Ерґо Проксі
| Ergo Proxy (Ерґо Проксі) | |
|---|---|
| Суть: | Похмура тягомотина з претензією на філософію. |
| Головний ворог: | Яскраві кольори та радість життя. |
| Цільова ауд.: | 14-річні нігілісти та неформали. |
| Ключові слова: | РЕ-Л, Декарт, депресія, депресія, депресія. |
| Рівень пафосу: | 10/10 |
Ergo Proxy («Ерго Проксі» або «Мультик про депресивну дівчину з синіми тінями під очима») — аніме-серіал 2006 року, створений студією Manglobe з метою змусити прищавих підлітків почуватися розумнішими за своїх однокласників. Еталонний зразок так званого «кіберпанк-детективу», де 80% екранного часу персонажі просто дивляться в сіре нікуди під похмурий ембієнт, а решту 20% — страждають на екзистенційну кризу.
Суть сюжету
Якщо ви запитаєте типового фаната, про що цей шедевр, він почне сипати словами «гносеологія», «онтологія» та «соліпсизм», хоча сам ледве здав екзамен з біології. Насправді сюжет можна описати трьома словами: все дуже погано. Дія розгортається у місті-куполі Ромдо, де люди живуть разом із роботами-андроїдами (Авторейвами). Усе настільки стерильно й нудно, що єдиною розвагою для місцевих жителів є підкорення диктатурі. Раптом з'являється вірус «Коґіто» (привіт Рене Декарту, якого сценаристи затаскали до дірок), через який роботи отримують душу і починають сходити з розуму.
Головна героїня, РЕ-Л Мейєр (внучка місцевого бункерового фюрера), з підфарбованими синім очима, розслідує ці інциденти. Потім з'являється емігрант Вінсент Лоу — затурканий куколд у сірому комбінезоні, який виявляється монстром-богом (Проксі). Далі починається довгий роуд-муві на човні серед пустелі, де глядач засинає приблизно на 11-й хвилині кожної серії.
Глибокий аналіз каші
Щоб ви розуміли, наскільки сценаристи знущалися з глядача: сюжет розкручується зі швидкістю пораненого сонного слимака в гудроні, а потім вивалює тонни експозиції в останні три серії. Спочатку нас намагаються переконати, що це крутий нуарний детектив. РЕ-Л ходить із пафосним виглядом, збирає якісь зелені шмарклі на місцях злочинів і намагається зрозуміти, чому високі гуманоїдні монстри вистрибують з її ванної кімнати.
Але як тільки Вінсента Лоу виганяють із міста за те, що він занадто невдаха, серіал перетворюється на нескінченну подорож на човні з вітрилом під назвою «Центзонто». Герої пливуть крізь туман. Дуже багато туману. Сценаристи буквально присвячують цілу серію тому, що на вулиці немає вітру, і персонажі просто сидять на палубі й божеволіють від нудьги. Фанати називають це «глибоким розкриттям характерів», нормальні люди — «економією бюджету на анімації».
По дорозі Вінсент і РЕ-Л відвідують інші міста-куполи, і — о диво! — всі вони або вже вимерли, або вимирають прямо зараз. Виявляється, кожен купол тримається на своєму власному «Проксі» (напівбогові), якого колись створили люди, що втекли на космічних кораблях від екологічної катастрофи. Тобто все це Ерго-божевілля — це просто гігантський експеримент із залишення наглядачів на засипаній попелом Землі. Проксі створювали штучних людей у пробірках (бо нормальні розмножуватися вже не могли), будували куполи і чекали, поки справжні Homo Sapiens повернуться з космосу і зачистять це біо-сміття. Коли Вінсент Лоу (він же Ерґо Проксі, Перший Проксі і взагалі головний управитель цього дурдому) це усвідомлює, його менталочка остаточно каже «па-па».
Ближче до фіналу сюжет остаточно пробиває стіну адекватності. Нам показують серію у вигляді телевізійної вікторини, де Вінсент має відповідати на дурні питання ведучого-божевільного, щоб глядач хоч якось зробив фейспалм від лору цього всесвіту. Потім йде серія, де Вінсент застрягає в психоделічному тріпі всередині власної голови, спілкуючись із котячим філософом. Коли ж герої повертаються в Ромдо, місто вже палає: авторейви з вірусом «Коґіто» ріжуть людей, люди ламають авторейвів, а головний вчений і за сумісництвом бойфренд-сталкер головної героїні, Рауль Крез, бігає руїнами зі стійким бажанням знищити світ, бо його штучна дитина-робот його більше не любить. Завершується все пафосним махачем на даху під дощем, де Вінсент перемагає свою злісну копію, космічні кораблі «справжніх людей» повертаються в атмосферу, а Вінсент обіцяє влаштувати їм теплий прийом. Хеппі-енд по-японськи, не інакше.
Головні збоченці
- РЕ-Л Мейєр — ікона для готичних дівчат з тамблеру середини 2000-х. Має хронічно незадоволене обличчя, зневажає всіх навколо і стріляє з дробовика. Її головна суперсила — ідеальний макіяж в умовах постапокаліпсису.
- Вінсент Лоу — ходяче непорозуміння з хронічно заплющеними очима. Більшу частину серіалу ниє, вибачається перед стовпами та намагається завоювати увагу РЕ-Л. Коли трансформується в Ерґо Проксі, стає качком у масці та починає ламати кабіни іншим богам.
- Піно — дівчинка-робот в рожевому костюмі чи то котика чи то зайця, яка підхопила "вірус душі". Потрібна в сюжеті лише для того, щоб грати на мелодиці та дратувати РЕ-Л. Єдиний персонаж, який не викликає бажання повіситися від депресії.
Косплеєркам пофіг на глибокість аніме, головне щоб було красиво.
Піно - без дівчинки-кіборга не обійдеться жоден кібер-панк
Портрет фаната
Типовий фанат Ergo Proxy — це істота, яка вважає себе «не такою як усі». Вони зневажають сучасне аніме за фансервіс, але готові годинами обговорювати, чому серія-філлер у форматі інтелектуальної вікторини — це геніальний постмодерністський хід, а не просто лінь сценаристів, у яких закінчилися гроші на малювання нормального екшену.
Головні ознаки фанатизму:
- На аватарці обов'язково стоїть РЕ-Л або Вінсент у масці.
- У статусі соцмереж написано «Cogito ergo sum».
- При згадці Neon Genesis Evangelion вони зверхньо посміхаються, вважаючи «Єву» попсою для першокурсників.
Спадщина та крінж
Сьогодні Ergo Proxy згадують здебільшого завдяки шикарному оупенінгу від групи Monoral та фінальній пісні від Radiohead. Фактично, саундтрек виявився значно кращим за сам серіал. Студія Manglobe, яка подарувала світу цей «пам'ятник філософії», згодом збанкрутувала, що якнайкраще символізує фінал будь-яких спроб робити аніме без цицьок, але з цитатами з підручника філософії для ВНЗ.
| |
Див. також
- Кіберпанк — жанр.
- Нігілізм — фанати відчувають його після перегляду.
- Псевдоінтелектуал — основна цільова аудиторія.
- Texhnolyze
