Копіпаста: My friend just wanted to take a shit

Під час нашої довгої мандрівки ми зупинилися на нічліг в одному східному місті. Наш хост виявився напрочуд цікавим і прогресивним чоловіком — справжня рідкість для тих країв. Він працював науковцем, вечорами слухав класичну музику і мав доволі широкі погляди на життя.

Він чудово розумів, у яких реаліях живе, і часто не добирав слів, критикуючи своїх же співвітчизників. Тоді в країні якраз наближався референдум щодо посилення влади їхнього консервативного лідера, і наш господар щиро обурювався, що люди готові за це голосувати. Одне слово, з ним було про що поговорити, і на відміну від багатьох інших, він був справді крутим співрозмовником.

Того фатального вечора ми поверталися до нього на квартиру після дуже ситної вечері. Ми наїлися так, що ледве пересували ноги: спочатку вкинули в себе по величезному жирному донеру, а потім відшліфували все це щедрими порціями солодкої пахлави.

Ми заходимо у квартиру, хост привітно відчиняє нам двері й одразу ж прямує до ванної кімнати. Санвузол у нього був суміжний. І саме в цю секунду починається відлік до катастрофи.

Моєму товаришеві різко, безжально і невідворотно скрутило живіт. Він обертається до мене, дивиться абсолютно скаженими, повними жаху очима і шипить: «Блін, чувак, я хочу срати. Прямо зараз».

У цій стресовій ситуації його мозок просто відмовився генерувати адекватні рішення. Замість того, щоб постукати у двері ванної і пояснити, що сталася надзвичайна ситуація, він панікує. Розуміючи, що якщо залишиться в квартирі, то просто обробить усе прямо на порозі, він вилітає в під'їзд і тягне мене за собою, бо абсолютно не розуміє, як діяти далі.

Я виходжу за ним і намагаюся мислити раціонально: «Чувак, ну потерпи хоч трохи, давай вибіжимо на вулицю, знайдемо якісь кущі». А він дивиться на мене приречено і відповідає: «Ні. Я не можу. Я роблю це прямо зараз».

Він спускається на один поверх нижче і починає гарячково стягувати з себе штани просто посеред сходової клітки. Ситуація вже пробила дно адекватності. Я стою в абсолютному шоці, але мій погляд падає на чиєсь відро для сміття, що стояло біля сусідніх дверей. «Ну ти хоча б у смітник давай цілься, блін!» — кричу я йому. І мій друг починає робити свої брудні справи прямо в цей нещасний смітник.

І тут лунає звук, який у тій тиші здався нам громом. Хтось на першому поверсі викликав ліфт. Я чую, як кабіна повільно повзе вгору, і розпізнаю цей характерний механічний скрегіт — ліфт збирається зупинитися саме на нашому поверсі. Він ніби зависає, видаючи протяжне «дзззз», а потім оці моторошні клацання: «цук, цук, цук».

«Ліфт зупиняється тут! Біжимо звідси!» — верещу я.

Ми зриваємося і мчимо вниз по сходах так, ніби від цього залежить наше життя. Це було видовище не для слабкодухих: мій товариш біжить практично голий, тримаючи свій одяг у руках, і найгірше — він продовжує випорожнюватися прямо в процесі бігу, залишаючи за собою коричневий слід на сходах. Я мчу за ним із голим торсом.

Ми вилітаємо з під'їзду на вулицю, а там стіною лупить злива. Це нагадувало якусь сюрреалістичну сцену з божевільного артхаусного кіно, таке просто неможливо придумати навмисне. Ми біжимо, нас накриває істерика, ми нервово регочемо, але це сміх від повного відчаю.

Товариш забігає під крильце першого поверху, там, де балкон виступав за фасад будинку, і, сидячи навпочіпки під дощем, продовжує розпочате. Раптом ми бачимо, як у двір заїжджає машина. Світло фар ріже темряву, і ми знову зриваємося з місця, забігаючи на задній двір будинку. Там він нарешті знаходить відносно безпечне місце і завершує свої справи.

Але щойно він закінчує, я піднімаю очі й бачу, як із-за рогу виходить натовп місцевих жителів. Їх було чоловік десять, всі максимально збентежені та обурені, а в руках у декого були палиці. Вони явно йшли по нашому сліду.

Мій товариш дивиться на мене абсолютно безпорадним поглядом, у якому читається німе благання поговорити з ними. А прикол у тому, що місцевої мови я знав буквально кілька слів. Ці люди, у свою чергу, не розуміли ані англійської, ані будь-якої іншої мови (це ж провінція).

Я роблю крок назустріч цьому натовпу. Розводжу руки в максимально відкритій, мирній позі й намагаюся хоч якось пояснити ситуацію, примовляючи ламаною англійською з активною жестикуляцією: «My friend just wanted to take a shit».

Якимось дивом, у процесі моєї пантоміми, ця розлючена громада зрозуміла головне: ми не злодії і не вандали, ми просто неймовірно дивні гості, з якими сталася біда. Зрозумівши це, вони суворо запитали, де ми живемо. Варіантів збрехати не було — вони б стовідсотково викликали поліцію. Нам довелося здати адресу, і весь цей натовп повів нас назад у під'їзд, як конвой.

Ми піднімаємося на поверх. У квартирі залишався ще один наш знайомий, який і відчинив двері на безперервні дзвінки натовпу. Наш хост якраз вийшов із ванної. Оскільки він терпіти не міг своїх консервативних сусідів, то, побачивши перед дверима делегацію з палицями, вирішив, що вони знову причепилися до нього через якісь свої упередження. Він став у позу і почав з ними жорстко конфліктувати, впевнений, що вони наговорюють на його гостей і придумують якусь маячню про обісраний під'їзд.

І тут мій товариш тихо подає голос. Він зізнається, що насправді ми тут дійсно наламали дрів.

Сусіди просять хоста вийти на сходи і на власні очі оцінити, як мій друг розфарбував усе коричневими фарбами. Хост виходить, дивиться на цей апокаліпсис, потім повільно повертається до мого товариша.

Тут звучить головний панчлайн історії. Він з розпачем каже: «А чого ж ти мені не сказав, що тобі ТАК сильно треба в туалет?! У мене ж удома, взагалі-то, ДВА туалети!»

Це був неймовірно смішний і водночас абсолютно трагічний момент. Порятунок був у нього під носом, але через те, що в паніці товариш спробував розв'язати проблему самостійно, все обернулося масштабною катастрофою.

Тієї ж ночі нам довелося зібрати речі й покинути його квартиру. І, наскільки я пам'ятаю, вигнали нас не стільки тому, що хост смертельно образився, а тому, що це була ультимативна вимога головного по будинку. Він прямо сказав нашому господарю: «Або ти зараз же виселяєш цих ідіотів, або ми зробимо тобі великі проблеми».