Формат аніме

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Основна стаття: Аніме

ТБ[ред.]

Feel the difference

ТБ (TV, TV series, телевізійний серіал, ТБшка) — головний формат аніме. Як зрозуміло з назви, початковий показ ТБ відбувся на телебаченні. На відміну від звичних нам серіалів, у Японії вони виходять раз на тиждень. Цим і пояснюється характерна кількість серій у серіалі, яка зазвичай кратна 12-13: 12 серій = 12 тижнів = 3 місяці = 1 телевізійний сезон. Тривалість однієї стандартної серії - 25 хвилин. 5 хвилин лишається на рекламу і у сумі одержуємо півгодини - зручний блок для планування програми телепередач.

ОВА[ред.]

ОВА (OVA або OAV - від англ. Original Video Animation або Original Animated Video, ОВАшка) — аніме, яке випускається одразу на відеоносіях (відеокасети, DVD) без попередньої трансляції на телебаченні чи в кінотеатрах. Тому тривалість однієї серії ови не обмежена 25-хвилинним стандартом і становить від 40 хвилин до години й інколи більше. Овашки можуть складатися як з однієї серії, так і з кількох. Як правило, всі еротичне аніме випускається саме в OVA-форматі (але не варто думати, що в OVA зводиться лише до ероаніме). Прикладами OVA-релізів можуть послужити такі аніме як "FLCL", "Video Girl Ai", "Urotsukidoji", "La Blue Girl", "Boku no Pico" та інші. До слова, весь хентай виходить якраз у цьому форматі.

ОНА[ред.]

ОНА (ONA — original net animation) — це аніме, що виходить у мережі Інтернет і, як правило, не доходить до продажу на відео або показу на ТВ або в кінотеатрах. Дуже часто ONA представляє собою низькобюджетні «саморобні» аніме-короткометражки, створені аніме-режисерами-початківцями і безкоштовно поширюються мережею. Приклади: «Rain, the little girl, and my letter», «Platonic chain Web», «Azumanga Daioh Web».

Повнометражні фільми[ред.]

Повнометражки - вони і в Японії повнометражки. Говорячи про повнометражні анімаційні фільми, у першу чергу згадуємо Хаяо Міядзакі і його студію "Ґіблі".

Серіали[ред.]

Типовий серіал cкладається з 13-26 серій. Любов до числа 13 пояснюється просто - в році 52 тижні, тож в середньому кварталі їх 13. Нормою вважається 26 серій, або ж сезон, серіал з 13 вважається коротким - півсезонним. В цілому оцю кратність +/- 1-2 серії стараються витримати хоча бувають вийнятки. Страшні серіали з 150-200 та більше[1] серій, це не знущання над глядачами, а теж формат наприклад 150 серій це три роки показу, 200 - чотири. Серія в серіалі має зазвичай наступну структур. Спочатку йде опенінг – пісня та ніби як своєрідний відеокліп (музика в аніме варта окремої теми). В деяких випадках перед опенінгом йде коротка заставка, це або зав’язка сюжету серії або ж зовсім вже рідко короткий переказ чи кілька ключових кадрів з попередньої. Трапляється, що з зав’язки починається лише перша серія серіалу. Після опенінгу показують назву поточної серії і починається власне те заради чого аніму дивляться – кров, цицькі, кавайні лолі та яойні бішьонени. Слід зауважити, що посередині серії жадібні телевізійники вставляють рекламу, тож часом (колись частіше, а тепер схоже рідше) є коротенькі заставки перед і після неї. До нас аніме доходить вже без реклами, але з цими заставками, втім частенько їх нема – чи то вирізали разом з рекламою чи то їх взагалі не було. По закінченні власне сюжету починається ендінг – тобто завершальна пісня, зазвичай спокійніша та ліричніша за опенінг. Після неї в аніме зазвичай дають коротенький анонс наступної серії. З деякими виключеннями та відхиленнями особливо у перших та останніх серіях так виглядає стандартне аніме. Серія розрахована на півгодини ефірного часу, однак нескладно зауважити, що в нас вони помітно менше, причина ж проста – різниця припадала на телерекламу яку звісно повирізали.

Коли вже мова пішла про стандарти аніме, то слід розуміти для кого воно робиться. Нажаль аніме робиться не для дорослих іноземних отаку, на зразок тебе любий читачу(ко), а для японських підлітків. Більше того, для підлітків які дивляться оці серіали по телебаченню, так-так по одній серії в тиждень. І що з того? Добре сформулюємо по іншому, аніме робиться з розрахунку на глядача який звісно вже не дитина, але ще далеко не дорослий, який хоч і дивиться аніме регулярно, але досвід якого неглибокий і обмежується серіалами останніх сезонів. Тобто цільова аудиторія не є ані дуже прискіпливою, ані дуже досвідченою. Це ти бачив(ла) Ранму, Утену та Євангеліон, а от безліч японських школярів і школярок ні. Відповідно те, що для отаку штамп для них цілком собі оригінальна ідея, те що для нас наївність та ідіотизм для них драма та захоплюючий сюжет тощо. Так воно є.

Примітки[ред.]

  1. Ходять чутки, що тільки наші сини і дочки доживуть до кінця того ж Наруто.