Анімка

«	Клоуни там всі хто туди прийшов, героїв там немає, драми теж,приколи як я вже казав лише проміж своїми, вони надто локальні, розумієш ?	»
	— Кропивач

Контингент

Анімка - зібрання анімешників. Як правило, регулярна анімка це невід'ємний атрибут кожного пристойного (і непристойного) аніме-клубу.

У більш вузькому сенсі вживається як прозивне слово для позначення сходок саме київського Міцурукі. Оскільки, за висловом одного анона, вона різнилася з іншими анімками як "як розкішні апельсини і погані дрібні мандарини" відповідно.

Типова аніме-сходка

«	Там можна було абсолютно безкоштовно потрогати неповнолітню тян за пезду, цілуватись, обніматись, оце я помню, це було заїбісь. А те аніме я навіть ні одного не бачив. Я навіть не знаю шо то таке.	»
	— Про анімку в регіонах

Бухло - вічний супутник анімок

Жирні прищаві дівчата + пристарілі незаймані хлопці. Коли на другій-третій сходці товариство вже зайобує говорити про аніме, вони починають бухати, бо їбатися на тверезу голову там одне з одним ніхто не захоче.

Як тільки збирається анімка, всі швидко розбігаються по своїм групкам друзяк, і навколо них снують одинокі новачки, які не знають куди себе приткнути, бо більшість один одного вже знають і спілкуються на свої теми. Анімки це якраз для пропечених соціолярв, тру хіккану там робити нічого. Про рожеву мрію знайти там тяночку взагалі забудь, це просто смішно.

Потім хто все-таки знаходить собі тяночку вже шквариться приходити в цю хуйню і анімочка по трохи розсмоктується. У середньому вже за пару місяців не лишається нічого. В крайньому разі за рік-два лишається одностатева компанія із найбільш непривабливих і несоціальних елементів, які вона встигла за місяці/роки свого існування назбирати.

Анімка Міцурукі

Епічне ріаліті-шоу, яке дислокувалося в Києві десь у 2014-2015 роках. Тоді в києві якраз виникло відгалуження клубу "Міцурукі" і здавалося б історія з попереднього розділу повториться. Але за справу взявся Курка і кожен читач зрозуміє, що діло не могло закінчитися простим газовим вихлопом.

Ніхто не каже, що в деталях ця анімка відрізнялася від Еталону (минулий розділ), але написана стаття в журналі оповідає нам про велику кількість деталей, які яскраво вирізняють міцурукі з-поміж подібних утворень. Тут ми лише підкреслимо головні:

• Масовість. Відповідно до того, що пишуть у статтях про Січ, Міністерство та пізніше існування Міцурукі, Курка любив влаштовувати масове роззування очей для відбірного і нерафінованого зброду, зводячи його в купу без цензури. І вмів це робити. Такою була і київська анімка. За описами на кожній щотижневій сходці було 70-80 людей, частина з яких постійно змінювалася.
• Зайняття уваги:
  • Ігри - дуже багато настільних і спортивних забавок, які адаптовувалися, розроблялися та друкувалися все тим же Куркою. За описом анонів, з одного боку давалися нахаляву кожному охочому, а з іншого, більшості було на це поєбать і невдовзі всі полімери в цьому напрямі були просрані.
  • Діяльність - анімешників активно залучали в різні види діяльності з перекладу і творчості. За чутками, робити це вдавалося так собі, але говорить це щось лише про самих анімешників.
• Місце проведення:
  • Круте приміщення - згідно зі статтею, один з учасників Ростислав Федорко підігнав шикарне приміщення від самого Братства Дмитра Корчинського. Анімешники тусили там, доки їх не послали.
  • Зміна місця на вулиці - замість якогось одного місця (як це було в усіх аніме-клубах), Курка вирішив щоразу зустрічатися в іншому місці.
• Диверсифікація за інтересами:
  • Тематичні заходи - іноді відбувалися паради і краще підготовлені зустрічі чисельністю в кілька сотень людей.
  • Різні формати сходок - після хорошого старту основного проекту було відкрито ще кілька видів сходок: переглядові та нічні.

Батьками-засновниками анімки анони називають Курку та Хідео. Вважається, що коли вони, відпрацювавши рік, припинили активність восени 2015 року, анімка стрімко покотилася донизу.

«	Скажу по-секрету, у анімки було 2 турботливих батька. І поки вони не відійшли від справ, це була кульна тусовка. Але як тільки вони перестали нею займатися, її накрила унилість і куколденки.	»
	— Кропивач

Наприкінці 2015 року тамтешнім озвучувачем та в подальшому одним із персонажів Кропивача було відкрито тайм-кафе, куди силами Міцурукі були спрямовані рештки анімки. Внаслідок відомої кожному Кропивачеру історії, школоті не вперлося ходити за гроші в кафе, де їй забороняють їбати собі подібних через те, що на них дрочать важливі люди і за деякий час вони перестали туди ходити.

Кажуть, що надалі анімка так ніколи і не повернулася до того феєричного року. А в 2016 основна увага була прикута до поїздок Курки і ко в різні міста і зустрічей з місцевими анімешниками.

Проблеми

• Домагання. Зокрема всім відома історія про Роботу Голосом. Судячи з усього, була проблема вседозволеності ключових осіб у клубі, особливо після того як основні організатори відійшли від справ. До цього, за згадаками анона, "льоша тусив всередині роботи анусом і на анімках з'являвся рідко." Але після відкриття кафе, він розвернувся на славу.
• Легка поведінка самих дівчат. Якусь школярку Генстку їбали в туалеті генштабу, і не тільки. Судячи з розповідей інших через це їй дорікала її подруга Меджік, яка намагалася навернути її на праведний шлях. Анон і сам би її з задоволенням тоді відняшкав, проте був молодим і дурним.
• Пряма мова "Вчора лише згадував. В моєму житті був тільки один випадковий цілунок. Тобто такий, до якого я поступово не підводив дівчину. А такий, що він об'явився сам ніби нізвідки. І це була курчина анімка."
• Пряма мова "- Хто пам'ятає ту крихітну шлюшку, яка кожному першому зізнавалася в коханні? - Яку саме?"
• Бухання. Численні меми про бухло свідчать про те, що така проблема була і на київській анімці Міцурукі.

Позитивний ефект

Як ми дізнаємося з аналів Міцурукі, він усе-таки був. Як загальна атмосфера, так і пристрасна постать Курки розморожували серця київських бидлокунів від московської облуди.

«	Почув на анімці, що чянка дивилася з другом аніме. І той каже "На рос чи на укр дивитися, мабуть на рос". А та йому "Я все Курці розкажу".	»
	— Анали Міцурукі

«	-Так, ба, секта. Курка у нас там головний, розмовляємо українською та проводимо обряди-анімки у славу Аніме. (Що таке аніме - бабця не знає	»
	— Звідти ж

Самокритика

Менеджменту Курки треба віддати належне. Від самого клюбу була створена сторінка для неформального обговорення різного лайна і ситуацій, що склалися. Завдяки ній ми маємо хоч якийсь контент тут. На сторінці помічена купа внутрішніх мемів. А також багато самокритики. Вочевидь сторінка давала можливість відкрито і головне анонімно говорити про проблеми, недойоб і шлюхівство окремих учасників і тим самим не сратися потайки, а приходити до рішень без відсилок до осіб. На сторінці стоїть посилання на Кропивач.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Пасти і галерея

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

  Сучасна творчість Кропивача

підкатує до мене пацан і каже "ти давно на анімки ходиш". кажу, що перший раз пішов на другу чи третю, але потім не ходив деякий час. він каже, чи мене ще тут не побили? ну, у відповідь на таку пред'яву я не найшов, що відповісти окрім того, що це я всіх б'ю.
- то вдарь мене.
- ок, давай відійдем (там же були лавочки, люди, тяночки)
- я хочу тут.
- точно, ти хочеш, щоб я тебе вдарив?
- да
ну я і йобнув. а потім ми ще потанцювали.

Синдром Тернополя - патологічне бажання анімешників клеїти чібіки на себе, обличчя, особливо на лоба.

Явище назване так тому, що вперше було відмічене у Тернополі, під час поїздки Клубу до ОТАку. Надалі явище неодноразово спостерігалося на анімках. Коли учасники на ОТОБЕ-2017 підходили і роздавали людям чібіки, багато хто з них жартівливо притуляли собі на лоба, імітуючи приклеювання.

Якось у телефонній розмові з бабусею мала необачність згадати про анімки. Так і так, в нас є Клуб, влаштовуємо сходини, гуляємо там.
Бабуся відразу насторожилася, встрепенулася "А це не секта?" - питає. Я ще тоді справді задумалася - то ж Клуб чи Секта?
Стримую посмішку (її чутно і з голосу), кажу:
-Так, ба, секта. Курка у нас там головний, розмовляємо українською та проводимо обряди-анімки у славу Аніме. (Що таке аніме - бабця не знає)
Запала тиша. Я, здається, навіть почула, як за мною вже виїзджає бригада.
Сміюся. Щиро. "Та все ок" махаю рукою так, наче мене зараз бачать.
Пояснила трохи за аніме, Клуб та інше. Забули. Проїхали.
Приїжджаю додому. Мене зустрічає майже тепла розмова у вітальні. Раптом, бабуся питає:
-Ну ти мені скажи, як оце там ваш клуб? Це ж не погана компанія, все законно?
-Тобто? -аутично (як справжня аніме) посміхаюся, роблю вигляд, що не розумію.
-Ну, ви там наркотики і алкоголь не употрібляєте? (Бабуся в мене зі Злинки, тож говір у неї трохи незвичний і присутній суржик)
-Тааак, ба, кожного дня по вені "ганяєм"! - відказую я, а на обличчі написано "П - Правда".
Бабуся дивиться на мене, як на обдвигану, з надією у голосі, жалібно так, як кошеня, протягує:
-Ну я ж серйооозно.
-Нууу, - на мить згадую Мвністерство та Алкомастера, та набравши повні груди сміливості, брешу: -Ні, ми не п'ємо, не вживаємо наркотиків..
Пауза.
-Курка не дозволяє...
Ще довша пауза, а потім, раптом, мене захоплює сутність троля і я продовжую:
-Наша курковіра забороняє це, для розваг у нас є пісні та танці, у яких ми радіємо та возвишуємо аніме.
Знаєте..не казатиму подробиць, але більше я так жартувати НЕ БУДУ.

Знаєте...
Прикотив я нинішньої неділі на анімку. Думав, карточку колекційну візьму у Курки, хоч я його трохи і побоююсь (ви бачили його капелюх? мені здається, що він став мафіозі). Зустріну старих знайомих, зроблю напас серед дерев. Але я прийшов і ахуєл.
Те, що я побачив, - це пекло соціалізації.
Там був один чувак, схожий на Драко Мелфоя. Зі своїми дебелими друзями (в одного з них ще був фіолетовий гребінь знатного пітушка). Їбала не обтяжені інтелектом.
Один анімешник бігав з вирваною штахетою, злегка стилізованою під меч.
А іншому здалося, що він грає в Контрастрайк, тому він кинув димовушку.
Соромно. Знаходитись. Серед. Цього. Натовпу.
Як і кожна свята річ... Анімка стала обплюваною, обкінчаною і обриганою. От-от і нагрянуть праві...
А ви, мої солоденькі, лягайте спатки, запивши мівінку ревасиком і переглянувши нову серію ванпанчмена.

Обережно! Самозакоханий самоопис! Вас попередили:

Мабуть, якщо описати всі анімки однією фразою, то це історія про те, як Цейво закохується в чотирнадцятилітніх дівчат. Втім, не коханням єдиним.
З першої ж анімки почались знайомства. Тоді я познайомився з Гєною, який став врешті одним з моїх найкращих друзів. В якого я навчився чогось для себе і якого я навчив. Згодом тривалий час (осінь) я не ходив на сходини, втім… Після відвідин генштабу десь на початку зими 2014 я почав ходити досить регулярно. Зустріч в метро і приставання до всіх з обіймами, це вже стало в звичку і я намагаюсь не думати, що відбувається в голові у дівчат (і хлопів), коли до них підкатує таке тіло, промовляє «Цейво» і лізе обійматись. В будь-якому разі самі збори віддавали теплом, радістю і колекційною карточкою. Створити поверхневе знайомство було напрочуд легко. Поглибити – ще легше, головне хотіти цього, щоб людина була цікавою. Врешті, я склав думку, що цінність анімки не в аніме, не в штабі, не в іграх, а в тому спілкуванні, що кожен з нас (далеко на найнормальніші люди) може там отримати. Цінність анімок в людях, що її відвідують.
Проблеми з здоров’ям змушували час від часу користуватись лікувальними травами, баклофеном, етанолом і спайсами, втім в загальній картині це було рідкістю. Згадую перші босяцькі пива в провулках під перші мелодії треків МцЗалупи. Згадую, як нав’язував собі безтурботність і несерйозність, на анімці хотілось завжди відключитись від всього негативного і непевного та сконцентруватись власне на тому, що маєш. Що я там мав? Наприклад, двох знайомих, які чомусь називали одне одного мамой і папой, співали «прівєт, андрєй», одного разу просиділи довго в мене на колінах, після того (якщо відверто) мої горішки поболювали. Наприклад, біла фєнєчка, що завжди нагадуватиме про світле почуття, яке допомогло глибше заглянути всередину себе. Наприклад, раптові і щирі обійми одинадцятилітньої дівчинки, які змушували розтанути. І можливість зустріти близьких друзів. Шанс побачити життя і соціум (від якого я був завжди дещо дистанційований, принаймні я зараз конкретно бачив, в якій ілюзії я жив до цього), конкретніше розібратись в міжособистісних зв’язках. Вогнегасник, незрозумілий ентузіазм і запах її волосся. Жарти про пеньок, фотографії Андронова, «шоста ранку, сьогодні на анімку». Дзвінок, спайс, «передавай привіт міністерству». Пластикові стаканчики, паперові журавлики. Експерименти зі своєю моделлю поведінки, анімка як площадка, як маленьке суспільство, як маленькій мірок. «Го попошлим» і те прийняття себе, яке я відчув тоді. Довгі розмови в обіймах і розуміння важливості своєї наполегливості. Тактильний зв'язок, мокрі кіски, розмови про іслам, космос, бога. Постапокаліпсис краще гаремників. І чому всі люблять «Токійського гуля»? Косички, що сподобались мені відразу, як я їх побачив. Просто притягнув до себе, незважаючи на заперечення її подруги. І ось я тут. А ще сузір’я, яке я назвав «місце для цілунків цейва», чаювання (вдалі й невдалі), важлива частина мого натхнення. Знаєте, ці слова, кожне з них, відбивається лунким звуком в моєму серці, приємним, хоч і напруженим. Що дала мені анімка? Можливість бути молодим.

Міжміські анімки

• 
• 

Читати більше

• Аніме-клуб
• Міцурукі
• Кропивач