Seinfeld
|
Сайнфелд (англ. Seinfeld) — еталонний американський комедійний серіал з ситих дев'яностих (ми зараз говоримо про США, звісно), який офіційно і цілком заслужено носить статус "шоу ні про що". Поки сучасні, ванільні зумери, плачуть над черговою підлітковою драмою в ТікТоці, а норміси всоте передивляються солодкавих і затертих до пікселів "Друзів", справжні естети та цинічні мізантропи обмазуються телевізійним шедевром Seinfeld. Це історія про чотирьох абсолютних егоїстів, які живуть у Нью-Йорку, страждають відвертою фігнею і принципово ніколи не роблять висновків зі своїх помилок.
Геніальний розвод системи
Серіал став справжньою Біблією для соціопатів, інтровертів та просто людей, яких нереально бісять неписані правила соціуму. Жодних сліз. Жодних обіймашок. Тільки чистий концентрат побутового абсурду. Коротше, жив собі такий собі стендапер на ім'я Джеррі Сайнфелд. І був у нього дружбан Ларрі Девід — лисий невротик, мізантроп і просто геній комедії. Якось вони пішли в супермаркет пізно ввечері. Почали гнати біса з продуктів на полицях, обговорювати упаковки і тут Ларрі видає: А давай знімемо про це серіал? Про те, як ми просто триндимо ні про що.
Звучить як ідея для мертвонародженого стартапу. Але вони реально пішли з цим до босів телеканалу NBC. Сказали відкрито, що сюжету не буде, розвитку персонажів не буде. Досвідчені бізнесмени та стартапери досі в шоці з цієї схеми. Продати телеканалу абсолютний порожняк, роздути її до світового культу і стати доларовими мільярдерами — це просто вищий пілотаж інфоциганства, але в хорошому сенсі. Ніякого напрягу.
Уяви собі білборд з написом, що на тебе вдома чекають 2д-тянки, десь посеред суворої траси Київ-Чоп. От приблизно так само дико, абсурдно і геніально виглядав їхній пітчинг на фоні серйозних мильних опер того часу. Глядачам тоді реально хотілося чогось простого. Знаєш, як оця туга за старим добрим інтернетом, коли всі кричали про хмаринки та пшечку і масово вимагали повернути старий патріотичний дизайн улюбленого сайту? От Сайнфелд став такою ж віддушиною від тодішнього награного пафосу на американському ТБ.
Симбіоз паразитів
Головне правило серіалу, яке прописав Ларрі Девід, звучало як маніфест: "Ніяких обіймів, ніяких уроків". Герої не стають кращими. Вони не вчаться на помилках. Їхня взаємодія часто нагадує Містокульки, де кожен персонаж уособлює свій набір шизоїдних стереотипів, заганяється суто на своїй хвилі, а їхнє зіткнення в одному приміщенні породжує суцільний хаос для оточуючих нормісів.
- Джеррі. Грав, по суті, сам себе. Успішний комік, акуратист до параної, який міняє дівчат частіше, ніж шкарпетки. Він може кинути об'єктивно ідеальну жінку просто через те, що в неї "чоловічі руки", або через те, що вона їсть зелений горошок по одній штучці.
- Джордж Костанза. Це просто ікона для завсідників іміджбордів. Альтер-его самого Ларрі Девіда. Низький, лисий, скупий, брехливий невдаха, який живе з батьками і постійно скаржиться на життя. Для сучасного зумера він — абсолютний ідол токсичності. Будь-яка дрібна побутова проблема, типу хтось вліз без черги в касу або йому продали не той розмір взуття, викликає у нього тотальний психологічний крах прямо на тому ж місці. Він може тижнями будувати багатошарову схему з брехні, просто щоб не здаватися ідіотом перед новою знайомою, але в результаті його ловлять, і він виглядає ще жалюгідніше.
- Креймер. Сусід Джеррі навпроти. Фрік з зачіскою-гніздом. Чувак, який принципово ніколи не працює на нормальній роботі, але завжди має бабло на якісь мутні схеми. Він не заходить у квартиру нормально. Він різко вривається в двері, ковзаючи по паркету. Це таке собі абсолютне, невідворотне зло, яке щодня без стуку влітає і спустошуває холодильник Джеррі.
- Елейн. Колишня дівчина Джеррі. Агресивна, поверхнева, але дуже пробивна. Вона легко може зламати комусь кар'єру чи життя просто через те, що їй не сподобався голос людини або її манера дихати.
Яка ганьба
Але не та ганьба, про яку ви подумали. Це улюблени вислів Джеррі, коли перед ним стається щось, що потребує його втручання чи допомоги, або хтось приходить до нього з проблемо. Він просто говорить "Яка ганьба" - і все. Крім цього серіал породив купу мемів задовго до того, як слово мем стало мейнстрімом.
- Слеп-бас. Цей фірмовий басовий перехід між сценами (Ту-ду-ду-дум, поп!) зараз став мегапопулярним інструментом у ТікТоці для підкреслення якихось безглуздих життєвих ситуацій. Зумери часто навіть не знають, звідки цей звук, але юзають його масово.
- Китайський ресторан. Епізод, який остаточно порвав шаблони тогочасних продюсерів. Вся серія — це просто те, як герої чекають на вільний столик у закладі. Жодної зміни локації. Жодного екшену. Типу як сидіти в черзі до стоматолога, тільки з цього зробили комедію. Телебоси кричали: Ви шо, хворі? Хто це буде дивитися?, але Джеррі з Ларрі вперлися. У результаті це стало класикою. Навіть сьогоднішні підлітки, які звикли до зміни кадрів кожні три секунди, ловлять кек з цієї тягучої атмосфери безвиході та абсурду.
- Суповий нацист. Культова серія, яка стала базою для розуміння сервісу. Чувак варив об'єктивно найсмачніший суп у Нью-Йорку, але мав диктаторські правила поведінки в черзі. Крок вліво, зайве слово — і він кричав: "Ніякого супу для тебе!". Бувалі мандрівники та автостопники часто кажуть, що зустрічали таких же шизоїдних, але геніальних кухарів у придорожніх забігаловках десь на трасі під Житомиром. Їжа топ, але обслуговування змушує тебе потіти від страху.
- Конкурс. Епізод, де четвірка побилася об заклад, хто довше протримається без рукоблуддя. На секундочку, це пуританські 90-ті на ефірному ТБ. Слово на літеру "М" жодного разу не прозвучало в серії, але всі все зрозуміли. Геніальна робота з підтекстом і обходом цензури. Джордж програв майже одразу, бо побачив у вікні голу сусідку.
- Фестівус. Вигадане свято для тих, кого остаточно дістав комерційний пафос Різдва. Замість ялинки в кутку ставиться звичайна алюмінієва палиця (бо вона не потребує прикрас). А головна традиція вечора — Висловлювання образ. Ти просто сідаєш за стіл і по черзі розказуєш усім своїм родичам та друзям, як сильно вони тебе вибішували весь цей рік. Просто ідеальне свято для нашого менталітету.
- Смерть С'юзан. Це просто пік чорного гумору і абсолютний апогей соціопатії Костанзи. Джордж дико боявся свого ж одруження. Через хвилювання, банальну лінь та жмотство він обирає для запрошень на весілля найдешевші конверти з клеєм. Його наречена С'юзан лиже їх усі, труїться і вмирає. І яка реакція нашого лисого героя? Він просто такий: "Ну, буває. Я вільний!". І майже одразу йде шукати, з ким би піти на побачення. Ніякої драми чи сліз. Сценаристи тупо пришили персонажа найбезглуздішим способом, бо акторка не зійшлася характерами зі знімальною групою.
- Шоу ні про що всередині шоу ні про що. У четвертому сезоні творці вирішили пробити четверту стіну і влаштували люту мета-іронію. Джеррі та Джордж ідуть до босів телеканалу NBC (того самого, що в реальності крутив Сайнфелд) і пропонують їм зняти ситком під назвою "Джеррі". І пітчать вони його буквально тими ж словами, якими колись Ларрі Девід розводив реальних продюсерів: Це буде шоу про те, як ми просто сидимо і читаємо меню. Це такий бізнес-геній, що будь-який сучасний інфоциган чи криптоінвестор нервово курить у сторонці. Вони продали одну й ту саму порожню ідею двічі — спочатку в реальному житті, а потім ще й у всесвіті самого серіалу.
Фінал, який розчарував усіх
Але це не точно.
Остання серія зібрала біля екранів понад 76 мільйонів людей. Усі чекали якогось нереального епіку, весілля, катарсису, анімки 27 чи розкриття страшних таємниць. Хайпу було до самих небес, очікування пробивали стелю, думали, що буде розрив усіх телевізійних шаблонів. А по факту — зібралася купка тих самих егоїстичних задротів, посиділи, потринділи ні про що. Закінчилося все тим, що цю четвірку тупо посадили у в'язницю за закон про доброго самаритянина. Вони просто стояли і сміялися з товстуна, якого грабували на вулиці, замість того, щоб допомогти.
Багато хто тоді плювався і кричав, що це злив. Але з часом, коли пройшов фільтр років, творчі люди та критики переосмислили цей момент. Вони зрозуміли — це був найгеніальніший, найцинічніший і найлогічніший кінець для цих потвор. Вони отримали рівно те, на що заслуговували все своє життя.
Зараз Сайнфелд виглядає як ніколи свіжим. Він не про мораль, він про те, як вижити в місті, повному ідіотів, залишаючись при цьому найбільшим ідіотом серед них. Це дзеркало нашого метушливого життя, де іноді загублений номерок у гардеробі викликає більше емоцій, ніж глобальне потепління.
Див. також
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||
