Вже не Міцурукі

Ілюстрація процесу

Вже-не-міцурукі - явище в українському анімешному товаристві, яке стосується однойменного клубу Міцурукі, коли щось створюється як його частина, а потім дивовижним чином стає новою ні з чим не пов'язаною організацією. Дивно, але є одним із позитивних наслідків діяльності Міцурукі.

Що є і що не є

Під поняття вже-не-міцурукі підпадають саме організації, які з самого початку створювалися як частина клубу Міцурукі. Наприклад, бесіда в телеграмі носить назву Хуєта Міцурукі. Через деякий час вона, користуючись своїм ім'ям, рекламується в інших спільнотах і бесідах клубу, набирає людей. А в один момент творця перемикає і бесіді змінюють назву на просто "Анімешну Хуєту".

Переважно цей момент настає тоді, коли успішність цієї умовної бесіди досягає такого рівня, про який творці і не мріяли. Відповідно лідер(и) розуміють, що з міцурукі вже нічого не витягти. До речі, подібні явища спостерігаєються багацько де і Міцурукі не є унікальним в цьому питанні.

Дискусійним питанням є те, чи належать до вже-не-міцурукі організації, які не були з самого початку "Хуїтою Міцурукі", але при цьому повністю створені за рахунок ресурсів витягнутих із клубу. Формально все-таки не є. Але лільно слухати, якщо творці розпинаються казочкою про те, як вони самі все зробили. Якщо ж вони чесно кажуть, що і як, то нічого особливого в цьому й нема.

Причини

Найвідоміший випадок

Якими би відписками не прикривалися несуни, існує дві теорії, чому так відбувається: соціальна та асоціальна.

Соціальна

Умовна "Хуєта Міцурукі" на чолі з лідером набирає людей, які стають його приближеними, друзями, партнерами і просто вухатою аудиторією. Їм вже і так добре в своєму колі, вони не потребують доповнення і не хочуть надриватися, підтримуючи зв'язки поза своєю компанією. Таким чином вже не міцурукі стає способом зникнути і не ускладнювати собі життя.

Асоціальна

Дивно, але українська вікіпедія протилежністю до "вдячності" визначає асоціальність. І окрім купи бурди про моральність говорить і таку неочевидну для нормальних людей річ:

«	У деякої категорії людей моральна чи навіть матеріальна допомога зроджує не вдячність, а, навпаки, недовір'я, підозріння... або непомірковано високу оцінку власної особи; вони не здатні повірити, що інші можуть мати шляхетні почування, яких вони самі не мають. В кожній виявленій до них прихильності вони вбачають якийсь прихований розрахунок, бажання їх піддурити, чи якось принизити.	»
	— Дещо нагадує

Тобто причиною вженеміцурукі може бути також звичайна асоціальність і неадаптованість людини, страх того, що доведеться визнавати чужі заслуги, визнавати себе не верховним лідером, який все створив.

Крім того

Втім, соціальна й асоціальна теорія не описують вичерпно ті явища, які відбуваються в «Міцурукі» та щоразу призводять до його розколу. Групою британських аналітиків було проведено ретельне дослідження, результати якого ми публікуємо на «Драматиці» вперше.

1. Недооцінка роботи з розкрутки.

Серед митців-початківців поширена думка, що реклами потребують тільки неякісні речі, а хороше дійде до споживача саме. Тоді виходить, що просування у кращому випадку зайве, а в гіршому — принижує автора та його творчість. Насправді це трохи не так. Коли людина обирає, що почитати чи подивитись, вона не проглядає сотні найменувань у каталогах, а звертає увагу перш за все на ті твори, назви яких трапились їй першими: на головній сторінці, у автоматичному плейлисті, в оглядовій статті журналу тощо. Саме для того, щоб туди їх помістити, і потрібна розкрутка.

Але творці про це не знають (або не бажають знати), тому знецінюють роботу рекламника. В їхньому уявленні він «не робить нічого» або «робить легку дурну роботу», а самі творці створюють складний продукт, для виготовлення якого потрібен талант, знання та наполегливість.

Звідси береться ґавине «Курка нічого не зробив», хоча без його втручання та інформаційної підтримки партнерів про команду Фрунзе чи «Роботу Голосом» знало би три з половиною каліки.

2. Сприйняття, зав'язане на особистостях, а не на структурах.

В учасників клубу є звичка оцінювати внесок не за корисністю чи шкідливістю, а за тим, у якому світлі він виставляє внескодавця. Відповідно, якщо учаснику не подобається окремий діяч, але він зробив щось корисне, то користь для нього є шкодою. І навпаки, якщо це його улюблений діяч, то будь-які його вчинки будуть пробачатися або навіть вважатися корисними.

Особиста неприязнь до Курки деяких людей з керівними повноваженнями (очільників перекладацьких команд, адміністраторів чатів, лідерів місцевих осередків) призвела до того, що вони знецінили його внесок і вирішили, що можуть обійтися самі. Але для цього їм нерідко бракує знань, умінь та інтуїції, через що чергове вженеміцурукі гине протягом пів року, і то в найкращому випадку.

3. Невизнання внеску організаторів.

Схоже з пунктом 1. Добирати людей, давати їм відповідні ролі та організовувати працю вміє не кожен, але в уявленні пересічного українця менеджер — це завжди самодур з нагайкою та неадекватними вимогами. Таке викривлене бачення має два джерела:

1) засвоєний радянський досвід, коли підприємства належать державі і працюють доти, доки вона схоче, а не доти, доки вони ефективні — в таких організаціях керівникові немає бути здібним чи адекватним, бо держава все одно підстрахує (ні);
2) звичка українців вороже сприймати будь-яку владу.

4. Схильність українськомовної спільноти до самозамикання.

Прагнучи сховатись від засилля російськомовної культури і знайти коло винятково українськомовного спілкування, деякі учасники збираються в закриті групки. Вони відверто гидують іншомовними учасниками, особливо новачками, бо незвичне — це завжди дискомфорт. Коли приходить розуміння, що нетакговорящіх зовсім не уникнути, групка тікає з «Міцурукі».

5. Нещирість декларованої мети.

Дехто говорить, що хоче перекладати аніме, а насправді бажає здаватися кимось значущим. Дехто каже, що створює команду для озвучення, а насправді бажає таким чином зблизитися зі школяркою і трахнути її. В результаті перекладають і озвучують абияк, але завдяки почесному званню українізатора аніме самооцінка злітає до небес, тож ті, хто допомагав на початку, стають геть непотрібними. Тепер можна привласнити собі чужий внесок, зібрати лояльних друзяшок і накивати п'ятами. А до наслідків таких дій чи результатів діяльності взагалі — байдуже. Бо початково хотілося виїбнутися й потрахатися.

Втім, найсмішніше те, що ні виїбнутись, ні потрахатися в них усе одно не виходить, натомість осоромлюються вони на все життя.

6. Прагнення відокремитися в групу, декларувавши її моральну вищість

Притаманне переважно згаданим раніше групкам українськомовних, але також і олдфагам. Ми — тру, вони — не тру. А нащо нам бути з тими, хто не тру? Вжух — і ми вже не «Міцурукі».

7. Брак чоловічого виховання або його неправильна реалізація.

Зі зрозумілих причин в аніме-клуби зазвичай приходять задрочені несоціалізовані хіки, яким важко йти на конфлікт, висловлювати свою незгоду, приймати рішення, проявляти впевненість чи, в разі потреби, навіть агресію. Звідки ж у них такі проблеми? Через нестачу позитивного чоловічого виховання. Серед чоловіків-батьків сучасної молоді багато алкоголіків, самозакоханих деспотів, підкаблучників, кар'єристів (і навпаки ледацюг), релігійних фанатиків тощо. Їхнє виховання або відсутнє, або калічить молодих хлопців. В результаті хлопці не набувають питомо чоловічих якостей, особливо якщо ними занадто опікуються матері. Такі люди схильні до недотримання слова, пліток, інтриг, підстав, маніпуляцій та саботажу. Вони запросто підтираються домовленостями і плюють учорашнім друзям в обличчя (правда, частіше — обпльовують позаочі).

Варто зауважити, що погане виконання ролі батька шкодить і дівчатам, але дещо інакше. Втім, ініціатори вженеміцу — майже завжди чоловіки, тому daddy issues теми не стосуються.

8. Провальна кадрова політика Курки. Неузгодженість на практиці розвитку «Міцурукі» з іншими керівниками та учасниками.

З такого народу, який описано в попередніх пунктах, в принципі важко зробити команду мрії. Але не це єдине призвело до руйнації всеукраїнського «Міцурукі».

Особливість цього клубу — пріоритет активної, експансивної, соціальноорієнтованої українізації над розвагами чи перекладом аніме. Але Курка не пояснював це іншим керівникам. Або пояснював, а ті не розуміли чи саботували. Їм також могло бракувати харизми та кмітливості, щоб цим займатися. В результаті все працювало, поки працював Курка, а щойно він припиняв роботу — скочувалось або й відверто найобувалось.

9. Небажання учасників українізуватися.

Слова тьоті Моті з п'єси Миколи Куліша «Мина Мазайло» актуальні й для багатьох сучасних українців. Їм неудобно говорити українською, і вони з друзями відбруньковуються у спільноти, де цього можна не робити.

Оцінка

Вони теж говорили українською

Явище активно обговорюється на іміджбордах і в соціальних мережах, особливо у світлі бажання вженеміцуруків вважати себе більш здібними, ніж вони насправді є і їхнього бажання нехтувати визнанням здібностей інших людей чи організацій, за рахунок яких вони щось змогли.

Позитивний бік

Вженеміцурукі - один із позитивних і найзначніших наслідків діяльності Міцурукі. Це десятки організацій і спільнот, які створені зусиллями діяльності цього клубу. Бажають вони того визнавати, чи ні. Для нас головне, що вони ведуть проукраїнську діяльність.

Негативний бік

З іншого боку, багато хто стверджує, що з цього нічого не може вийти, бо КП УРСР теж була україномовна, але які цінності вона несла своїм існуванням? Вженеміцурукі як явище вважають форсингом зрадництва і невдячності в українському просторі. Адже якщо в Міцурукі можна і ніхто не проти, а знайомі ще й посміюються разом з тобою над клубівцями-невдахами, то чим відрізняються інші громадські організації, активісти, держава? Є ті, хто вважають існування і успіх таких організацій в принципі недопустимим, бо він стверджує віру в таку стратегію у інших.