Альфонсо Лауренчич
Альфонсо Лауренчич (Alfonso Laurencic) (1902–1939) іспанський анархіст і художник, франко-іспансько-словенсько-хорватського коріння [1], який прославився не так своїми картинами, як застосуванням мистецтва в справі тюремного ув'язнення та модернізації психологічних тортур. Під час Громадянської війни в Іспанії (1936–1939) Лауренчич створював тюремні камери для утримання там прихильників генерала Франко. Розстріляний після перемоги Франко.
В чому справа?
Це один із тих випадків, коли мистецтво перетинається з етикою, політикою і людською психікою.
Невеликий екскурс в тодішнє мистецтво.
- Основна стаття: Абстракціонізм
- Основна стаття: Тоталітарне мистецтво
На початку ХХ століття в європейському художньому середовищі формується нове уявлення про взаємозв’язок форми, кольору й психофізіологічного стану людини. У 1911 році Василь Кандинський публікує працю «Про духовне в мистецтві», в якій докладно аналізує емоційний вплив кольору на внутрішній стан особистості. Тим часом Казимир Малевич, один із засновників супрематизму, звертає увагу на прикладне застосування кольору в повсякденному середовищі. Він, зокрема, зазначає, що продуктивність праці друкарок-машиністок залежить від кольору стін у приміщенні, й пропонує замінити традиційний білий медичний халат на ментолово-зелений, що має заспокійливий вплив на пацієнтів. Одночасно в Німеччині, починаючи з 1919 року, школа Баухаус розробляє функціональний підхід до архітектури лікарень та соціальних інституцій: форма, колір і простір розглядаються як чинники психологічного впливу, що підлягають раціональному проєктуванню. Але в Іспанії завжди був свій шлях, не такий як у всіх.
Отже
Отже Громадянська війна в Іспанії між республіканцями та націоналістами. В Барселоні і Каталонії діють в той час справжні чекісти, які старанно повторювали за совком - з усіма сталінсько-совковими ознаками - концентраційними таборами, репресіями і насаджуванням червоної ідеології. Усіх хто виступав проти принципів Іспанської Республіки (яка одразу надрочувала на Радянський Союз і отримувала від Сталіна купу "дабравольцев" і озброєння) були репресовані. Мета була відома усім і ніхто цього не приховував - створення комуністичної держави в Іспанії, і в Каталонії зокрема, за зразком СРСР.
В цей час художник і архітектор Альфонсо Лауренчич, арештований республіканською владою за підозрою в шахрайстві (нібито він мав підробне австрійське громадянство), перебуває у в’язницях Валенсії та Барселони. Офіційно цей майстер на всі руки був іще і диригентом оркестру, офіцером Іноземного французького легіону і ще примудрився бути офіцером Югославської армії. Так що підозри у його шахрайських справах були небезпідставними. Вирішивши що краще охороняти ніж сидіти, він звертається до керівництва республіканських сил із пропозицією проєктування нових камер для ув’язнення та психологічного зламу полонених, насамперед з числа прихильників націоналістів. Його концепція ґрунтується на сучасних ідеях естетичного і психотехнічного впливу - Лауренчич використовує методики дезорієнтації, сенсорного перевантаження, кольорового терору та архітектурної деструкції простору. Так з’являються камери Лауренчича. Наприклад битумні камери були розташовані з південної сторони з вікнами що так само прорізались на південь, і мали дах та стіни покриті бітумом. Це створювало нестерпну спеку, що досягала 50–60°C, а запах розігрітого бітуму викликав головний біль, нудоту і дезорієнтацію. Але найцікавішим, було звісно «кольорові».
В кольорових камерах застосовувались яскраві насичені кольори - наприклад, червоний, пурпуровий, кислотно-зелений - у поєднанні з геометричними розписами у стилі супрематизму. Розписи створювали художники-ув’язнені під керівництвом самого Лауренчича: лінії й перспективи навмисно викривляли простір, викликаючи тривогу і втрату орієнтації. Вʼязень не мав можливості дивитись кудись де не було супрематичних візерунків. Також були розваги з часом: на стінах розміщувались неправильно налаштовані годинники, що то пришвидшували, то сповільнювали хід часу. Подекуди на стіни камери транслювали фрагменти сюрреалістичного фільму «Андалузький пес» (1929), знятого Луїсом Бунюелем у співпраці з Сальвадором Далі. Постійне повторення епізодів із розрізанням ока або сцени з мертвим ослом у піаніно викликало психічну дестабілізацію у в’язнів. У деяких камерах підлога була вкрита нерівномірно розкладеними цеглинами, що унеможливлювало впевнене пересування, а ліжка були встановлені під кутом в 20 градусів, який не дозволяв лежати чи спати. Освітлення було надто яскравим або миготливим, інколи в камерах лунали повторювані шуми чи голоси. Камери було спроєктовано не для фізичного знищення, а для психічного зламу - через дезорієнтацію, знищення відчуття часу, простору, тіла та ідентичності.
Після захоплення влади генералом Франко у 1939 році Лауренчича знову заарештовують і розстрілюють. Камери, однак, не знищуються - вони використовуються вже для утримання й катувань комуністів та республіканців. В 1940 році ці камери оглядав Генріх Гіммлер під час візиту до Іспанії, але ймовірно, методи Лауренчича були визнані надто естетизованими й неефективними в порівнянні з прямими каральними практиками Третього Рейху. У повоєнний період більшість камер було зруйновано, проте в 2000-х роках окремі з них були реконструйовані в музейному форматі на основі архівних документів, свідчень жертв і проєктних схем. Сьогодні ці реконструкції виставляються як приклад того що коли зникають моральні обмеження, то і мистецтво може бути насильством. Джерело
"Гуманні" місця утримання.
Музейні реконструкції.
Нацисти не оцінили задум генія.
Читати також
Посилання
- Час історій
- ‘Enhanced Interrogation’ in the Spanish Civil War: the Curious Case of Alfonso Laurencic
- A prison cell designed by Alphonse Laurencic
- Стаття про Лауренчича від франкістів Архів
Виноски
- ↑ Деякі джерела вказують на каталонське походження, але то сумнівно і Каталонія власне тема окремого срачу.
| ||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||
