Архів:Анімешна драматургія

Тут архів різноманітних копіпаст, текстів, п’єс та іншої творчости українського аніме-фандому.

Чібік

(Курка, серпень, 2015, присвячується світлу, що хоч і опікає при доторку, але без якого темно і холодно)

Дійові особи:
Весела компанія – анімешна молодь, що висить на Майдані.
Хлопець – один з учасників Веселої компанії.
Катерина – анімешниця з контракту.
Нана – дволика богиня наївного щастя та болісних страждань у коханні.


Підіймається завіса.
2010 рік. Майдан незалежності, знак нульового кілометру біля Головпоштамту. На кам’яних підняттях сидить Весела компанія.


Компанія:
Понуру геть - хаосу сила нас з’єднала!
Проходжу я та бачу що сидить і грає на гітарі
Пісні великодушно бард життям щасливий.
Галопом відбиває він ноти, серцю й духу рідні.
Не вимагає плат навмисних і не просить жваво,
Та вже ж не шкода кинуть копійчину.


За мить сидим та разом під гітару
Пісні шалені в безвість завиваєм;
У безвість, що порожня повнотою
Людських турбот та метушні земної.
До нас підходять слідом, і повниться
Наш чібік людом славним та яскравим.
Боги з вершин небесних анімешні
Жадують за рожденним нами щастям!
Джерел воно не має безкінечних,
Та тільки кожного найменшії старання
У ньому збуджують бурхливі хвилі.


Від компанії відходить хлопець, дивлячись у мобільний телефон


Хлопець:
О, Нано пречудесно, зглянься
Та посприяй таки щоб Катерина
Дісталася сьогодні в наше коло!
Невже вона відлякана не прийде?
У різні боки з відчаєм дивлюся:
Її ж нема ні з боку Бесарабки,
Ані від купола не бачиться надія,
І Європейська площа теж самітна.
Чому тоді не дзвонить заблукала?
Та як, у біса, можна загубитись
У центрі між цих тіней велетенських?


Весела компанія:
Ім’я дівоче вчули ми побіжно?
Кохання тут кується щогодинно,
Та друга пристрасть і переживання
Нам любі більше за минущу щирість.

Хлопець:
О, друзі, ці увага та турбота
Мене, мов ковдра в зимку огортають.
Але сьогодні мушу власним серцем
Стерпіти муку взяту добровільно.


Весела компанія:
Для цього друзі й…


Дзвонить телефон в руках у хлопця. Хлопець підіймає слухавку.


Хлопець:
Я слухаю, ага…


Відіймає слухавку, прикриваючи її рукою та звертається (до компанії):
…Увага, це вона!..
(Повертається до слухавки)
…Ми звеселяємось на чібіку сьогодні
Іди сюди і тлін тебе покине,
Мов хмари розганяє ясне сонце,
Тутешній настрій зробить тобі днину…
…куди на чібік? Під Головпоштамтом,
Ну пошта на Майдані, знаєш?..
Ага, ага, чекатиму нестримно.


Хлопець кладе телефон до кишені. Весела компанія чекає на його слова, невпинно свердлячи його поглядом.


Хлопець:
Навіщо витріщатися, питайте…
Зустрів її я днями на Контракті,
Де пробувають збори неформалів.
Там в ясний вечір радості панують
Подібні нашим, лиш не анімешні.
В вогнях подільських вулиць та на площі,
Єднає люд незриме під Сковородою.

Я на гітарі грав і тут вона підходить,
Сідає та вдивляється у вічі. Тендітні пальці
Складені в фігуру, яка обличчя огорта химерно,
Неначе паростки рослин у камені застиглих
Що із колони простягаються на стелю у храмі долі.
Лиш дограв, до неї зразу потягнувся,
Підло порушивши моменту досконалість,
Обравши шлях непевний, що до гниття й згорання
Веде усе живе в цім світі. Але чи мав я вибір?


Весела компанія:
Якщо засудить хтось із нас тебе на вирок,
То будем всі те саме покарання відбувати.
Нехай це навіть буде батько Ґендо в сукні,
Та радо приймем вибір любий другу.


Хлопець вдивляється в бік купола, за ним і компанія. У видимості з’являється знайома йому постать, мірно йдучи і врешті решт доходить до місця збору.


Катерина:
Оце так дивина! Мені казали «чібік»
Якийсь тут має бути, що за дивні назви?
Привіт, чуваче, рада що зустрілись,
І вам, шановні зичу не хворіти.
Та справді, є тут з ким потусуватись,
І нековушка бачу, і гітари -
Веселі браття наші площу люднять рясно!

Київська анімка

(Курка, серпень 2015)

Перелік персонажів:
Курка - президент клубу, втомлений купою справ у ньому.
Хідео - до нині координатор проведення анімок, беззаперечний авторитет у цій справі, окрім фінансової частини. Стомлений від роботи та особистих тягарів.
Еліза - кандидат в координатори проведення сходин клубу. Не може в прихід на більшість через роботу, але дуже любить цю справку. Потребуватиме консультацій на перших порах і оцінки здібностей.
Рей (Твоя Боль) - кандидат в організатори анімки 16.08. Весела та необтяжлива художниця-інтроверт.

Піднімається завіса.
Виходить Хідео на тлі нічної анімки, але й удалині від натовпу, дивиться на місяць.

Хідео:
О, тяжби долі,
приводите мене до відчаю земного
у славі та багатстві.
Волів би я у лісі сам-на-сам блукати радше,
ніж ці потуги нести доки світу
не закортить зі мною покінчити.
І вести за собою анімку давню
мочі вже не маю.

Курка вчуває тяжкі слова і підходить втішити Хідео.

Курка:
О, Хідео, мій любий брате,
невже я чую що в завжди веселім серці
раптово кров гаряча потемніла?

Хідео:
Така нависла напасть предковічна:
людського роду вибір неминучий
і наді мною нині владарює.
Нести вогонь в серця та на анімку
я вже не здатен в силу небажання,
і вже не хочу через неможливість.

Курка:
Тоді, із сумом, вибору не маю,
вістити заклик клубний про шукання
ізнов координатора анімок.
Вістити над усіми конфами у клубі
і сторінками, де сутніють ті, хто збувся
конф у зв'язку з безглуздістю та флудом.

Хор:
Почуйте ж заклик Клубу!
Координатор віднайдися!

З натовпу людей нічної анімки з'являється сонна Еліза.

Еліза:
Хтось кликав щойно в місяць повний допомогу
в діяннях, що їх клуб наш потребує?

Курка:
Елізо, ти бажаєш?

Еліза:
Я обережно хочу відповісти,
оскільки всі висоти сих мистецтв
мені не стало честі ще сягнути!
Яви ж мені, у чому полягають
уміння славні сходин влаштування!

Курка передає Елізі папери з методичкою анімок. Еліза уважно придивляється до них.

Еліза:
Що ж, бажаю тут освоїтись напевно,
я сподіваюсь велети колишні
прийдуть мені на допомогу ясну,
аби я маячні не наробила,
котра мене закине у безодню
безчестя та ганьби до скону віку?

Курка:
О так, о так, ми звісно допоможем.
Тут красна Рей взялася влаштувати
анімку в ППС сорокдев'яту.

Еліза:
Хай, самогубцю, котра променів супроти
жаркого сонця взялась поставати
і провести анімку цього тижня?
Ну ж, одізвись, на раз два три перерахуйсь!

Хор:
Ну ж одізвись! І вийди з тіні!

Курка (шепоче):
Її нема із нами зараз -
на цукімі батьки не пустять,
ще мала занадто.

Еліза:
Нічого, заведемо ми розмову в інтернеті:
і план чудовий зробим для анімки,
щоб насолоду там отримав кожен!

Завіса.

«Водію, тебе чекають удома 2D-чянки» – як би смішно це не звучало, ці слова врятували моє життя

Мене звуть Андрій. Мені 20 років. Я родом із Києва. Про себе багато не можу розповісти, бо я найзвичайнісінький чоловік. Хіба що мене іноді дуже вирізняє те, що я вельми полюбляю дивитись аніме та читати різну манґу. Не всі друзі розуміють мої цікавощі, та я звик до цього.

Одного дня я вертався додому. Їхав я сам, на своєму авті. На вулиці дощило, неначе з відра. Дорога додому була не близька, бо я був на Дні народження в мого найліпшого друга, який живе на Троєщині. Їхати було досить нудно, та я відразу помітив, що трохи починаю засинати. Чомусь цієї миті я навіть не подумав, що це небезпечно. Дощ дуже приємно стукотів по криші автівки, і це вельми розслабило мене. У якусь мить я, не орудуючи собою, ліг на кермо та почав думати про щось дуже приємне та спокійне. Було відчуття, схоже на те, коли сідаєш у дуже теплу й приємну ванну або лягаєш у ліжко після довгого й насиченого трудового дня. Це тривало, насправді, близько хвилини, та відбулося те, що люди найчастіше називають неможливим.

— Водію, тебе чекають вдома 2D-чянки. — сказав якийсь жіночий голос, дуже приємний та трошки знайомий.

Це прозвучало в певному товку кумедно, але я чогось не звернув уваги на це, тому що хотів, аби ця мить життя зациклилась і тривала вічно.

— Прокинься!

Цього разу було настільки гучно, що я підскочив разом із кермом. Я зрозумів, що заснув та не керував автівкою.

Тільки-но я здійняв очі – побачив білборд. Він дуже відрізнявся від інших. Навіть не знаю, як це пояснити, але мені він видався неначе живим. На ньому були Мадока, Харухі Судзумія та Аска. Також на ньому було написано: «Водію, тебе чекають удома 2D-чянки». А потім я відразу ж побачив, що вилетів на перехрестя траси та я мав лише лічені секунди для того, щоби загальмувати й не врізатись у водія вантажівки, який виїжджав з вулиці Миколи Закревського. Шанси були мінімальні, але я зробив це — я дуже різко загальмував. Автівку сильно вивернуло в бік, а я боляче вдарився головою. Але, попри все, я запобіг зіткненню.

Коли я підняв голову, аби подивитися на білборд, який урятував мені життя, замість нього я побачив рекламу будівельної крамниці. Я був дуже збентежений. Я різко вийшов із автівки, та відразу впав. Не міг навіть поворухнутися… Я втратив свідомість.

Через деякий час мене забрала швидка, а на місце ДТП приїхала поліція. Коли я прийшов до тями, мені сказали, що я народився в сорочці. На камерах було видно, що я прокинувся практично в тую найостаннішу мить.

Коли мене виписали, я першим же ділом почав шукати відповіді на свої запитання. Але нічого правдивого так і не віднайшов. Не можу пояснити, що трапилося насправді. Що то за голос і чому він видався мені знайомим? І через це не можу спокійно спати…

Оповідання про те, як анімешники білборд боронили

Небайдужа місцева анімешна громада, коли прочитала статистику ДТП на повороті (якби я знав, де цей білборд, то вказав би адресу), вирішили своїм коштом збудувати попереджувальний плакат, який агітував би водіїв бути обережними та збавляти швидкість.

Лідер анімешної «комуни», накопичивши достатньо грошей за 6 місяців, вирішив зекономити на крані та робітниках ради матеріяльної підтримки перекладів українською мовою. Тому після того, як стовп умонтували були, скерував спорядитися кожному охочому альпіністським спорядженням, теплим одягом та харчами. Вони, зібравши людей, почали справлятися в піднятті на білборд. Одночасно ж другий загін проходив експрес-курс із розміщення плакатів на великих площинах. Слід завважити, що місцеві, коли побачили тренування «альпіністів», жоднісіньким чином не перешкоджали їм, знали-бо, що то вони спонукали державу поставити там оце одоробло.

Зрештою, через місяць посиленої підготовки все було готово. Зранку загін альпіністів, умовно названий «Джорно», закинув вірьовки з магнітами, бо де там гаком скористатись, і скерував підходити загонові робітників, умовно названим «Джованна», передавати спорядження. Після транспортування почалося почергове підняття робітників за допомогою системи карабінів. Цього ж часу люд починає потроху збиратися довкола. Деякі сміялися, решта мовчали. Завершився перший етап оруди «Залізай на довбаний стовп, Шінджі!». Третій загін, що складався з добровольців, не готових лізти, і мав умовну назву «Пассіон», розпочав спорудження наметів для перепочинку.

Та загроза була поряд. Частина людей, побачивши, що саме буде на плакаті, обурились. Найжвавішими були мамці, що вважали малюнок, зображений на плакаті, «безглуздим», «жахливим» та «похабним», та представники похилого віку, які підтримали мамць. Вони, знайшовши взаємодію, почали кричати на бравих козаків сучасности та кидати в них дрібне сміття. У відповідь пассіонці підняли саморобні щити зі зобрагами панцирів майстра Роші та зібралися в «черепаху». Ворогові по білборду влучити не вдалося. Так тривало дві години.

Тим часом була проведена мобілізація в рядах ворога – почали підходити групи по 10-20 осіб. Командир джорнівців зрозумівши, що без допоміжних заходів трьом загонам буде непереливки, розпорядився активувати воєнний плян «Коричневий».

«Пассіон» розгорнув повномасштабну ДОТ, створену з металобрухту та старого лахміття. Були розміщені кулемети з набоями, до складу яких входили подрібнені сторінки «Кулаку Північної Зорі» (для болючішого ефекту), в перервах між атаками ставили міни з «Боку но Піко». Це задержало, але не зупинило ворога. Після приблизного підрахунку втрат головнокомандувач зрозумів, що пора діставати зброю масового ураження.

Гранатомет із набоями зменшеного радіусу ураження, але з більшим числом частинок, використали тими ночами. Повна битва тривала понад чотири ночі та чотири дні; полягло багато добровольців, та мети було досягнуто. Після згортання робочої сили та демонтажу ДОТ цей білборд не займав ніхто, крім погоди. Дивина, чи не так? Кажуть, що під час оборони сам ППУПП таємно фінансував оруду, почувши про втрати, що понесла небайдужа анімешна громада. То був знак солідарности з ними, бо ППУПП полюбляє потайки читати комікси про козаків та всіляко піддержував українських манґак та інших.

Жертв несправедливої війни зараховано до новоствореної Анімешної Сотні, і, якийсь там день, не знаю який, тепер є Днем пам’яти героїв нашого часу.