Архів:Анімешний білборд

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Той самий білборд. Відкопується гуглом на купі гумористичних сайтів.

Пасти про виникнення та появу білборда "Водій, на тебе чекають вдома 2-д тянки".

Порятунок життя[ред.]

「“Водій тебе чекають вдома 2D тянки” - як би смішно це не звучало але ці слова врятували моє життя. 」
Мене звуть Андрій та мені 20 років. Я родом з Києва. Про себе багато не можу розповісти тому що я самий звичайний чоловік, хіба що мене дуже інколи відрізняє те що я дуже полюбляю дивитися аніме та читати різноманітну мангу. Не всі мої друзі розуміють мої інтереси але я звик до цього.
Одного дня я повертався до дому . Їхав я сам на своїй машині. На вулиці дощ лив як з відра. Дорога до дому була не близька, тому що я був на дні народження у мого кращого друга який живе на Троєщині. Їхати було досить нудно та я одразу помітив що я почав трохи засипати. Чомусь в цей момент я навіть не подумав що це небезпечно. Дощ дуже приємно стукав по даху машини, і це дуже мене розслабило. У якийсь момент я не контролюючи себе ліг на руль та почав думати про щось дуже приємне та спокійне, було відчуття схоже на те коли ви сідаєте у дуже теплу та приємну до ванну чи лягаєте на ліжко після довгого та насиченого трудового дня. Це тривало на справді біля хвилини, та відбулося те що люди частіше називають неможливим.
「- Водій тебе чекають вдома 2D тянки」
Сказав якийсь жіночій дуже приємний та трошки знайомий  мені голос. Це прозвучало у деякому сенсі кумедно але я чомусь не звернув на це уваги, тому що я хотів щоб ця мить мого життя заціклілась та тривала вічно.
「- Прокинься !」
На цей раз це було на стілки гучно, що підскочив за рулем. Я зрозумів, що заснув та не керував машину.
 Варто було мені тільки підняти свої очі я побачив білборд, він дуже відрізнявся від інших, навіть не знаю як це пояснити але мені він здався начебто живим. На ньому була Мадока, Харуха Судзумія та Аска. Також на ньому було написано “Водій тебе чекають вдома 2D тянки”.А потім я одразу побачив що я вилетів на перехрестя на трасі та вмене були тільки лічені секунди для того щоб загальмувати і не врізатися у водія вантажівки котрий вієзжав з вулиці Миколи Закревського. Шанси були мінімалні але я це зробив, я дуже різко загальмував. Машину дуже сильно  вивернуло у бік, а я боляче вдарився головою але попри все я запобіг зіткненню.
Коли я підняв голову подивитися на білборд який врятував мені життя, замість ньго я побачив рекламу будівельного магазину. Я був дуже шокований. Я різко вийшов з машини, та одразу впав. Я не міг навіть і повурухнутися… Я втратив свідомість.
Через деякий час мене забрала швидка, а на місце ДТП приїхала поліція. Коли я прийшов до тями мені сказали, що я народився у сорочці. На камерах було видно, що я проснувся в практично у самий останній момент.  
Коли мене виписали я першим же ділом почав шукати відповіді на мої запитання, але нічого правдивого так і не знайшов. Я не можу пояснити що трапилося на справді, що це за голос і чому він здався мені знайомим, і через це я не можу спокійно спати.

Анімешна громада[ред.]

Місцева небайдужа анімешна громада, почитавши статистику ДТП на повороті (якби я знав, де цей бігборд, то вказав би адресу), вирішили своїм коштом збудувати попереджуючий плакат, який агітував би водіїв бути обережними та зменшувати швидкість. 
Накопичивши достатню кількість грошей (за 6 місяців), лідер анімешної комуни вирішив зекономити на крані та робітниках заради матеріальної підтримки перекладів українською мовою, тому, після того, як стовп було вмонтовано, зкомандував спорядитися кожному бажаючому альпініським спорядженням та теплим одягом, їжею. Зібравши людей, вони почали тренувати підняття на бігборд. Водночас друга команда проходила експрес-курс по розміщенню плакатів на великих площинах. Треба зауважити, що, бачивши тренування "альпіністів", місцеві ніяк не перешкоджали ним, знаючи, що то вони спонукали державу поставити там це одоробло.
Нарешті, через місяць посиленої підготовки, все було готово. Зранку команда альпіністів з умовною назвою "Джорно" закинула мотузки з магнітами (а де там гак використаєш) й зкомандувала підходити команді робітників з умовною назвою "Джованна" передавати спорядження. Після транспортування почалася почергове підняття робочих за допомогою системи карабінів. У цей же час люд починав потроху збиратися довкола. Деякі сміялися, решта мовчали. Завершився перший етап операції "Вилізай на довбаний стовп, Сіндзі!". Третя команда, що складалася з добровольців, не готових лізти, мала умовну назву "Пассіон", розпочала спорудження палаток для перепочинку. 
Але загроза була поряд. Частина людей, побачивши, що саме буде на плакаті, обурилися. Найактивнішими були мамці, що вважали малюнок, зображений на плакаті, "безглуздим, жахливим та похабним", та представники похилого віку, які підтримали мамць.  Вони, знайшовши взаємодію, почали кричати на бравих козаків сучасності та кидати в них дрібне сміття. У відповідь пассіонці підняли саморобні щити з зображенням панцирів майстра Роші та зібралися в черепаху. По бігборду влучити ворогу не вдалося. Це продовжувалося пару годин. 
Тим часом була проведена мобілізація в рядах ворога - почали підходити орди по 10-20 персон. Розуміючи, що без допоміжних заходів трьом командам буде непереливки, командир джорнівців розпорядився активувати воєнний план "Коричневий".
"Пассіон"розгорнув повномасштабну ДОТ, створену з металобрухту та старого лахміття. Були розміщені кулемети з набоями, до складу яких входили подрібнені сторінки Кулаку Північної Зірки (для болючішого ефекту), в перервах між атаками ставилися міни з Боку но Піко. Це затримало, але не зупинило ворога. Після приблизного підрахунку втрат, головнокомандувач зрозумів, що пора діставати зброю масового ураження. 
Гранатомет з набоями зменшеного радіусу ураження, але з більшим числом частинок був використаний тими ночами. Повна битва тривала понад 4 ночі та дні, полягло багато добровольців, але мета була досягнута. Після згортання робочої сили та демонтажу ДОТ, цей бігборд не займав ніхто, крім погоди. Дивина, справді? Кажуть, що під час оборони сам ППУПП таємно фінансував операцію, почувши про втрати, що понесла небайдужа анімешна громада. Це був знак солідарності з ними, бо ППУПП таємно полюбляв читати комікси про козаків та всіляко підтримував українських мангак та інших. 
Жертв несправедливої війни було зараховано до новоствореної Анімешної Сотні, і (якийсь там день, я не знаю який) тепер є днем пам'яті героям нашого часу.

Втеча[ред.]

Темна кімната. Двері відчинилися і важка рука натиснула на вимикач, що ховався в темряві. Дві LED лампи загорілися, осяюючи світлом невеличку сіру кімнату з двома столами та трьома стільцями. Такі приміщення використовують для допитів, але хто знає яку ціль переслідує цей чоловік.
Важкою ходою він зайшов до кімнати, оглядаючи інтер'єр в пошуках чогось, тільки йому відомого. Міцне тіло прикривають потерті джинси та довге шкіряне пальто. Засмагле обличчя привертає до себе увагу шрамом на лівій щоці, чи то від ножа, чи то від кулі. Волосся падає на лоб, ховаючи його від чужих очей. 
Чоловік когось гукнув і сів за великий стіл навпроти дверей. Звідти до кімнати прошмильгнув молодий хлопець з ноутбуком та примостився за малим столом, готуючи свій високотехнологічний інструмент. 
Ну що, Олеже, готовий до роботи? - спитав чоловік у свого асистента.
Так, пане. Давно ми не проводили такі розмови. Скільки людей треба буде вислухати? - обізвався Олег, без якихось особливих прикмет, не враховуючи напис на футболці "Я люблю пєльмені".
Багато. 
Після цих слів настала тиша. Така тонка на тендітна, що людині в поліцейських одежах треба лише зайти аби її зруйнувати. Він передав пану, давайте його звати Детективом, величезну стопку паперу. Детектив навіть не ховав свого сильного здивування, коли перед ним з'явилася ще одна паперова вежа, він просто на неї почав пильно дивитися.
мовчки дивився на це, але і цього разу вирішив вдарити по тиші:
Та не дивися на неї так, ти не зможеш її так змусити горіти… Ти намагаєшся зробити це саме зараз, так? 
Горииии.
Нехай щасти, - поліцейський спрямував до дверей, - дивися не спали весь офіс. - та й пішов собі. 
Через п'ять хвилин зайшла перша людина…


Свідок №3, юнак
Та я просто поряд проходив ось і вирішив допомогти.

Свідок №8, дівчина:
Так так, просто знайомий з інтернету, ось і допомогла трошки.

Свідок №14, дівчина:
Вони заслуговують на кару!!

Свідок №35, юнак з синцями на обличчі:
Вони нас оточили ось і побили. Все було саме так, не ми їх, а вони.

Свідок №51, дівчина в матросці, в німецькій фуражці та бегемотиком на формі:
Це було неначе під час Полтавської битви, точно-точно. Хоча і результат інший, ага-ага.

Свідок №96, жінка в костюмі:
Я не буду гаварить без адвоката! Ві вообще знаетє кто я? 

Свідок №159, стать: невідомо. Він(-а) каже, що є найкращим (-ою) другом(-ою) всіх навколо:
Ага, а ви бачили той магазинчик біля станції? Це взагалі бомба!!! Того він і бомбанув.

Свідок №312, дівчина-косплеєр:
Моє око, каже що ти дуже небезпечний, може тебе відправив Азашир аби прибрати мене?

Свідок №451, піроман:
*Намагалися з Детективом поглядом підпалити всі папери*

Свідок №837, промоутер:
Я лише підказав напрямок, не більше. 

Свідок №1368, дівчина з бандурою:
*Всі хором* - Ой, на горі два дубки, ой, на горі два дубки.
Ой, на горі два дубки, два дубки, та й взялися до купки...

Свідок №1917, чоловік:
Все має бути загальним, все має належати всім!

Свідок №2019, дівчина:
І воно бааам, бдуммм, вжух, вааааа, бум. А після ваах, бдям, хєрак.

Свідок №1, юнак:
Вам сказати що там сталося? Ну, це був звичайний день, коли я…



...зайшов до офісу і побачив свого боса. Він мене викликав до себе і я пішов до нього в кабінет. 
Після чашечки ранкової кави, він передав мені лист замовлення. Треба всього доставити посилку з А до Б. Зараз я в офісі невеликої компанії таких доставок. Ми як пошта, але швидше та надійніше. Але величезний напис "Таємно" мене трохи здивував. 
Петре, ти, як найнадійніший мій кур'єр, сьогодні отримаєш секретне завдання від нашого важливого клієнта. - Бос тикнув пальцем на листа, -  тут вказано час та адресу зустрічі, там тобі нададуть всю необхідну інформацію та посилку, не підведи мене. 
І не встиг я нічого втулити, як мене взяли під руки та вивели на вулицю, прямо під пекуче сонце, добре хоч адресу запам'ятав куди йти.
Через годину я вже був біля старих дерев'яних дверей, які ввели до середини будинку з витонченими візерунками та невеличкими колонами. 
Холодне повітря, з малопомітним смаком старовини, зустріло мене в коридорі. Мене зустрів доволі кремезний чоловік в червоному шарфі. Його одяг був здебільшого темних відтінків, від взуття до окулярів, закріплених на волоссі. Він уважно мене розглядів, привітався  та з посмішкою наказав слідувати за ним. 
На другому поверсі мене передали дівчині в чорному літньому платті. Довге каштанове волосся падало на її плечі та разом з окулярами ховало обличчя. Ми попрямували всередину якоїсь невеликої квартири.
Мене провели до кухні, де, серед білесенького гарненького інтер'єру, за столом посьорбував чай чоловік в темних окулярах та гавайській сорочці. Уважно оглянувши мене з-під окулярів, він рухом руки запросив до столу. 
Сівши навпроти нього, дівчина подала до столу чашку, тарю з печивом та налила з чайника трохи чаю. Я взявся за вушко чашки й трохи відпив зеленоватого напою. Зелений чай було заварено ідеально, що аж непомітно осушив чашечку. 
Дівчина спробувала долити ще, але я її зупинив і подивився на окуляри мого співбесідника. Він посміхнувся і поклав на стіл червону сумку, на якiй була намальована  Юі з гітарою:
Ваше завдання за чотири години віднести цю сумку з усім, що в ній до офісу "Рекламу не палім компані". Всередині сумки лежить печиво, бутерброд з салом та два енергетики для вас, та невеличка чорна коробочка для наших друзів.
Таке пояснення мене зовсім не спантеличило. Взагалі кур'єр не має знати, що знаходиться всередині посилки, більше  дивують харчі для мене.  А ця контора - проста рекламна компанія, яка обслуговує метро, білборди та все інше для реклами. Хоча кажуть що директор у них великий дивак. 
До контори пішки через центр максимум годину, і це якщо повзти, а ви тут аж чотири даєте. Який підступ? 
Чоловік трохи подумав і відповів:
Ніякого підступу нема, просто можливо будуть люди, які спробують вам завадити. Я пропоную вам скуштувати печиво моєї дружини та взятися за роботу. Ми віримо в вас і ваші можливості. - він підніс тару з печивом, і я скуштував одне. Воно і справді виявилося смачнющим.
 Подякувавши за їжу його дружині, я попрямував до виходу з сумкою. Вийшовши з будинку, я пішов по вулиці в напрямку до своєї цілі, роздумуючи про легкі гроші. 
На перехресті я подивився навкруги, аби перейти дорогу й помічаю купу людей, які йдуть з того боку дороги. Вони помічають мене, і з криком "хапай сумку!" Побігли на мене. Якби це було людей десять, то ок, але тут натовп в півсотні!!! Я чим найдужче рванув назад. 
Що за фігняяя!?!?!?

Залишилося 3 години 40 хвилин.

Він має бути десь тут, ми оточили увесь квартал. - поряд з моєю схованкою пройшло декілька людей. Мене відірвали від прямого шляху до цілі, тож треба поквапитися. 
Оскільки район оточено, то просто так втекти не вийде. Найкращою ідеєю буде залізти на дах, і вже через верх втекти, але я бачив лише одні пожежні сходи, вони в сусідньому провулку. 
Оглянувши невеличку вуличку, я нікого не знайшов, тож побіг до того самого провулку. Як тільки я підбіг до нього, то відразу туди залетів. Мене зустріли хлопці в ерокезах та з битами. Їхні чисті жовті хустки взагалі не личать до їхньої брудної одежі. 
Один з них відразу накинувся на мене з криком, але я, повернувши тілом, відправив на зустріч з його обличчям свою ногу. Від такого удару нападник відразу впав. 
Другий же підійшов ззаду і замахнувся битою. Я в останній момент відійшов, пропустивши удар повз себе і влучним ударом по пиці вирубив другого нападника. 
На крик зараз збіжаться всі хто поруч, тож я заліз на драбину і почав карабкатися на дах. Коли я майже виліз, знизу почувся галас "Ось він!". ТРЕБА ТІКАТИ!
Опинившись на даху, я кинувся у бік центру, перескакуючи дорогу на перекинутих дротах неначе Алан Дрейк, паралельно згадуючи найкоротший шлях  до рекламної компанії.
В ідеалі треба добігти до Головного проспекту, з нього через провулки вибігти до ТРЦ "Мрія", а звідти по Великій Літературній вулиці до Молодіжного проспекту і там вже пряма дорога до "Рекламу не палім компані".
На якомусь повороті я обережно зліз з даху і побіг до Головного проспекту.

Залишилося 3 години 30 хвилин.

Я вибіг на Проспект і спокійно побіг у напрямку центра. Той натовп по ідеї мене ще не наздожене, тож можна трохи відпочити у дорозі. 
Але не пройшло і хвилини, як щось позаду вибухнуло. Проспект дуже жваве місце, з окремою шестиполосною дорогою для транспорта та окремою, лише трохи меншою, пішохідною зоною. Саме з боку пішохідної зони з одного будинку позаду зникла стіна в клубах диму. 
І я, і всі оточуючі уважно дивилися туди, поки дим не розвіявся. ТАМ СТОЯВ КЛЯТИЙ ТАНК! STuG III якщо точніше! З його корпусу на зовні виглядала дівчинка в матростці та німецькій фуражці. Коли вона через бінокль побачила мене, то щось закричала і танк почав повертатися у мій бік. 
Ось тоді народ з криком рванув з місця, ну і я разом з ними. 
АНУ СТІЙ, СТРІЛЯТИ БУДУ! - кричала дівчина з танку і він вистрелив, але снаряд полетів кудись далеко. Так подумай ти про тих, на чию голову він впаде!
І ось ВОНО їде у мій бік! Люди навколо забігають у всякі магазини, рятуючись від можливості опинитися під цією машиною. 
Стій, а то задавимо! - танк почав рух у мій бік. Та якого біса він тут взагалі танк забув!?
Сльози текли рікою з моїх очей. Та за що мені таке щастя? 
Стій! - і постріл. Знову в молоко, але шибки у найближчих будинків повибивало. АА, ВОНИ НАЗДОГАНЯЮТЬ!! Тікати, тільки тікати. Автомобілі, магазини, будинки минали повз мене під гуркіт бензинового двигуна двадцяти трьох тонної МАШИНИ СМЕРТІ. Тут, ще трохи. Ось він!
Я вскочив у потрібний провулок і танк зі скрипом влетів повз нього у стіну. 
Він втік у бік Мрії! Шукайте його там, Бегемот знову зламався! - було чутно крики капітана. Вимкни ти вже цей клятий мікрофон. 
Але за інформацію дякую. Пробираючись крізь двори, я наближався до ТРЦ. Треба шукати інші шляхи, бо так і зловити можуть, а що далі перевіряти не хочеться.
Бігти напролом не варіант, але це найкоротший шлях, у Мрії три поверхи. За ті п’ять хвилин через які я там буду, вони не встигнуть оточити всю територію, тож можна використовувати поверхи для маневрів. Ох, якби я тільки міг їх відрізняти від усіх інших, було б набагато легше.
Неочікувано телефон завібрував й я відкрив кришку своєї розкладушки. Він каже що прийшло повідомлення від осного форуму банди “Фунти”. Це інтернет-група незалежних анонімів-диваків, які знайомі тільки через цей форум. Умови вступу невідомі, тобі просто надсилають пароль, але якщо забуваєш його, то все, зв’язку з творцями нема. 
В новому пості питали, чи є хтось в Мрії, аби зміг допомогти хлопцеві в синій футболці та з яскравою червоною сумкою. Через декілька секунд прийшло кілька позитивних відповідей. Неочікувано збиратися для якоїсь дивної мети - звичайна справа для “Фунтів”. Нарешті мені хтось допоможе.
І нарешті я вибіг на вулицю. зліва за рогом якого знаходиться шуканий ТРГ. 
Ось він, хапайте! - почув я справа, звідки на мене бігло декілька чоловік. 
З усіх ніг я побіг і спрямував до головного входу Мрії, але прямо біля нього мене зупинив великий кролик. 
П’ять секунд. П’ять секунд вічності ми витріщалися один на одного, покі він не дістав телефон, з форумом “Фунтів” на ньому і не вказав на вхід для персоналу. 
Дякую! - тільки крикнув я і одчинив у двері. Там стояв усміхнений вусатий охоронець, що показував на прохід за собою:
Направо і прямо.
Подякувавши, я завернув у правий коридор, коли почув чиїсь крики позаду разом з наказом охоронця йти звідси.
Шлях вивів мене до основної зали ТРЦ. Перед дверима стояла усміхнена брюнетка в одежі консультанта з капелюхом і курткою на руках. 
Якщо хочеш сховатися, то треба подумати про зовнішній вигляд.  - і дала мені речі в руки. Я швидко одягнув їх і вона направила мене на другий поверх, бо на першому вже багато людей з битами з’явилося.
Пробираючись крізь натовп, я дістався екскалатора, і почав підніматися. Якісь люди з битою на мене подивилися знизу вверх, але пішли далі своєю дорогою. Саме в цей момент я зміг спокійно спокійно передихнути. 
Жуючи печиво дружини чувака в гаваці, я пішов по другому поверсі в напрямку протилежного виходу. На форумі напишуть що “вороги” прибувають і їх особливою відзнакою є пін на куртці з символом кінострічки. Дівчина написала мої нові загальні риси і хтось попереджує що Стрічки, як прозвали “ворогів”, вже на другому поверсі. 
Я трохи додав швидкості, що аж випадково в когось стукнувся. Це виявився хлопець років двадцяти. Поки я витріщався на значок кінострічки у нього на грудях, він витріщався на мою сумку. 
Через секунду одна рука заблокувала його удар, а інша вже проїжджала по ворожому обличчю. Він впав на землю, а його друг вже отримував сумкою від якоїсь бабці. 
Тобі туди, синку. Тікай давай. - вказала тростиною у бік ескалатора на перший поверх.
Дякую, баб. - і що духу вниз. За мною знову влаштувалася погоня, і я побіг до великого магазину іграшок, задумуючи там відірватися. 
Після того, як я зайшов туди, на переслідувачів впала гора коробок, що стояла поряд. А школяр, що стояв неподалік, показував великий палець і посміхався. Після я зміг без проблем вибігти з ТРЦ і отримати по голові на Літературній вулиці.


Залишилося x годин y хвилин 

Я розплющив очі і побачив дефку, яка жерла бутерброд смачно примокуючи салом. МОЇМ САЛОМ!!!!! Вся така модна з себе, з пофарбованим в червоне волоссям і обрізаною футболкою, топік чи якось так. 
О, проснулся. Всего лішь час прошєл, а ті уже проснулся. Прости, но я спешу, так что скажі гдє контракт? - показала вона на сумку і чорну коробочку поряд з нею. І після її слів я згадав, що контракт, який я так і не підписав, залишився у боса в офісі. 
Хитро посміхнувшись, я відповів їй:
Шо, хвойда, не можешь по нашому гаварить? Це ж намнога проще.
Схоже вона насправді дуже поспішає, бо після своїх слів отримав по голові. З’явився ще якийсь чоловік. Простий чолов’яга з лисою головою та в робочому комбінезоні. Ну і компанія.
Павтарю, мне нужєн твой контракт на єто заданіе.
Да нєту єго у мєня. І давай нормально говорити, я до російських наголосів не звиклий, такіе справі. - сказав я, і це ще більше роздратувало діфку. Її друг ще раз вдарив мене. 
Значіт питать так питать. Єгор, давай.
Поки Оно так говорило, а Егор розминав руки, позаду помахала якась тінь. Я засміявся: 
Вахаха, а ти чого там стоїш? Рятуй мене, у мене мало часу.
Обоє відразу обернулися. Дівчина отримала по шиї і знепритомніла, а Егор круговим ударом з ноги і теж заснув. Тінь спокійно підійшла до мене і розв’язала руки. Нею виявився мій колега Максим. Веселий і бойовий хлопець. Але…
Що ти тут робиш? - запитав я розминаючи тіло. Хоч ми і друзі, але зараз робочий день і просто так мені допомагати він не став.
Мені прийшло замовлення на твій порятунок, тож на твої справи якось начхати. На, тримай. - Максим поклав у сумку якусь пляшку, чорну коробочку та декілька енергетичних батончиків і подав мені.

Залишилося 2 години, і це ще не точно

Де ми зараз? - спитав я у Максима, коли ми вийшли на вулицю. Те помешкання виявилося підвалом одного з будинків. По ним можна зробити висновок, що я досі десь в центрі, то ще можу встигнути. 
Неподалік Літературної вулиці. Вони тебе далеко відтягти не змогли. - відповів він, знимаючи чорний плащ. Я в свою чергу відкрив енергетик і закусуючи батончиком. 
 А що з Стрічками? - сказав я, але Максим здивовано на мене подивився. До речі, він же не є учасником Фунтів, тож не знає про таку назву. - Ті, хто мене переслідував. Вони носять піни з кінострічкою, тож їх так прозвали. 
Зрозумів. Хм.. Я не бачив поряд людей з такими ознаками. Ну все, бувай. - помахав рукою друг і пішов собі кудись.
Допив напій і викинув банку у смітник, я знайшов вихід на вулицю. Це ще й та сама Літературна вулиця. О, треба перевірити форум. З цією метою я дістав з куртки телефон, але на ньому з’явилася нова дірка, через яку видно плату. 
Тц. Сподіваюсь у них все добре. - кинув телефон за банкою. Тепер їх чекає щасливе сумісне життя на дні мусорки. 
Трохи зорієнтувавшись, я пішов направо, повз виходу з Мрії, де мене і схопили. Середхпішоходів не помітно людей з пінами, тож пора молитися панні Удачі, аби вона мене благословила. 
Згадуючи всі свої пригоди, у мене сльози йшли рікою. За що це саме мені? Це ж мав бути звичайний робочий день без всяких проблем.
За наступним рогом буде Молодіжний проспект а звідти пряма дорога. Але там я з кимось зіткнувся. 
Ой, вибачте. - вибачився я і придивися до обличчя хлопця, з яким зіткнувся. Не враховуючи здорового синця на пів щоки. Щось в ньому мені знайоме. 
Цього разу кулак проїхав по іншій стороні обличчя. 
Хапай його! Це ж у нього сумка! - крикнув хтось з друзів нещасливого і я побіг у напрямку проспекту. 
Звісно нічого доброго не сталося. Я знову тікаю від тих самих переслідувачів.

Скільки сліз виплакало людство? Скільки озер та можей можна наповнити їми? Наприклад тих, що виплакав сьогодні я вистачить на маленьке озерце десь в Карпатах. Це точно. Саме про це я думав, тікаючи від дев'яти агресивно налаштованих молодиків. 
Оскільки неподалік знаходиться метро і зараз час пік, то і натовп тут зібрався не маленький. Туристи, діти, люди з роботи, всі кудись поспішають, тож намагаючись не псувати їм цю блаженну годину перерви, я обережно пробираюсь крізь натовп, нікого не чіпаючи, на відміну від хлопців, що всіх штовхають. Саме через це я зумів від них відірватися трохи і промайнути повз людей. Все, нарешті я на проспекті ось, пробіжу ще десять хвилин і свобода! Але через півхвилини я зупинився.
Там йшли ремонтні роботи. Під шум екскаватора та молодків руйнувався старий асфальт, аби звільнити місце новому, яскравому чорному іншому асфальту. Чудово! 
Я роздивився навкруги. Цей проспект насправді невеликий, тож тікати нема куди, тільки перебігти дорогу і шукати інший прохід. Але там вже стояли якісь люди з палицями та битами. Через майданчик бігти не варіант, одного разу я ледве залишився живим, тож цей страх на рівні інстинкту відкарбувався в моїй душі.
Що, тікати нікуди? Давай сюди сумку і ми тебе відпустимо. Особисто на тебе у нас немає ніяких претензій, лише на твою посилку. - зробив крок вперед якийсь чолов'яга в червоній куртці. Раз, два, п'ять, тринадцять, всього шістнадцять людей, побити всіх не зможу. 
Мене вже оточили з усіх боків, неначе вони здогадуються, що через будівельників я не побіжу. А може все-таки варто ризикнути? Чи є ще якісь варіанти? 
"Біііііб, біііііб!!!", - закричав невеликий мікроавтобус і влетів в моє оточення зупинившись перед мною. Задні двері відкрила дівчина у червоному капелюсі та зі здоровим бюстом.
Худко, залазь! - скомандувала вона мені і я послухався. Як тільки двері зачинилися, транспорт рушив і ми виїхали на дорогу. Нарешті я зможу трохи відпочити. Поряд зі мою сидить дівчина з бандурою і, як завжди, співає: 
Іде козацька сотня,
Курявину здійма,
Луна козацька пісня,
Тужлива та сумна…
Хоч і не завжди в тему. А дівчина з бюстом, Целестіна, сиділа навпроти мене і щось писала в телефоні. 
Так от, дякую за порятунок. Цель, а що ви тут робите? - і я придивився до пасажирського і водійського[?] місць, - І вам привіт, хлопці.
З пасажирського місця з'явилася голова в окулярах. Сашко помахав рукою:
Привіт, привіт. Ми тут отримали звістку, що ти тут від когось тікаєш, і якраз поряд проїжджали, ось Целестіна і запропонувала тебе підхватити. 
Ммм, так ти хвилювалася за мене. Дякую велике, дай обніму. - підняв руки у бік дівчини, не відриваючись від крісла. Звісно до неї я навіть не дотягуюся. - А Марія чого тут? - показав да дівчину з бандурою, яка не зупинялася грати.
Ми возили її по місту, вона вирішила пограти на вулиці. До речі, тобе куди підкинути? - обізвався Вова, водій машини. 
А, круто. Можеш закинути прямо на протилежний бік Молодіжного проспекту? - я подивився на автомобільний годинник. Він показував що мені залишилося трохи більше години.
Вова трохи подумав, потім щось клацнув на GPS:
Прямо туди не зможу, там все закрито. Або робити величезний гак, або тобі йти пішки через Авіаційний парк. Пішки буде швидше, підійде? 
Так, буду вдячний. - згодився я і придивився до Лізи, дівчини з бандурою. Що б не відбувалося, вона завжди залишалася спокійною. Прекрасне біле лице і пухке чорне волосся. Так, вона брюнетка. В наш час її не назвали би іконою краси, адже актуальні всякі інста-блогери та всяке інше лайно, але особисто я вважаю її ідеальною. Струнка, висока, розумна і добра дівчина. Просто ідеал!
Ти знову ти так. Як ти? - тихо сказала дівчина, не зупиняючи гру. Я посміхнувся: 
Добре, живий як бачиш. Що граєш? 
Я гра…
Мікроавтобус різко загальмував і я без ременів безпеки полетів вперед, на зустріч із заздалегідь простягнутою рукою Целі. Обов'язково застібайте ремені безпеки! Целестіна відштовхнула мене назад на місце. 
Приїхали. Давай виходь, потім до дівчини залицятися будеш. - крикнув Вова, поки Целестіна одчиняла двері. Я вийшов на вулицю. Попереду знаходився великий Авіаційний парк. 
Дякую за те, що підвезли. Удачі вам.
Ага, і тобі. 
Бувай. 
Нехай щасти. 
Лізи лише зіграла декілька веселих нот і посміхнулася. Богиня!!! Двері зачинилися і мікроавтобус поїхав, а я спокійно побіг через парк. 
Авіаційним його не просто так назвали. По його території розкидано різноманітні приклади авіації. Здебільшого це невеликі літаки та гвинтокрили, але є навіть досить великий, метрів п'ятнадцять в довжину, пасажирський літак - кафе. 
Дітям подобається це місце, та й авіаклуби з модельними клубами часто тут збираються на додаткові заняття. Влада разом з волонтерами підтримує це місце в чистоті - сам не раз брав в прибиранні участь.
Масивні дуби та каштани прикривають доріжку з каменю від пекучого сонця, тож тут набагато свіжіше. Ось там діти бігають, а там відпочиває літнє подружжя, а там самурай розмовляє з поліцейськими, а там натовп злих людей, а там дів…
Натовп злих людей, які когось шукають. Між нами метрів тридцять, і вони мене ще не помітили. Будь ласка не дивіться сюди. Я побіг вперед.
Він тікає, хапай його!!!!
Та б***ь, чого ви такі уважні! Бігти, тільки бігти вперед. Я не встиг порахувати скільки там людей, але їх дофіга і трошки більше. За мною чутно крики, накази як мені, так і один одному. 
Ось і літня сцена, де виступають вуличні музиканти, отримуючи шанс відчути себе зіркою на сцені, але навіть шикарна гра гітариста не змогла пробитися через крик ворожої лавини, що здійнялася за мною. 
На дорогу хтось вискочив в чорному світшоті і замахнувся кулаком. Я легко проскочив повз нього й він зник в лавині людей. Промайнув сцену, спереду залишилася прямий шлях до того самого офісу. 
Ось він! Вхід зі білими сходами перед ними, неначе сяє. Туди, тільки туди!!! 
На дорогу вискочило декілька чоловік, але майже відразу хтось на них накинувся, буквально збиваючи з ніг. 
Вони щось кричали в мою підтримку, навколо починалася штовханина. Я все більше і більше відчуваю, як ноги наливаються свинцем, стають важчими. 
Біжи швидше! Давай! Уху!!! - кричали люди навколо. Сто відсотків, що всі вони є учасниками Фунтів і заради мене прийшли сюди аби допомогти. 
Ця думка надала мені нові сили. Неначе випив зілля енергії. 
Ось він, фініш. Залишилося зовсім трохи. З секунди на секунду я влечу в цей клятий офіс і засну прямо там. Ось в…
Не додумав я, як зачепився ногою за кривий кінець брусчатки. Декілька кувирків і я зупинився лежачи на спині обличчям до людей. Навколо запанувала тиша, ніхто не очікував ось такого кінця.
Хапай сумку! - хтось крикнув і декілька чоловік рвануло до мене, хто за сумкою, хто зупиняти перших. Ага, фіг вам. Є у цієї контори одне цікаве правило. 
Я з останніх сил перевернувся на інший бік і поклав руку на сходику. Із офісу під власний крик вилетів худий чоловік у білосніжному костюмі. 
Щось ви пане Петре виглядає блідо, пропоную вам відпочити трохи в офісі. Цей скелет мене підняв, перекинув через плече і пішов назад зі мною. Після цього я знепритомнів, бо не треба з людьми як з картоплею поводитися.


Через деякий час. 

Я з Лізою і Вовою стоїмо під великим білбордом. 
"Водій, тебе чекають вдома 2D тянки!" 
Мда, епік фейл, - прокоментував це Вова.
Згодна, - погодилася Ліза. І вони обидва мають рацію. Уся та біганина, втеча від танку та банди, які просто виявилися фанатами якоїсь спільноти на кшталт не таємних Фунів, і все це заради ось цього білборда. Мдааааа, сумно. 
Зате мені добре заплатили, ще й докинули зверху.
А що там, якщо не секрет? - пішов до мікроавтобусів Вова.
Другий том SAO українською :)
Ми пішли до автобуса. Сьогодні ми влаштовуємо пікнік, тож пора виїжджати на місце зустрічі.

У нас в місті усіляке трапляється.

Даріус[ред.]

-Любий, вечеря готова. Твоя улюблена курочка під медовим соусом, - пролунав милий голос Марти з кухні.
Тихо...
-Любий? Заснув чи що? - в її голосі відчувалися нотки занепокоєння, адже Даріуса нещодавно звільнили. Останнім часом він сам не свій.
Марта поставила другу порцію вечері та вирішила піднятися в його кімнату. Їй здалося дивним, що на другому поверсі стояла тиша.
-Даріус? - Марта повільно відчинила двері.
Чоловік сидів на кріслі, закутавшись в ковдру. В руці тримав майже пусту пляшку віскі. Загалом його вигляд був не з кращих - мішки під червоними очима, борода. В кімнаті безлад. Він сидів та дивився на "білий шум" телевізора.
-Коханий. Будь ласка. Отямся. Знайдеш ти нову роботу...
-Ні, - тихо прохрипів Даріус, - залиш мене, я більше не хочу жити в цьому гнилому світі...
-Любий...
-Замовкни. Йди звідси.
-Дар...
-ГЕТЬ!!
-Заспокойся, чуєш. Будь ласка.
Даріус встав. Його тіло було зовсім худорляве.
-Пішла звідси, жінко. - Даріус дістав ніж з шухляди
-Любий, заспокойся, заспокойся, ЗАСПОКОЙСЯ!! Будь-ласка. Стій. Отямся. Любий. БУДЬ-ЛАС...

Пройшло 4 дні

Даріус сидить на підлозі та годинами дивиться в пустоту.
-Хронологія. Отаман. Черствий. Убивство. Різьба. Вина. Автотроф. Тінь. Ихтир. Смерть. Евклід. Біль. Енергія...
Він годинами повторяє ці слова, не спить ночами, не їсть, не пьє.
-Говори. Говори. Говори. Говори. ГОВОРИ. ГОВОРИ. ГОВОРИ. ГОВОРИ!
Він з'їхав з глузду остаточно. Тепер же Даріус просто кричить.
-АОААОЕООООИОИОООІІОІОІОЇЇОООООЕОАОАО. - І так днями та ночами.
Але раптово він замовк. Абсолютно. Тиша. Річ у тому, що його жінка не вимкнула ноутбук, коли звала його до вечері. Даріус сидів та дивився на робочий стіл. Там була заставка з трьома анімешними дівчатами. Не секрет, що він захоплювався японською культурою. Тому який-небудь промінчик його душі прокинувся. Поступово Даріус прийшов у себе та заснув. Прокинувся він через два дні. Йому стало краще, нарешті Даріус поїв та попив. Хоч він уже і міг себе контролювати - але галюцинації його переслідували.
-Х-хто т-там... Х-хто ц-ц-це гов-ворить??
Його мучали головні болі та дивні голоси... 
-Відчепіться.
У будинку стояв сильний сморід, що виходив від трупу Марти. Нарешті освідомивши, що він накоїв, Даріус не знаходить нічого кращого ніж самогубство.
-Я псих. Я псих. Я псих. Я псих. Я псих. Я псих. Я псих. Я псих. Я псих. Я псих. Я псих. Я псих. Я псих. Я псих. Я псих. Я псих.
Даріус сів у машину та помчав на усій швидкості куди-небудь, надіючись потрапити в аварію. По дорозі він побачив білборд "Водію, на тебе чекає сім'я"
-У мене немає сім'ї - прохрипів Даріус.
Він заплющив очі та втиснув педаль газу в підлогу. Машина мчала зі швидкістю в 210 км/год. Даріус почув гудок та розплющив очі. Йому побачився білборд "Водій, тебе чекають вдома 2д тянки" та ті самі три дівчини, що і на заставці. Відразу він усвідомив, що жити можна не лише заради інших. В останній момент він встиг вижати гальма та завернути у кювет. Але було уже надто пізно. Даріус впав у кому.

Пройшло 6 років

Даріус вийшов з коми рік тому, ще рік він відновлював тіло, нарешті все як і раніше, але божевілля пройшло. В той самий момент, коли він побачив білборд - Даріус прийшов до тями. Він почав нове життя, знайшов роботу.
Через деякий час Даріус вирішив детальніше роздивитися той самий білборд. Прибувши до місця, він нічого не знайшов. Взагалі. Ні єдиного білборда. Адже він був лише плодом його уяви та здорового глузду. Усвідомивши це - Даріус назбирав коштів та поставив такі білборди, що були в його уяві, на багатьох шоссе, щоб навіть ті, у кого немає сім'ї пробудили той самий промінчик здорового глузду...

Див. також[ред.]