Користувач:Admin2/Чорновик2
|
|
Опис1
Опис2
Опис1
Опис2
Опис1
Опис2
Робочі матеріали
Опис1
Опис2
Непийпиво uhf' yf usnfhs і анімешники в 2014-му. По центру - Цейво.
- Націонал-анімешництво
Текст заголовка
Постапокаліптична
Генштаб
Опис1
Тарасій
Опис2
| ||||||||||||||||
|
- Веб-комікси
- Супергеройщина
- Для японської манги існує окремий загінчик
- Франко-бельгійські комікси - BD franco-belge, широченний тип франкомовних європейський коміксів [1].
- Графічні новелли
- Українські комікси
- Манхва - Корейські комікси, народженні під впливом манги Японії.
Peripeteia (укр. Перипетія, не плутати зі шкільним курсом зарубіжної літератури) — польська інді-відеогра, яка намагається бути більшим Deus Ex, ніж сам Deus Ex, загорнута в естетику найпохмурішого пост-радянського кіберпанку, яку тільки можна було вичавити з рушія Unity. Гра є вологим татусевим сном для олдфагів, які досі пам'ятають комбінацію клавіш для швидкого збереження в Thief та вважають, що після 2000 року ігрова індустрія повернула кудись не туди.
Суть та сетинг Якщо коротко, то Peripeteia — це симулятор ходіння по іржавих арматурах у підворіттях кібернетичної Східної Європи.
Дія розгортається в альтернативній реальності, де Холодна війна закінчилася не так, як у наших підручниках, а «Об'єднані Нації» (а точніше те, що від них залишилося) перетворили польські та навколишні землі на суцільний залізобетонний дистопічний полігон. Ми граємо за Марі — дівчину-кіборга, яка виглядає так, ніби її зібрали на звалищі брухту під Шепетівкою з деталей старого холодильника «Дніпро» та деталей від зламаного банкомату. Вона працює найманкою, намагаючись вижити в місті, де навіть повітря, здається, має присмак дешевого мазуту та пластмаси.
Важливий факт: Гра буквально випромінює те, що західні геймери називають "Slavic jank" (слов'янська кривизна). Це коли гра ламається у вас на очах, але ви продовжуєте грати, бо атмосфера б'є по мізках сильніше, ніж найдешевше кріплене вино.
Геймплей: Іммерсівність чи Мазохізм? Розробники (двоє гордих поляків з тусовки Shitmath) надихалися класикою жанру Immersive Sim. Це означає, що гра не тримає тебе за руку. Вона взагалі не знає, що у тебе є руки. Вона кидає тебе на рівень і каже: "Ось там закриті двері, за ними компромат на місцевого олігарха. Як ти туди потрапиш — твої проблеми. Можеш зламати термінал, можеш пролізти через вентиляцію, а можеш просто застрелитися від безвиході".
Основні фічі: Аугментації: Оскільки наша героїня — залізяка, її можна покращувати. Але не чекайте красивих нанотехнологій з Deus Ex: Human Revolution. Тут модифікації виглядають так, ніби вам у гаражах приварили третю руку автогеном.
Стелс: Ти можеш ховатися в тінях. Проблема в тому, що через специфічну палітру гри ти СУЦІЛЬНО перебуваєш у тіні, тому іноді важко зрозуміти, чи тебе не бачить ворог, чи ти просто вимкнув монітор.
Стрілянина: Кожна зброя відчувається як шматок незмазаного металу, який прагне вибухнути у тебе в руках. Патронів мало, вороги влучні, а поранення змушують тебе страждати.
Візуальний стиль: Графіка рівня «Я маю це бачити?» Візуал гри — це окрема тема для мемів. Це так званий Low-poly / Retro-3D стиль. Гра виглядає так, ніби її розкопали на CD-R болванці 1999 року випуску.
Тут немає 4К-текстур чи трасування променів. Замість цього у нас:
Гігантські бруталістські будівлі, від яких плаче будь-який урбаніст.
Текстури бетону, які повторюються до нескінченності.
Постійний дощ, туман і ніч. Сонце в цьому всесвіті, мабуть, видалили за несплату податків.
Для пересічного зумера, вихованого на Fortnite, це виглядає як візуальний терор. Для поціновувачів — це чистий, нерозбавлений кібер-панк-нуар, де залізобетонна архітектура тисне на психіку краще за будь-який горор.
Саундтрек: Головний плюс Якщо до геймплею можна мати питання через його нішевість, то музика — це 11/10. Саундтрек складається з брудного IDM, техно, індастріалу та пост-панку. Музика ідеально синхронізується з депресивними краєвидами. Вона змушує тебе або бігти кудись з автоматом, або просто сісти на віртуальний бордюр і думати про тлінність буття під ритмічний стукіт залізних бочок.
Чому це мем і кому воно треба? Peripeteia — це не комерційний продукт для широких мас. Це класичний приклад «культової гри у вузьких колах». Вона з'явилася завдяки Kickstarter та любові жменьки ентузіастів до старих ігор на кшталт System Shock та Project IGI.
Типовий фанат Peripeteia:
Вважає, що сучасні ігри занадто легкі.
Вміє користуватися консоллю розробника, щоб вилізти з текстур, куди він провалився три хвилини тому.
Носить чорний шкіряний плащ (або мріє про нього).
Слухає гурт Кому Вниз або польський аналоговий синтвейв.
Висновок Peripeteia — це як польський міцний алкоголь. Він б'є по мізках, присмак специфічний, наступного дня болить голова, але процесом ти чомусь задоволений. Вона крива, похмура, складна і абсолютно не прощає помилок. Якщо ви сумуєте за часами, коли ігри не вважали гравця ідіотом і не малювали жовті маркери на кожній стіні — ласкаво просимо до польського залізобетонного гетто. Решті — проходити повз і не псувати собі нерви.
Короткий підсумок для Драматики: Геймплей: 7/10 (якщо ти мазохіст — 10/10)
Графіка: Нагадує твоє рідне смт у листопаді / 10
Атмосфера: Повзучий кібер-совок та безвихідь
Польща: Стронг. Саундтрек: Аудіо-наркоманія для депресивних інтелектуалів Якщо візуальна частина гри змушує твої очі кровоточити, то саундтрек — це те, що акуратно змиває цю кров прохолодним, як польська горілка, звуковим потоком. Музичний супровід Peripeteia — це не просто «фоновий шум для стрілянини», це хребет усієї атмосфери, без якого гра розвалилася б на шматки ще в меню завантаження.
Хто за цим стоїть? Музику до гри збирав не один бідний студент за пиво, а ціла банда талановитих фріків та підпільних електронників, серед яких головною зіркою є Ed Harrison (Ед Гаррісон). Олдфаги та поціновувачі нішевого кіберпанку мають одразу впасти на коліна, адже це той самий чувак, який свого часу написав легендарний, культовий і просто геніальний саундтрек до модифікації Neotokyo (Source engine, 2009 рік). Його фірмовий стиль — це суміш глибокої меланхолії, ламаних ритмів та кінематографічного пафосу, який ідеально лягає на залізобетонні краєвиди Пост-Польщі.
Окрім Гаррісона, до створення аудіо-атмосфери приклали руку локальні польські та закордонні майстри брудного звуку, що перетворило OST на такий собі віртуальний фестиваль індустріальної музики, куди забули запросити нормальних людей.
Жанровий вінегрет (що грає у твоїх імплантах) Музична палітра гри настільки ж покручена, як і тіло головної героїні. Тут немає попсового "синтвейву" у стилі Cyberpunk 2077 з його неоновими клубами та пафосними рокерами. Тут панує суворий андерграунд:
Брудний IDM (Intelligent Dance Music): Музика для тих, хто любить рахувати такти під час панічної атаки. Рвані, непередбачувані ритми, які змушують тебе смикати головою в такт ламаючимся скриптам гри.
Індастріал та EBM: Важкі, залізні звуки, що імітують роботу ковально-пресового цеху десь під Катовіце. Коли починається заміс із місцевими гопниками-кіборгами, баси починають лупити по вухах так, ніби тобі в череп забивають свай палебійною машиною.
Пост-панк та Дарк-ембієнт: Коли ти просто бродиш по дахах під кислотним дощем, гра вмикає режим «максимальна депресія». Протяжні, холодні синтезаторні пади, від яких хочеться загорнутися в залізничний брезент і сумувати за втраченим майбутнім.
Типова ситуація під час гри: Ти застряг у вентиляції, твої ноги застрягли в текстурах, ШІ ворога зламався і він бігає колами, але ти не вимикаєш гру вже годину, бо трек на тлі занадто сильно «качає».
Чому це шедевр? Саундтрек виконує роль головного оповідача. Оскільки графіка не може передати дрібні деталі через свій low-poly екстремізм, саме звук домальовує у твоїй уяві масштаб трагедії. Ти чуєш цей низькочастотний гул і буквально шкірою відчуваєш радіоактивний пил, іржу на стінах та повну відсутність соціальних гарантій у цьому прекрасному новому світі.
| |||||||||||||
