Отака хуйня, малята

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Версія від 17:58, 22 листопада 2022, створена MiskoGe (обговорення | внесок) (Відкинуто редагування Myrkit Stepan (обговорення) до зробленого Admin2)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
454525.png

Давно то діялось...
Стаття розповість вам про давно минулі, але цікаві історичні події, чи про особистостей в історії. Якщо вам здається, що стаття розповідає про давно непотрібне закам'яніле лайно мамонтів, то негайно напишить нам про це на порталі спільноти.

Downl964.png

Увага! Матюки!
Якась бля*ська с*ка, втулила до статтi дох*я матюкiв, що пи*дець як не добре для психiки деяких особливо вразливих читачiв.

Канонічний дід Панас

Отака хуйня, малята — український мем раннього пост-совкового періоду. Ним можна прекрасно завершувати викладення якоїсь важливої, чи не дуже, інформації, особливо повчального характеру.

Виникнення

Виник у результаті інциденту на українському телебаченні (на УТ-1), коли культовий ведучий дитячої телепередачі «На добраніч, діти» Дід Панас під час однієї з останніх завершив чергову казку замість стандартного «На добраніч, діти!» словами «Отака хуйня, малята!». Сам дідусь був фактично одною з перших телезірок на українському телебаченні. Раритетний випуск передачі

Очевидці даної передачі згадують, що Дід Панас розповідав дітям казочку «Колобок», закінчивши ставшою мемом фразою.

Дід Панас і Лесь Подерв'янський

Скоріше за все саме про Діда згадує Лесь у «Казці про Рєпку, або Хулі нє ясно?», говорячи вустами Соломона Самсоновича: «Хуйня це все! Басні дідуся Панаса, не було ніяких слонів…»

Про Діда Панаса поза студією

За розбором пошти від глядачів.

Його знали всі. Справжнє ім'я Діда Панаса - Пінхас Хаїмович Векслер [1], але під час Другої світової війни змінив на Петро Юхимович Векскляров. Народився 1911 року в селі Тальне Київської області. До війни Векскляров грав в одному з обласних театрів. У 1941 році він був призваний в Червону армію, але дуже скоро разом з мільйонами інших виявився в оточенні і потрапив в полон. Його посадили в фільтраційний табір - ні офіцером, ні комісаром він не був, - так, актерішка, і небезпеки, як такої, для Рейху не становив. Готували для відправки на роботу в Німеччину. Жилося в таборі звісно недобре, звичайно, але жити було можна. Втім, з "фільтра" Векскляров незабаром утік. Але в партизани не пішов, а до лінії фронту на той час було вже сотні кілометрів.

Векскляров прийшов до Києва, вже окупованого, і влаштувався працювати на залізниці. Нормальні герої, опинившись на окупованій ворогом території, як ми знаємо з літератури, зазвичай налагоджували якусь там підпільну групу, займалися шкідництвом. Векскляров ж незабаром організував з робітників театральний гурток. В якому сам ставив п'єси, репетирував, грав три роки - до приходу Червоної Армії. Дивак, що і говорити. Таке відчуття, що театр, можливість грати були для Вексклярова важливіше війни, взагалі найважливіше.

І з приходом Червоної Армії його, як не дивно, не посадили. Мабуть, ніякої інформації на нього не було, а про полон Векскляров нікому не розповідав. Загалом, дізнавшись про його довоєнної професії, Вексклярова направили до Луцького театру. У театрі йому діставалися головні ролі - фактура була значна, одного росту в ньому було метр вісімдесят. У 50-х роках його помітили і кіношники, почали запрошувати в кіно. На зйомках фільму "Іванна" на кіностудії ім. Довженка він познайомився зі своєю майбутньою і єдиною дружиною, Вона була монтажером. Незважаючи на вигідні зовнішні дані, одружився Векскляров досить пізно - в 48, і прожили вони разом 35 років. Дітей у них не було, родичів Вексклярова теж - батьки померли, єдиний брат загинув на війні.

Потрібно відзначити, що Вескляров став другим за рахунком Дідом Панасом. До нього вже існував один Дід Панас, який, починаючи з п'ятдесятих, читав вечірні казочки на українському радіо. І коли той за віком став потребувати заміни, підвернувся "дід" Векскляров. Який спочатку підміняв дідка, а потім і зовсім став читати за нього казки на радіо під тим же псевдонімом, починаючи з 1962-го року.

Приблизно в кінці 60-х, з появою перших телевізорів, було вирішено перетворити радіоідею в телеверсію. Оголосили конкурс. Треба зауважити, що тоді на телебачення брали тільки акторів - все передачі йшли в прямому ефірі, а такого поняття, як телеведучі, ще не існувало. Та й українського телебачення ще не було - все починалося з нуля. У конкурсі на "посаду" Діда Панаса, наприклад, брало участь 200 акторів. Хоча, кажуть, коли Векскляров опинився в кадрі, проби інших були вже порожньою формальністю. Так, з актора Петра Вексклярова він остаточно перетворився на Діда Панаса і залишався ним до кінця життя, і навіть після смерті. А графік роботи у нього, панове нинішні телезірки, був такий: ввечері Панас вчив текст, вранці тричі перечитував і ввечері того ж дня - прямий ефір. І так - 25 років, з дня на день. Сценарії передач Дід писав сам, казки він не читав, а розповідав напам'ять - чи то в кадрі, то чи за кадром, під мальовану картинку. Ще читав листи діточок, вітав їх з днем ​​народження. Дуже скоро українська малеча вже не могла заснути без його казочки. Діти просто прикипали до екрану, в його манері розповідати було щось гіпнотичне, зачаровує. До речі, саме Дід Панас ввів на телебаченні таке поняття як "вечірня казка". Всі тітки Валі й дяді Володі, всі Хрюші та Степашки на загальносоюзному ТВ з'явилися набагато пізніше. Редактором у Панаса була, до речі, ще одна культова українська Телестар - майбутня співведуча Тітка Катя з програми Катрусин кінозал.

А потім Країна Рад почала боротися з націоналізмом. Під цю общесоюзную мітлу потрапляли тоді і за справу, і без діла, і взагалі випадково. А вже повз телеобразу Діда в вишиванці, що розповідає казочки українською мовою, недремне ГБ-шное око вже точно пройти не могло. На Панаса запросто могли накапати пильні громадяни, які вже вийшли з дитячого віку. У 70-ті Діда кілька разів скорочували свої ж - від гріха подалі. На редакцію негайно ж нападав шквал дзвінків: "Куди подівся Дід Панас? .." Кілька разів "старші товариші" з Москви намагалися замінити образ непокірного Діда на більш лояльний - то якогось молодця інтернаціонального виду з книжкою посадять, то взагалі ляльку - - ведмедика там, зайчика ... Результат був один: редакцію завалювали мішками листів, дзвонили, погрожували, благали, вимагали повернути. "Дитина не може заснути без Діда Панаса, зробіть що-небудь !!!" - Писали схвильовані матусі РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ! Таким чином, всі спроби зняти Панаса з ганьбою провалювалися. Інакше, ніж магнетичним впливом на дитячі душі, подібне явище пояснити ніяк не можна.

Пікчі

Посилання