Спільнопереклад «Міцурукі»

Спільнопереклад - вид перекладацької діяльності, який використовується в клубі "Міцурукі" для ознайомлення прийшлих звідусюд школярів з українізаційною діяльністю.

Суть

Згідно з політикою самої організації, у Міцурукі кожен міг і може робити переклади тієї якості, якої може забезпечити. Це організація спрямована на надання можливостей тим, хто хоче. Це, в більшості випадків, сприяє мотивації людини до розвитку.

Практика ще київського Міцурукі показує, що якщо людину в щось таке занурити, то дуже висока частка навіть вихідців із росмовного середовища стає духовно пов'язувати себе з якоюсь українською реальністю. Тут грає на руку ефект участі. Людині хочеться захищати те, в що вона вклалася - не могла ж вона бути тупою і вкласти сили в нічого.

І якість тут грає найостаннішу роль. Головне позбавити людину комплексів. Програмне гасло "краще українською хоч якось, ти вже молодець" навідміну від традиційного підходу українських патріотів "якщо не на рівні шевченка, то і ніяк не треба. іди і продовжуй робити російською". В другому випадку людину фактично відшивають і ми її втрачаємо.

Приклади

• Роботи всеукраїнського міцурукі в цілому
• Великий О - нібито найкращий приклад

Дискурс

Спільнопереклад породжував твори порівняно низької якості перекладу. Однак, він і не був орієнтований на виготовлення продукції "на ринок". А тому поряд з роботами деяких "команд", які такі наміри мають і мають ту ж якість, результати виглядають доволі благородно. Таким чином неможливо серйозно говорити про якість робіт міцурукі (і особливо масових) і щось аргументує їх оцінкою. Вони робилися для розвитку людей. Деякі з них зарозвивалися так далеко і досягли такого рівня, що стали зарозумілими аніме-хуячами і зрадили Міцурукі.

Зі приводу якості-долучення треба розрізняти два процеси: конверсію і утримання. Якісні роботи це лише утримання. Ними займаються відповідні об'єднання, які були для цього створені. Вони націлені на тих, хто і так вже живе в "україномовній реальності" і практично безглузді для решти. Російськомовні школярі, пішовши на український фільм, в більшості випадків лишаються російськомовними навіть після сотні таких фільмів. Для них це "радной язьік бабушкі". Перевірено.

Натомість зусилля, хоч і не у 100% випадків, але підштовхують до співпереживання і асоціації себе, врешті певного рівня українізації. Він буває різним, але це вже питання підходу.