Історія аніме: Зародження

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до: навігація, пошук
Broken page.png

Маємо те, що маємо
Це поспішно врятована з веб-архіву стаття (Історія_аніме:_Зародження).
Тут може не вистачати картинок, шаблонів та інших необхідних речей. Її належить реставрувати, або переробити, якщо вона вже застаріла. Коли стаття вже відновлена і настав час видаляти цю плашку - залишайте посилання на архівну версію статті в розділі "Посилання" внизу сторінки.


Початки[ред.]

Ще донедавна у всій літературі що зачіпала тему аніме, від наукових праць і до тієї, що орієнтована на масового читача, роком перших аніматографічних експериментів в Японії, і відповідно роком зародження японської анімації називався 1917 рік. Навіть жарти існують відповідні.

L-dvr7CbW7c.jpg

Але в останні роки серед публіки таки поширюється інформація, що ще у 2005-ому році було знайдено коротеньку анімаційну стрічку на 50 кадрів, датовану приблизно 1907-им роком. Вона зображає хлопчика, який малює ієрогліфи, застарілий варіант слова «кіно» (活動写真), потім повертається до глядача, та вклоняється. Втім, цей факт впливає лише на формальний бік справи, оскільки справжнє створення початків аніме-індустрії та перших мистецьких тенденцій відбулося саме наприкінці 10-их років XX-ого сторіччя. Власне, перших стрічок, з різних обставин, збереглося мало. Вони значною мірою були неіменовані і первинно, не перевищуючи тривалістю 5 хвилин, вже до середини 20-их років сягали в середньому 15-ти. Звичайно, не забуваймо, вони були ще й чорно-білі та німі.

Такі малі об’єми та якість зростання пояснити легко: стрічки вироблялися переважно окремими художниками-аніматорами на замовлення прокатних студій, з подальшим передаванням останнім усіх прав, зокрема й на отримання прибутків. Аніматор отримував лише фіксовану суму, обумовлену договором – з одного боку така система дозволяла доволі широко експериментувати і забезпечувала потрібне молодому ринку розмаїття продукції, з іншого – спонукала творців вдаватися до спроб зробити виробництво менш витратним за рахунок втрати якості, а явно недостатня концентрація ресурсів на одному об’єкті, як вже було сказано, не дозволяла нарощувати потужність і сягати нових висот.

Серед виробничих методів цього часу популярністю користувалася перекладна анімація, коли діяльні об’єкти вирізалися з паперу і знімалися кадр за кадром у процесі їх перекладання. Варто також згадати Декотена Сімокаву, який створював анімацію, малюючи крейдою на дошці.

Сюжети у цей час значною мірою центрувалися на екранізаціях японських чи китайських казок та легенд. Пізніше, у 20-их роках, додалося наслідування сюжетів західних творів, тобто практикувалася їх японська адаптація.

Намура Ґатана 17.jpg

Прикладом анімації того часу може слугувати, віднайдений 2008-ого року в осацькій крамничці, короткий мультик 1917-ого року «Namakura Gatana» («Тупий меч»), що зображає невелику халепу одного настирливого самурая. Ми не випадково наводимо саме цю стрічку. Подивіться, реально доставляє. Саме в таких і подібних творах минули перші роки молодого мистецтва.

Війна картинок[ред.]

Та щоб перейти до наступного етапу розвою, необхідно пригадати деякі факти з історії. У 30-их роках на чільний бік політичного життя в країні виходять військові сили, в прямому чи завуальованому вигляді. Вони, натхненні попередніми перемогами, бажають розширення японського впливу за рахунок захоплення нових територій. І природно, що для цього був обраний перевірений метод – війна.

Відтак, досить швидко мистецтво було підкорено військовій машині, яка наростала в надрах країни: схвалювалися та навіть фінансувалися за державний кошт проекти, які пропагували «правильні» погляди щодо японської агресії того часу, або принаймні показово прославляли національні цінності. Були прийняті закони, які забезпечували можливість практично повної цензури мистецтва, зокрема й політичної. У зв’язку з цим, аналогічно до мистецьких рішень часів військового уряду Періоду Едо, митці, які не хотіли творити у визначених рамках, йшли у створення еротики та продукту для дітей.

Chikara to onna no yononaka

У 1933-ому році сталося дещо, що однозначно поставило розвиток анімації на новий рівень. На перші суто анімаційній студії «Masaoka Film Production», Кендзо Масаока зняв першу в історії Японії звукову анімаційну стрічку – «Chikara to onna no yononaka» (Світ сили та жінок), яка мала соціально-побутовий характер. У ній, змучений сімейним життям, батько чотирьох дітей, вирішує завести роман на стороні з молодою друкаркою. Він це таки робить і все було б добре, аби він випадково не розповів все своїй дружині, говорячи уві сні. На сьогодні фільм вважається втраченим, чи, принаймні, не відоме місце його перебування.

Приблизно протягом усіх 30-их років аніме впало у теми, які з того чи іншого боку зачіпали військові. Але ще більш глибока прірва порожнечі військової культури постала з початком у 1937-ому році Японо-китайської війни – протягом нагнітання вже не передвоєнної, а безпосередньо військової атмосфери, заборонялися навіть деякі стрічки 30-их з елементами пародійності та сатири на армію. У той же час, випускалося багато ще більш відверто-агітаційних стрічок.

Найвищим досягненням анімації мілітаристського стилю, створеним під впливом неприємного факту про відставання японської мультиплікації, та й усього кінематографу, від американської, були дві стрічки про Момотаро – героя національної японської казки, який з друзями вирушає в похід для знищення демонів на острові Онігасіма і, здолавши їх та отримавши їх скарби, повертається у рідний край.

У нових же стрічках Міцуйо Сео, Момотаро постає перед нами воїном, який зі своїми друзями уособлює армію Японської імперії. Вони разом б’ються зброєю того часу (літають на літаках, заряджають кулемети) проти демонів, які відповідно втілюють сили Союзників, зокрема армію США. У першій стрічці 1943-ого року «Momotaro no Umiwashi» («Морські орли Момотаро») зображується напад на Перл-Харбор. У сиквелі, «Momotarou: Umi no Shinpei» (Момотаро: Морські божественні воїни) випущеному в 1945-ому році йдеться про операції японської армії зі звільнення Південно-Східної Азії від американців. Друга стрічка вийшла на екрани у квітні 1945-ого.

Після війни[ред.]

У той час уже у серпні 1945 відбулися бомбардування Харошіми та Наґасакі, внаслідок яких Японія змушена була швидко капітулювати. Так почалася доба американської окупації, коли в бідну зруйновану країну ще й примусово ввозили іноземну кіно- та анімаційну продукцію задля розширення ринків її збуту. Кінотеатри повнилися диснеївськими творами, а на телебаченні, вагомість якого дедалі зростала в житті людей, були популярні мультсеріали студії «Ханна-Барбера».

Японським аніматорам стало очевидно, що конкурувати з масштабними проектами гарно організованих американських студій, за такого стану, японському ринку – не сила. Саме тому поступово починають виявлятися тенденції до концентрації сил аніматорів. Першим таким проектом, що провіщав майбутнє відродження анімації, став «Suteneko Tora-chan» («Кошенятко Тора») Кендзо Масаоки та Санае Ямамото 1947-ого року, випущений на студії «Ніппон дога». Надто великої популярності він не мав, частково тому, що американська окупація Японії і створені нею умови закінчилися лише за 4 роки.

Справжній рух почався, коли у 1956-ому році цю студію купила кіностудія «Тоей» і зробила з неї свою філію «Тоей дога». «Дога» (動画) є питомим японським словом зі значенням «анімація», тому в майбутньому ми будемо згадувати про цю студію за більш відомою наразі назвою – «Тоей Анімейшн».

Надалі, до середини 60-их років, ця студія випустила, окрім іншого, кілька повнометражних стрічок, які, бувши створеними за принципами диснеївського виробництва, заклали основи подальшого розвитку японської анімації. Особливої згадки заслуговує перша японська кольорова повнометражна стрічка – «Hakujaden» («Легенда про білу змію»), сюжет якої заснований на китайській міфології та базується на любовній лінії. У цей же час позначилися ключові стилістичні та графічні відмінності японського аніме від мультиплікації решти світу.

Третя повнометражна стрічка студії «Saiyuki» («Подорож на Захід») Тайдзи Ябусіти, випущена у 1960-ому році. Вона базувалася на манзі «Пригоди Ґоку» відомого до того часу манґаки Осаму Тедзуки. Манґа, як і сюжет другої стрічки студії, теж мала корені у китайській літературі, хоч і була вільним трактуванням базового твору. Однак для нас набагато більш важливим є не стрічка чи манґа, а цієї манґи автор. Детальніше про його творчість та вплив на подальшу історію та стиль аніме, ми розповімо у наступному розділі. Участь же у екранізації його манґи, дозволила Тедзуці ознайомитись з тогочасним японським ринком анімації, який засмутивши його, дозволив йому дійти відповідних висновків і вжити певних заходів.