Мина Мазайло: відмінності між версіями
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
| Рядок 23: | Рядок 23: | ||
Поки він пив, Т ь о т я увірвала Мокієву промову. Задихана: | Поки він пив, Т ь о т я увірвала Мокієву промову. Задихана: | ||
— Годі!.. Годі!.. І скажи нарешті, Моко, Моко, Мо-ко, невже ти не руська людина? | — Годі!.. Годі!.. І скажи нарешті, Моко, Моко, Мо-ко, невже ти не руська людина? | ||
М о | М о к і й | ||
— Я — українець! | — Я — українець! | ||
Т | Т ь о т я | ||
— Та українці — то не руські люди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі росіяни? М о кі й | — Та українці — то не руські люди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі росіяни? М о кі й | ||
— Вони такі росіяни, як росіяни — українці... | — Вони такі росіяни, як росіяни — українці... | ||
Т | Т ь о т я | ||
— Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь | — Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь | ||
ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка... | ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка... | ||
| Рядок 34: | Рядок 34: | ||
— Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української | — Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української | ||
мови. Не малоруської і не Тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія. | мови. Не малоруської і не Тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія. | ||
Т | Т ь о т я | ||
— Хто вони такі? Якої нації люди, питаю? | — Хто вони такі? Якої нації люди, питаю? | ||
М а з а й | М а з а й л о | ||
— Частина — наші малороси, себто руські... | — Частина — наші малороси, себто руські... | ||
Т | Т ь о т я | ||
— Ну? | — Ну? | ||
М а з а й | М а з а й л о | ||
— А частина, з'явіть собі, галичани, себто австрія-ки, що з ними ми воювалися 1914 | — А частина, з'явіть собі, галичани, себто австрія-ки, що з ними ми воювалися 1914 | ||
року, подумайте тільки! Т ьо т я | року, подумайте тільки! Т ьо т я | ||
Версія за 09:36, 3 липня 2020
"Мина Мазайло" - п'єса Миколи Куліша 1928-го року. Розовідає про їбанутих тьотушєк-ватніц з Курська, українізацію і малоросів. Головний герой хоче домогтися зміни власного прізвища на більш благородне, а по факту, більш кацапське. Це і стає початком епічного Слобідського мовосрачу в межах родини, що в іронічно-дотепній формі нагадує про проблеми узкоязічія сьогодні. Принагідно демонструє всю абсурдність комплексу меншовартості у більшості його проявів 20-х років 20-го століття у Харкові.
Кілька слів про написання
Соціальний бекґраунд
Дійові особи
- Мина Мазайло - Харківський службовець, який, на фоні тотального комплексу меншовартості, вирішує змінити своє питомо-українське прізвище на помоскалену версію. Вважає, що його нещастя та невзгоди пов'язані з "хохляцьким" походженням, що не дає йому підійматися вгору кар'єрними щаблями. Саме прізвище, яке стає, на його думку, соціальним маркером його неповноцінності, скляною стіною блокує серйозне до нього ставлення. Характерними рисами є комічне намагання догодити проросійській системі і всіляко виправити свою "хохляцькість" на догоду різним Сирєнєвам, Розовам, Тюльпановам.
- Рина (Мокрина Мазайло) -
- Лина (Килина Мазайло) -
- Мокій -
- Уля -
- Тьотя Мотя (Мотрона Розторгуєва) -
- Дядько Тарас -
- Баронова-Козино -
- Тертика, Аренський, Губа -
Сюжет
Золотий фонд цитат
М а з а й л и х а налила і дала йому води. Поки він пив, Т ь о т я увірвала Мокієву промову. Задихана: — Годі!.. Годі!.. І скажи нарешті, Моко, Моко, Мо-ко, невже ти не руська людина? М о к і й — Я — українець! Т ь о т я — Та українці — то не руські люди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі росіяни? М о кі й — Вони такі росіяни, як росіяни — українці... Т ь о т я — Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка... М а з а й л о, випивши води: — Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не Тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія. Т ь о т я — Хто вони такі? Якої нації люди, питаю? М а з а й л о — Частина — наші малороси, себто руські... Т ь о т я — Ну? М а з а й л о — А частина, з'явіть собі, галичани, себто австрія-ки, що з ними ми воювалися 1914 року, подумайте тільки! Т ьо т я — Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте... Так он вони хто, ваші українці! Тепера я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?
Реакція на твір та відображення в культурі
Мораль
Покликання
| ||||||||||||||||
