Арабо-ізраїльські війни

«	Ми завжди повторювали, що в нашій війні з арабами ми мали секретну зброю - відсутність альтернативи.	»
	— Думка четвертої прем'єр-міністерки Ізраїлю про сабж

Арабо-ізраїльські війни - низка скажених військових конфліктів між євреями та арабами на Близькому Сході протягом останніх 100 років. З точки зору арабів - мета війни винищити усіх євреїв, "скинути їх у море". З точки зору євреїв мета війн - дати пизди арабам, щоб ті не залупалися на священну землю Палестини і нарешті змирилися з існування Ізраїлю.

Спочатку було вигнання

Ця історія повертає нас у дуже давні часи. Часи міфів та легенд. . Як відомо - євреї століттями були позбавлені можливості мати свою країну в чітких кордонах, зі своєю армією та власними законами. Розсіювання по світу почалося ще в часи Вавилона, продовжилося після Юдейських війн проти Риму і дополіровувалося вже в Середньовіччі.

Як євреї вирішили повернутися в Палестину

Передумовою війн за Палестину звісно стали нацисти, що почали активно брати участь у смерті євреїв усієї Європи. Гітлер спочатку мав окремий план щодо вирішення єврейського питання — після поразки Великобританії відправити їх до Палестини. Була також пропозиція відправити їх в єбеня Мадагаскару, але оскільки війна затягувалась, євреї Європи удостоїлися усім відомої долі. Ті з них, хто вийшов живим із концтаборів та м'ясорубки Другої Світової війни, були не стереотипними євреями-торговцями та кравцями-лихварями — ці люди були вже загартовані, поплавлені війною і готові на все, щоб показати: євреї вміють битися і пиздити своїх ворогів. Тим більше, що на старих місцях де вони жили раніше, після 1945 року, наприклад, у Польщі, євреям були аж ніяк не раді (на їхньому місці, квартирі, дачі вже встигли обжитися уцілілі поляки). Сіоністський рух на той момент вже кілька десятиліть проводив огранізовану політику переселення євреїв з усього світу в Палестину і мав там вже сформовану систему яка приймала новачків, знаходила їм роботу, житло, інтегрувала в місцеве суспільство.

Палестина на 1945 рік була британською мандатною територією (захоплена в 1917-18 рр. у турків-османів, за активної участі арабів і, частково, місцевих євреїв). Британці не спішили давати Палестині незалежність, але постійно пизділи, як євреям та арабам, що ось-ось два-три тижні і скоро вони їм усе віддадуть, бо тримати Палестину під імперським управлінням дорого, треба мати тут великий контингент військ і взагалі - Палестина не Індія, щоб за неї триматися зубами. На практиці ж британці вели по відношенню до місцевих політику «поки ви пиздите тихенько один-одного і не заважаєте адміністрації, я на вас не дивлюся». До кінця 1920-х земельні ділянки євреї організовано і спокійно викуповували в арабів (як християн, так і мусульман) за рахунок єврейських громад з усього світу, то чим ближче була Друга Світова то все стало цікавіше. Суперечки за земельні ділянки плавно переросли в релігійний срач: мусульмани вважали, що понаїхавші жиди, діють на користь проклятих англосаксів, не даючи можливості арабам створити незалежну Палестину; євреї були тієї ж думки щодо арабів.

СРСР та США в 1945-му були не проти єврейської держави, британці тягли час. Але арабам Палестини було не по собі від потоку євреїв, що ставали з кожним роком все багаточисельнішими. Багато з нових євреїв були з активною громадянською позицією і не рефлексували коли бажали дати пизди опонентам. Британці не просто тягнули з вирішенням питання, а й просто клали прутня на ситуацію, хоча чудово бачили куди все несеться. Вони стали зовсім брутальними і почали активно карати жидів, лише коли смажений півник клюнув власне британців в 1946 році - єврейські повстанці-терористи наїбнули в повітря резиденцію британської адміністрації в Єрусалимі і тим самим викликавши нарешті у джентльменів помітне занепокоєння трохи нижче спини. Почалися регулярні напади на гарнізони та патрулі британців. Лондон, нарешті, серйозно замислився, що робити далі. По розрахунках потрібно було вводити 100-тисячний контингент військ, щоб пацифікувати Палестину, але на той момент британці настільки були зайобані фіналом Світової війни, а їх імперія та економіка вже була напівмертва, що у метрополії почали вирувати настрої серед народу і можновладців, подібні до популярних в РФії під час Першої Чеченської війни: «Нахуя нам потрібні ці євреї? Хай відокремлюються!». Англійці нарешті скинули пиздецьовий регіон на плечі ООН і почали збирати свої речі.

Війна за незалежність Ізраїлю

Ізраїльські плакати

• 
• 
• 

Хто поганий, а хто хороший?

Усі хейтери Ізраїлю показують цю карту.

Легенди про ізраїльську армію

В Ізраїлі призов до армії є обов'язковим. Там школярів вчать любити батьківщину та слухатися старших. Але існує постійний недобір офіцерів до прикордонних підрозділів «голані»: їх там не особливо шанують. Однак дідівщини майже немає, і вона жорстко карається, а служити почесно і потрібно для кар'єри. Дійсно почесно служити пілотом ВПС чи у розвідці. Офіцери вітаються з рядовими за руку, їдять в одній столовці, та й бухати у звільненні разом — у порядку речей.

В армію не беруть іноземних добровольців-неєвреїв, а бажаючі є. ЦАХАЛ нагадує доброго дядечка, готового пригріти сиріт: здійснюється підтримка «солдат-одинаків», яким видають допомогу щомісяця плюс допомога молодятам якщо ті вирішать оформити шлюб, а також деякі пільги. Окрім ортодоксів і радикальних пацифістів, від армії євреї не петляють. А, ну і ще колишні росіяни, адже єврей може виїхати з Росії, а Росія з єврея ніколи. Колишні громадяни Росії приносять до Ізраїлю свій менталітет з закономірними приколами і проблемами.

Див. також

• Гітлер
• Євреї

Примітки

Портал "Історія"