Мина Мазайло
"Мина Мазайло" - п'єса Миколи Куліша 1928-го року. Розовідає про їбанутих тьотушєк-ватніц з Курська, українізацію і малоросів. Головний герой хоче домогтися зміни власного прізвища на більш благородне, а по факту, більш кацапське. Це і стає початком епічного Слобідського мовосрачу в межах родини, що в іронічно-дотепній формі нагадує про проблеми узкоязічія сьогодні. Принагідно демонструє всю абсурдність комплексу меншовартості у більшості його проявів 20-х років ХХ століття у Харкові.
Кілька слів про написання
Соціальний бекґраунд
Дійові особи
- Мина Мазайло - Харківський службовець, який, на фоні тотального комплексу меншовартості, вирішує змінити своє питомо-українське прізвище на помоскалену версію. Вважає, що його нещастя та невзгоди пов'язані з "хохляцьким" походженням, що не дає йому підійматися вгору кар'єрними щаблями. Саме прізвище, яке стає, на його думку, соціальним маркером його неповноцінності, скляною стіною блокує серйозне до нього ставлення. Характерними рисами є комічне намагання догодити проросійській системі і всіляко виправити свою "хохляцькість" на догоду різним Сирєнєвам, Розовам, Тюльпановам.
- Рина (Мокрина Мазайло) -
- Лина (Килина Мазайло) -
- Мокій -
- Уля -
- Тьотя Мотя (Мотрона Розторгуєва) -
- Дядько Тарас -
- Баронова-Козино -
- Тертика, Аренський, Губа -
Сюжет
Золотий фонд цитат
Т ь о т я — Я бачу, я розумію, але що у вас на вокзалі робиться? Аж скрикнула Т ь о т я, та таким голосом, що всі, навіть і Мокій. затривожилися. М а т и з переляку перепитала: —А що? Т ь о т я — І ви отут сидите і не знаєте? М а з а й л о — Та що таке? Т ь о т я — Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано? Майже в с і разом: — Ні... Т ь о т я — Не бачили, не читали? "Харків" — написано. Тільки що під'їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: "Харків". Дивлюсь — не "Харьков", а "Харків"! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город? М а з а й л о — А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокія). Він знає. Т ь о т я до Мокія: — Та-ак?.. Навіщо? М о к і й — Ах, тьотю! За нього тільки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь — навіщо? М а з а й ло — Чули? (До Мокія іронічно). То, може, ти й за ваше прізвище візьмешся, щоб виправити?
М а з а й л и х а налила і дала йому води. Поки він пив, Т ь о т я увірвала Мокієву промову. Задихана: — Годі!.. Годі!.. І скажи нарешті, Моко, Моко, Мо-ко, невже ти не руська людина? М о к і й — Я — українець! Т ь о т я — Та українці — то не руські люди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі росіяни? М о кі й — Вони такі росіяни, як росіяни — українці... Т ь о т я — Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка... М а з а й л о, випивши води: — Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не Тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія. Т ь о т я — Хто вони такі? Якої нації люди, питаю? М а з а й л о — Частина — наші малороси, себто руські... Т ь о т я — Ну? М а з а й л о — А частина, з'явіть собі, галичани, себто австрія-ки, що з ними ми воювалися 1914 року, подумайте тільки! Т ьо т я — Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте... Так он вони хто, ваші українці! Тепера я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?
Реакція на твір та відображення в культурі
Персонажа Мокія згадується у пісні "Ще б пак" гурту Байстрюки.
| « | Яким би я б був вже крутим якби не купа фобій На жаль не маєш одиниць а лиш десятки копій |
» |
— Байстрюки |
Мораль
Покликання
| ||||||||||||||||
