Київська Анімка: Золота Доба
| « | Це резервна копія статті яка була створена в телеграмі Міцурукі t.me/anime_ukr | » |
— [1] |
Пам'ятаю в кінці жовтня 2014 гутаримо якось в конфі Міцурукі (тоді вона була всього одна, уявіть собі) і Джойс пише: "А ось я на офісі сиджу, аніме дивлюся". І я йому відповідаю "А в вихідні офіс вільний? Може анімку б там провести?". Джойс порозізнавав і кафе "Генштаб", офіс ПП "Братство", виявилося вільним по неділях. Тут треба подякувати ПП "Братство" за сприяння українізації аніме-фендому. Оплату брали скромну - по 10 грн з кожної людини на батальйон Свята Марія. Ми додавали ще 10 на чай та смаколики - і виходила халява за 20 грн на день - навіть тоді це було дууууже дешево за таке.
Нарешті знайшовши нормальне приміщення до зими, ми накотилися у нього так сміливо як тільки могли. ми з Хідео вже в суботу перед наступною анімкою там були і все оглянули: приміщення виявилося шикарним. 350 квадратних метрів напівпідвального раю, оформленого як кав'ярня, містили переглядовий зал та дві більярдні кімнати з килимковим покриттям. В одній з кімнат стояли м'які диванчики навколо столика та піаніно. Була також кімната зі столами та комп'ютером, бар та підсобна кімната. Усе це підсилювалося антуражем, що відсилав до визвольних змагань першої половини ХХ ст.
Анімка №8
Наступного дня на анімці №8 2 листопада 2014 року, там уже було біля 20-ти анімешників, які практично весь день дивилися аніме та бавилися в аніме-ігри. Завдяки учасникам Лиганову та Ейджу з'явилися відповідно проектор та приставка нінтендо Віі, що урізноманітнило анімки в подальшому.
Схема організації практично всіх анімок в ГШ була така: я збирав усіх на стм. Університет і вів до ГШ і разом з Марком керував організацією програми чи просто наданням різних розважально-просвітницьких речей. Хідео з помічниками під час збору інши до ГШ і готували продукти і чай, аби ті, хто прийшли, вже могли насолодитися. Часом ми з Хідео мінялися, адже я теж хотів здобути практику господарської підготовки заходів. Одинець з Ейджем відповідали за технічну сторону анімки.
Тоді ми старалися зробити все по-максимуму, і здійснили першу помилку, забувши, що люди перестають цінувати те, що дістається їм просто так. Але не треба забувати, що тоді нас ніхто не знав і ми щиро намагалися привабити якнайбільше людей і сподобатися їм.
План Генштабу
Анімка №9
Анімка №9 через тиждень не дуже різнилася: був перегляд аніме, чай і смаколики. На анімці №10 до того, як піти в сам ГШ, ми провели конкурс на пошук покемонів у ботсаду ім. Фоміна (мапи і інші речі для конкурсів змакетував Орфеефро, я надрукував). Конкурс складався з двох частин: перша пошук наклейок, приклеєних по всьому парку та фотографування їх на мобілку, після фотографування якоїсь частки (припустимо 2/3) можна було йти до журі і реєструватися як переможець. Друга полягала в пошуку рухливих цілей чотирьох стихій, якими були наші постійні учасники озвучення, сканлейту, організатори госп. частини анімки та її програми.
Потім врешті пішли грітися в ГШ і атмосфера там вже була більш компанійською та затишною. Ми встигли роззнайомитися, та й приміщення потроху почали освоювати і загальнолюдські веселощі поступово зростали у наших серцях, відсуваючи аніме вбік.
№11
На анімці №11 вільним розвагам передував конкурс на знання аніме. Були підготовані питання, через велику кількість учасників участь у змаганні брали команди. Це була перша анімка, де кількість учасників досягла надалі постійно-середнього показника 70 людей.
Анімка №12
На анімці №12 вже поступово почав відчуватися безконтрольний трешачок. Це не означало щось погане, ні, принаймні поки що, але ухіко-задротів, які не хотіли соціалізуватися і просувати ідеї аніме та українізації в народ, вже сильно бомбило. Чудовим спогадом про ту анімку є те, як одна чорно- і коротковолоса дівчинка Тетяна одягла сіро-чорну спідницю Люц (учасниця анімки), червону майку, нековушка та взяла бас-гітару Хром (учасниця анімки), потім на неї надягли наручниками і почали водити Генштабом. Також примітно, що учасниця Стасік спекла тортик, який розподілили, наскільки я пам'ятаю, в колі організаторів.
Анімка №13
Анімка №13 - перше клубне юкімі - милування снігом. Тоді ми наївно думали, що Генштаб вічно буде з нами і вирішили не засиджуватися в цьому закритому приміщенні на 350 квадратів з килимками, проектором, диванчиками та японськими настілками, яке встигло нам приїстися за 5 анімок...
Наскільки я пам'ятаю, то піти в Відрадний парк покататися з пластиковими санчатами з гірок було ідеєю Хідео. Вийшовши з стм Шулявська, ми дружно пішли на тролейбус і під'їхали, бо іти взимку було не варіант.
Крізь парк Відрадний проходить канал, який взимку звісно ж замерзає і з якого можна непогано так з'їжджати. В цілому, було весело - хто не хотів адреналінчику та розваг зимових, просто стояв говорив. Один з наших, на жаль, навіть умудрився зламати руку.
Після того як покаталися та змерзли, ми пішли під будинок Стасіка - однієї з наших, яка жила поряд з парком. Аби народу не було холодно, ми купили термос на 3,5 літри і все, що треба для чаю та носилися з водою з будинку пару разів, аби всі зігрілися. Так, ми були трошки божевільні в нашій безглуздій старанності. Після всього ті, хто не розійшовся, пішли до Космополіта на Шулявці, погрілися і поїли.
Цікава доля термоса. Після юкімі, кілька наступних анімок було у ГШ і термос знаходився десь там. Потім коли він знадобився, виявилося, що його помилково забрали в АТО в батальйон свята Марія. Тож можна вважати, що київські анімешники зробили свій внесок у боротьбу з ворогом.
Анімка №14
На 14-ій анімці ми теж вирішили іти в ГШ не зразу. Взагалі, ці посиденьки на вулиці перед походом в ГШ були задумані нами з Хідео по-перше аби приміщення ГШ не так приїдалося, а по-друге, аби трошки відохотити ходити на анімки всіх людей, які ішли лише, аби посидіти в ГШ і хотіли плювати на все інше (а були і такі, ага). Навмисно не надавався дозвіл "просто піти в ГШ" чи інформація про час, коли ми підемо з вулиці. Це було однозначно правильно, хоча з теперішнім досвідом то звісно міг би реалізувати цю ідею чіткішими і кращими методами. Тож ми пограли в ноги в парку Фоміна, а вже потім пішли в ГШ, де Стасік провела нам мафію.
Навряд можна сказати, що впровадження японських ігор змінило ситуацію, та й аніме дивилися дедалі рідше. Десь тут була здійснена наша друга помилка: не налаштоване інформаційне забезпечення. Тобто люди приходили і не знали куди, а нікого особливо не цікавило їм це пояснювати. Так поступово тематика і відчуття клубності Клубу з'їхали в загальні веселощі і валяння під більярдними столиками і на диванчиках.
Але чи саме "помилка" це і чи був у нас вибір? Лишитися закритою компанією задротів, де нічого не відбувається, і де насправді говорили би лише про те, хто з ким спить, і яка всередньому скочується за 2-3 роки, так нічого до пуття і не змінивши своїм існуванням? Тоді і робити нічого такого сенсу нема.
Жорстока правда в тому, що українці в особі анімешників Клубу Міцурукі тоді постали перед цивілізаційним викликом нав'язати новачкам своє бачення на власній же території, долучати їх до тематики тощо, чи хоча б публічно розповідати про свою чи чужу діяльність. Але українці слабко здатні до утворення соціальних структур для відстоювання своїх інтересів. Тому більшість без бою спустили рукави з думками "тут нічого не можна зробити", не зробивши при цьому майже і нічого, хоча ті ж середньоазійські народи в подібній ситуації змели б і підкорили усіх - страхом, харизмою чи інтересом.
В цілому, все вийшло як найкраще з того, що могло бути. Перетворитися на мережу сімей усі ми встигли б і потім, а тоді ми оповістили всіх кого могли, про все, що можна, використовуючи анімку як полігон. Хто хотів - той зібрав яйця в кулак і приєднався до цього.
Аби врятувати атмосферу, я також почав впроваджувати не лише анімешні, а і японські ігри. До анімки №15 був куплений міні-маджонг, який на жаль як і більшість азійських ігор мав значне обмеження по кількості учасників. Грали ми і в "леді проти дворецьких", що фактично призводило до купи беззмістовних дій по всьому ГШ.
Анімка №16
Анімка №16 відзначилася візитом вже повноцінного маджонг-клубу з красивими і великими комплектами гри. На цій же анімці було презентовано шьоґі, які зробив з пінного скотчу і паперу я, за макетами Орффефро.
Анімка №17-20
Анімки 17-20 були зовсім вже атематичним трешачком про який краще не говорити. Вперше окремі люди намагалися піти бухнути і вернутися в ГШ, через що їх звісно виганяли. Однак були і радісні елементи програми.
На 18-ій анімці був проведений конкурс на файтингові відеоігри, наскільки я пам'ятаю Сашком та Ейджем. На 19-ій мною вперше надрукований кой-кой - і це можливо (а можливо і ні) перша публічна спроба впровадити цю гру в Україні.
На 20-й анімці ми з Стасіком, Марко, Серієм Долею та Орфеефро розробили ута-каруту - аналог японської гри з віршами, тільки з українськими поетами. Тоді ж Люц організувала всіх, хто цікавився, принести костюми і була загальна атмосфера нескінченних перевдягань, що було доволі круто.
Врешті, господарі приміщення з "Братства" випадково навідалися на анімку, де місцеві лолі полякалися того, що праваки йдуть бити анімешників. Вони побачили весь той підписздесь і натякнули Джойсу, що наступний раз має бути останнім.
Наступного тижня я з частиною учасників Клубу відвідали наших львівських побратимів, поспілкувалися. В цілому було весело. Але вже напередодні недільної анімки, Джойс повідомив, що
а) нам дозволили в цілому провести ще одну анімку в ГШ і все;
б) Генштаб недоступний цього разу через розміщення там добровольців.
Насувався кінець прекрасної епохи і слава Богу. Київські і львівські Міцурукі у Львові
Один з атрибутів анімки в ГШ, розмальований Аясе
Внутрішняк №2
Анімка №21-23
Анімки 21 та 22 припали вже на лютий і було дуже холодно. Кожна з них, як нам було відомо, мала бути останньою у ГШ, але кожного разу там ночували добровольці і приміщення було недоступним. Тим не менш, та частина керівництва Клубу, яке лишилася в Києві, не розгубилася, і вирішила забабахати шашлик.
Так, саме звідти походить традиція київських анімешників робити шашлик на початку лютого на останньому поверсі недобудованої психлікарні біля стм Дорогожичі. Немовби бажаючи довести, що і без Генштабу може бути круто і затишно, анімешники купили клейонки, понатягували ковдр, скинулися на м'ясо з додатками і теплою магією вогнища зробили затишну атмосферу серед 20-градусного морозу.
Разом з тим, під снігом місця Бабиного яру виглядають дуже навіть живописно, а недобудова з голими стінами не так вже й паршиво. Це був не ГШ, але доволі разючий вихід з зони комфорту лише додавав мимовільної радості. В цілому, обидві анімки були дуже подібні.
Анімка №23 відбулася в ботсаду Фоміна. Ми прогулялися, пограли в зимові ігри. Трошки підгорало від того, що ГШ був так близько, але так далеко.
Анімка №24
Анімка №24 була останньою з анімок в ГШ (але не заходів). З неї не збереглося жодної фотографії, але десь в нетрях сторінки ВК є відео. Потім ще якийсь анімешник випадково натиснув кнопку сигналізації і приїхала поліція: так разом із закінченням зими і закінчився Генштаб.
Всього у Генштабі були проведені 13 анімок: 8-12, 14-20, 24. Щотижня ми неначе потрапляли в інший світ в якому закони реальності трішки відрізнялися від звичайних. Це була справжня магія доступна для всіх... Символізує повноту генштабівських забав
Анімка №25
Анімка №25 першого березня була унікальною з тогочасних як єдина вулична анімка, де було в принципі не холодно. Ми пішли в голосіїський ліс і смажили сосиски прямо посеред диких просторів. До нас приїхала очільниця одного зі старих чернігівських аніме-клубів, яка була нажахана усими цими 70-ма людьми посеред щойно розталого брудного лісу. Так, було сувого. На жаль, це була жорстока іронія, вона спізнилася на одну анімку і не побачила те місце, де справді були наші душі і де було дуже затишно.
Після вигнання з Генштабу та початку весни, ми почали шукати нове приміщення і один з учасників запропонував КМАМК-кафе, де він тоді працював. Я туди сходив і власники погодилися приймати у себе в неділю дійство. Порівняно з Генштабом підвальчик кафе був не айс, але хоча б дах над головою та тепло. Крім того, там були диванчики та телевізор, столи для ігор - в принципі достатній мінімум, аби чудово проводити вихідні.
Тамтешні анімки, в цілому, були непогані. Через відсутність килимованого простору, більше народу дивилося аніме на диванчках. Але в цілому після пари разів там продовжилися занепадницькі тенденції ГШ з занудженням через незмінність інтер'єру. Там були проведені анімки 26-30 і 32-а. Чогось нового і оригінального було мало, окрім як:
а) на одній з анімок була презентована перша за довгий час манґа українською - "Ніж";
б) частим гостем анімок у цей час був Рей - український дабер, який також презентував до перегляду свої роботи.
Анімка №31
31-а анімка була Аніме-ходою і тому цього разу про неї ні слова, але вже і до 32-ої ми в суботу робили окремі прогулянки для тих, кому вуличні заходи в відносний морозець і чи дощ теж подобалися. Після середини квітня (коли проводиться Хода) було вже в цілому тепло і історія зимівлі 2014-15 київських анімешників на цьому завершується.
Читати більше
| |||||||||||||||||||||||||
