Енциклопедія Драматика:Інкубатор/Велике князівство Литовське

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Dor3.png

Допиши кілька слів зі свого досвіду
Ми дописуємо Драматику разом і ця стаття потребує твоїх думок для повноти. Натисни "редагувати" згори сторінки чи розділу.

Grand Duchy of Lithuania Rus and Samogitia 1434.jpg
« Старого не рушимо, нового не вводимо »

— Майже всі князі ВКЛ

Велике князівство Литовське, Руське, Жемайтське та инших земель (лат.: Magnus Ducatus Lithuaniae, прост.: ВКЛ) - середньовічна держава у Східній Європі, яка піднялася за рахунок поглинання земель розйобаної монгольськими навалами Русі, дерибану спадщини королівства Руського, вдалому союзі з поляками (який, РАПТОВО, виявився кабальним). Посилилась за рахунок мирного приєднання маленьких білоруських князівств і витісненню Золотої Орди з Волині, Наддніпрянщини, Причорномор'я та Поділля. Князівство було утворено 1236-го року, однак через 333 роки (у 1569 році) потрапило в анальну Люблінську унію з Польщею. Втім, йому вдалося проіснувати аж до 1796, коли Річ Посполиту остаточно схавала Московія, яка до цього провела ребрендинг і стала Російською імперією. Відіграло значну роль в історії Східної Європи, історії України та Білоруси. Останні вважають себе справжніми правонаступниками тієї самої™ Литви, називаючи себе литвинами, однак литовці від цього не в захваті. Вйо до історії ВКЛ!

Історія[ред.]

Заснування[ред.]

Племена Балтів у 1200
Teutonic state 1250.png
Основна стаття: Міндовг

Велике Князівство Литовське зародилося у смердючих жмудських болотах. Місцевий балт Міндовг озирнувся навкруги, прокашлявся і домовився з навколишніми племенами, аби все те об'єдналося в одну державу навколо Новогрудка. Так-так, безосе! На той момент Вільнюса ще не існувало і його заснує аж у 1387 році Гедимін. Той факт, що перша столиця Литви була фактично білоруським містом, неймовірно підігріває ВВВ білорусів, а також непрозоро натякає на те, що вони таки мають собі підстави вважатися цілком собі органічною частиною ВКЛ. Але ці терени на той момент все ще лишалися дикими хащами навіть порівнюючи з якимось Смоленськом чи Новгородом. Навіть прото-москалі на той момент нами були успішно хрещені і досліджені. Натомість прото-литовці все ще залишалися дикими язичниками, які не мали ні власного державного устрою, ні писемности, нічого. Ледь не останні варвари Європи, які постійно потерпали від нападів племен прусів по сусідству. І ось, зібравшись, вони вирішили зробити це разом. Тим паче нагода випала цілком собі сприятлива: сусідню величезну імперію з центром у руській землі наїбнула ще більша імперія любителей поскакати на конях, попити кумис та постріляти з лука. На кожну рибку знайдеться ще більша. Втім, їсти якихось малюсінких пічкурів великій рибі не гоже, тож Орда вирішила не лізти далеко на північ (тим паче, що там доволі холодно), а пройтися землями південніше: спустошуючи Київщину і з боями прориваючись крізь щільну забудову фортець на Галичині (спойлер: Так само 6-ма століттями потому совєти будуть прориватися лісами заходу України, в яких під кожним кущем викопано по криївці). І так розйобана чварами і феодальними срачами Русь майже розсипалась... але втрималась. Зі знищенням Києва Андрієм Боголюбським, а потім і монголами, політичний центр змістився у новостворене Королівство Руське, яке чинило найзапекліший опір приходу чуваків зі сходу, оскільки після успішної боротьби за київський престол у 1210-х значно збагатилося.
Доки на півдні вирував треш, відсидітись у мирі і злагоді балтам не вийшло, адже христианізувати язичницьку наволоч прийшов тевтонський орден. Місцеві, зрозумівши, що діло пахне піздюлями, почали заручатися підтримкою одне-одного та, частково, сусідніх русинів біля Мінська та Гродна. На противагу якимось бляшанкам, які говорять якось дивною німецькою, повстало все ще не більше за сучасну Литву, але горде князівство, готове дати відсіч супостатам у нерівній боротьбі.
Власне, Міндовг у 1230-1240-х роках заснував Литовське королівство, приблизно у сучасних кордонах, шляхом договорняку з сусідніми племенами. Далі понеслось.

На зорі державности[ред.]

Тільки но постала держава Міндовга, на неї звернули увагу сусіди. Ще й зсередини новострворену державу гризли місцеві феодали, які в будь-який момент ладні були вийти з-під його руки та податися до більш впливових сусідів. Аби вкорінитися треба було хутчіш замирятися з супротивниками. Маючи вільного сина-хікку, яком вже давно пора, Данило Романович у 1253-му видав свого синка Шварну, який був молодше за свого брата-Лева, а отже стати королем Руси йому найближчим часом не судилося, за доньку Міндовга. Також в наділи йому перепала Чорна Русь яка тоді була у складі нашого королівства. Але 1264-му король Данило врізав дуба, і до влади на Русі прийшов той самий Лев. Тим часом, аби сильно не відгрібати від хрестоносців, Міндовг перейшов в християнство і поступився Ливонському ордену кількома суміжними землями. Якщо від зовнішніх ворогів це врятувало, то від внутрішніх чвар - точно ні. Литовське боярство передало йом палкий привіт. На трон зійшов синок Войшелк - син попереднього правителя. Взагалі, в справах державництва він був ще тим нубом. Та й Руське Королівство віджало його наділ у Чорній Русі в якості мирової з Міндовгом. Якщо власною вотчиною він заправляти не міг, то й всією державою - поготів. 1267 року добровільно передав престол Шварну Даниловичу, що був одружений з його сестрою, знову пішов у монастир. Допоміг великому князеві литовському Войшелкові (колишньому новогрудському князю) в його боротьбі проти опозиції. В роки правління в Литві Войшелка (1264—1267) Новогрудок був резиденцією Шварна Даниловича як співправителя і спадкоємця трону. Після убивства Міндовга в Литві боролися дві партії — національно-язичницька і руська християнська. Перша хотіла зберегти литовську релігійну та національну самобутність, друга — орієнтувалась на християнське Руське королівство й спиралось на руський елемент в литовській державі. 1267 року Войшелк передав йому повністю владу над Литвою, а сам пішов до монастиря. Однак 1267 старший брат Шварна, галицький князь Лев Данилович, ображений тим, що Войшелк передав князівство не йому, а його молодшому братові, підступно вбив литовського князя, після чого довір’я поміж правлячими елітами обох країн було втрачено. По факту, для Русі ця історія виходила в шоколаді. Литву династичними мутками можна бло хутко прилучити до нас. Але не склалося. Шварна врізав дуба раніш, ніж встигли провернути задумане. Великим князем у Литві став литовець Тройден.

Приєднання Русі[ред.]

Герб Гедиміна. Нічого не нагадує?

Через десять год (у 1282) Тройден помер лишивши по собі короткочасну політичну турбулентність, якою скористався князь Витень. Витень (не плутати з Вітовтом, про якого поговоримо пізніш) привів до влади у Литві династію Гедиміновичів, які заправлятимуть на цих землях аж до кінця XVI століття. За сімейною легендою рід ведеться від так званого "короля Путувера", однак ці родоначальники, по типу Рюрика, мають напівлегендарний характер бо про "славних предків" прийнято красиво пизді́ти. Власне, за Витня Чорна Русь, Полоцьк, Вітебськ, Пінськ, Мінськ та Берестейщина визнають над собою владу Великого князя Литовського. Себто, половина Білорусі вже зібрана.
Настав 1315 рік. Витень подавився котлетою[ Що? ], тож трон його займає Гедимін - один з найвідоміших литовсько-руських князів. Чим відомий? От, значить, слухайте...

Громадянська війна[ред.]

У складі Речі Посполитої[ред.]

ВКЛ у XVII столітті

Занепад[ред.]

Україна у ВКЛ[ред.]

Капранови про ВКЛ
Русь у складі ВКЛ


Спільнота Wild Fox за сприянням Івана Семесюка на початку 2020-го року опублікувалаа серію подкастів про ВКЛ:

Утворення
Секрет успіху
Мова, родичі, генетика
Вежі Вітовта і прикордоння
Права, торгівля, аристократія
Занепад
Популяризація ВКЛ


Князі[ред.]

Культура та мистецтво[ред.]

Див. також[ред.]


Покликання[ред.]