вам у гаражах приварили третю руку автогеном.
Стелс: Ти можеш ховатися в тінях. Проблема в тому, що через специфічну палітру гри ти СУЦІЛЬНО перебуваєш у тіні, тому іноді важко зрозуміти, чи тебе не бачить ворог, чи ти просто вимкнув монітор.
Стрілянина: Кожна зброя відчувається як шматок незмазаного металу, який прагне вибухнути у тебе в руках. Патронів мало, вороги влучні, а поранення змушують тебе страждати.
Візуальний стиль: Графіка рівня «Я маю це бачити?» Візуал гри — це окрема тема для мемів. Це так званий Low-poly / Retro-3D стиль. Гра виглядає так, ніби її розкопали на CD-R болванці 1999 року випуску.
Тут немає 4К-текстур чи трасування променів. Замість цього у нас:
Гігантські бруталістські будівлі, від яких плаче будь-який урбаніст.
Текстури бетону, які повторюються до нескінченності.
Постійний дощ, туман і ніч. Сонце в цьому всесвіті, мабуть, видалили за несплату податків.
Для пересічного зумера, вихованого на Fortnite, це виглядає як візуальний терор. Для поціновувачів — це чистий, нерозбавлений кібер-панк-нуар, де залізобетонна архітектура тисне на психіку краще за будь-який горор.
Саундтрек: Головний плюс Якщо до геймплею можна мати питання через його нішевість, то музика — це 11/10. Саундтрек складається з брудного IDM, техно, індастріалу та пост-панку. Музика ідеально синхронізується з депресивними краєвидами. Вона змушує тебе або бігти кудись з автоматом, або просто сісти на віртуальний бордюр і думати про тлінність буття під ритмічний стукіт залізних бочок.
Чому це мем і кому воно треба? Peripeteia — це не комерційний продукт для широких мас. Це класичний приклад «культової гри у вузьких колах». Вона з'явилася завдяки Kickstarter та любові жменьки ентузіастів до старих ігор на кшталт System Shock та Project IGI.
Типовий фанат Peripeteia:
Вважає, що сучасні ігри занадто легкі.
Вміє користуватися консоллю розробника, щоб вилізти з текстур, куди він провалився три хвилини тому.
Носить чорний шкіряний плащ (або мріє про нього).
Слухає гурт Кому Вниз або польський аналоговий синтвейв.
Висновок Peripeteia — це як польський міцний алкоголь. Він б'є по мізках, присмак специфічний, наступного дня болить голова, але процесом ти чомусь задоволений. Вона крива, похмура, складна і абсолютно не прощає помилок. Якщо ви сумуєте за часами, коли ігри не вважали гравця ідіотом і не малювали жовті маркери на кожній стіні — ласкаво просимо до польського залізобетонного гетто. Решті — проходити повз і не псувати собі нерви.
Короткий підсумок для Драматики: Геймплей: 7/10 (якщо ти мазохіст — 10/10)
Графіка: Нагадує твоє рідне смт у листопаді / 10
Атмосфера: Повзучий кібер-совок та безвихідь
Польща: Стронг.
| |||||||||||||
