Поезія

Матеріал з Енциклопедія Драматика
(Перенаправлено з Хайку)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Dor3.png

Допиши кілька слів зі свого досвіду
Ми дописуємо Драматику разом і ця стаття потребує твоїх думок для повноти. Натисни "редагувати" згори сторінки чи розділу.


Поезія (грец. ποίησις — «творчість» від ποιέω — «роблю», «творю») є однією з форм літератури, яка використовує естетичні та ритмічні якості мови, такі як милозвучність, звукова символіка і віршовий розмір, щоб викликати значення в доповненні до, або замість, прозового ніби того сенсу.

1999 року ухвалою 30-ої сесії ЮНЕСКО встановлено Всесвітній день поезії, який відзначається щороку, починаючи з 2000, 21 березня.

Найкращий й усіма визнаний вірш українською мовою[1]:

Песик вчився рахувати

Песик вчився рахувати:
«Гав-гав-гав і гав-гав-гав!»
Хоч дітей і небагато,
Додавав і додавав.

Катерина, Гриць, Оксана,
Мотря, Гліб, Семен, Павло,
Олексій, Денис, Тетяна –
Скільки в мами їх було?

– Ольга Савченко-Гнатюк

Основні жанри[ред.]

Акровірш[ред.]

З грец. ακρος — "зовнішній", "крайній", лат. versus — "повтор", "поворот"; також, інколи акростих (грец. ακρος — "крайній" і грец. ατιχος — "віршований рядок". Це твір комбінаторної поезії, вірш, в якому перші літери кожного рядка, прочитувані згори вниз, утворюють слово або речення, найчастіше — ім'я того, кому присвячується акростих.

Наприклад: у вірші Володимира Самійленка (1864—1925) «Україна» початкові літери рядків складають слово Украіна (назва Украіна інколи вживалася тоді поряд з назвою Україна).

У мене є одно кохання, Котре не зраджу я вовік; Росло воно не день, не рік, А ізо мною виростало І квіткою рясною стало… Не одцвіте моє кохання, А буде в серці до сконання.

Іноді в акровірші зашифровується ім'я його автора.

Зародився в античну добу, побутував в часи еллінізму, Ренесансу, бароко, в період нової та сучасної літератури. В Україні відомий від XVI ст. (присвята-сентенція в латиномовнїй «Еклозі» Г. Чуя). Значна частина акровіршів українських поетів доби бароко, серед яких найпомітнішим є Іван Величковський, опублікована у збірниках «Аполлонова лютня. Київські поети XVII—XVIII ст.» (Київ, 1982), «Українська література XVII ст.» (Київ, 1987) та інші. У XIX ст. чимало оригінальних акровіршів створив Леонід Глібов. Наприклад, його вірш «Буря»:

Хуртовина скажена в'ється в полі. Аж свище вітер. Вже нема доріг. Й провідний дзвін ніхто б учуть не зміг, Жадання повний вдома буть, — ніколи! Инакше, як до хаоса сваволі, Вести не може божевільний сніг. Елегій чарівних та знання любих втіх Уже не знати нам у сніговім околі. Кривавий розіп'явсь над світом смог, Розпуста з голодом ведуть танок… А нам?.. Чи жде нас де краси країна? І глас роздавсь, мов великодній дзвін: «Надії промінь я — не труп, не тінь, А край краси і правди — Україна!»

Подеколи аналогічну функцію у вірші, названому Іваном Величковським «пресікаємим», виконують кінцеві літери (телестих) або внутрішні (мезостих).

Використовується також у загадках.

Також є акровірш, який використує шифр Цезаря:

Шехойка мсєс нзізр, Обдйха мсес нзізр. К жрв пй тусійх Дзі расєс псізм.

Альба[ред.]

З окситанської alba — «ранкова зоря». Це поетичний жанр провансальських трубадурів, ранкова пісня, скарга закоханих на неминучість розлуки з настанням ранку. Це своєрідний драматичний діалог кавалера з дамою. Діалогічність альби вказує на її зв'язок з народною піснею. Всупереч класичній куртуазній ситуації, в Альбі любов стає взаємною, але щастя триває коротко: з настанням ранку коханці розлучаються через страх перед плітками або перед ревнивцем-суперником. Жанр альби був запозичений з часом французькими труверами, які називали такі пісні «обад» або «об» (фр. aubade, aube). Цей жанр був поширений також у поезії німецьких мінезингерів. Протилежний жанр до альби — серена, тобто вечірня пісня.

До нас дійшли альби таких трубадурів, як Раймбаут де Вакейрас, Фолькет Марсельський, Гіраут Рік'єр.

Балада[ред.]

Від фр. ballade, від прованс. ballar — "танцювати". Це жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом. Первісно — танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією.

Верлібр[ред.]

Від фр. vers libre — "вільний вірш" Це неримований, нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). Верлібр є одночасно і ліричним жанром.

Верлібр – форма, утвердження якої є закономірним і водночас новим етапом у розвитку віршової культури ХХ ст. Термін «верлібр» уперше ужив французький письменник Г. Кон у передмові до збірки «Перші вірші», (1884). Водночас побудова типології форм сучасного вільного вірша надзвичайно ускладнена через велику розбіжність у тлумаченні самого цього поняття.

У художній літературі верлібр поширюється в добу середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких передромантиків, французьких символістів та інших. Особливого значення верлібру надавав В. Вітмен, а надто — авангардисти 20 ст. Це одна з провідних форм сучасної поезії, сприйнята як виокремлена система віршування:

 Діти одягнені у пташині сорочки
 летять на подобах весняного сонця
 у простір розгорненої книжки
 що сміється білим сміхом сіяча
 який сіє у полі себе з руки
 (В. Голобородько).

Верлібр відмінний від вільного, власне, нерівностопного римованого (переважно — ямбічного) вірша.

Дума[ред.]

Один із жанрів фольклору; ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIII століть. Козацька дума — жанр суто українського речитативного народного та героїчного епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.

Див. також[ред.]

Посилання[ред.]

Примітки[ред.]

  1. Джерело: пішли нахуй.