Розпад Росії: відмінності між версіями
Ctac (обговорення | внесок) (Створена сторінка: {{Restore|Розпад_Росії|}} '''Ро́зпад Росії''' (Росі́йської Федера́ції) — процеси системної дез...) |
Shkira (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
| Рядок 6: | Рядок 6: | ||
Враховуючи євразійське розташування, велику територію, багатонаціональність, переплетення різних культур та специфічність процесів, що відбуваються в Російській Федерації, є сенс розглянути цю країну окремо від частин світу, на території яких вона розташована. Хоча в майбутньому можна передбачити не лише територіальну належність, але й політичну й культурну інтеграцію етнодержавних утворень, що прогнозуються на теперішній території її європейської та азійської частин, в Європу та Азію. | Враховуючи євразійське розташування, велику територію, багатонаціональність, переплетення різних культур та специфічність процесів, що відбуваються в Російській Федерації, є сенс розглянути цю країну окремо від частин світу, на території яких вона розташована. Хоча в майбутньому можна передбачити не лише територіальну належність, але й політичну й культурну інтеграцію етнодержавних утворень, що прогнозуються на теперішній території її європейської та азійської частин, в Європу та Азію. | ||
Після розпаду Радянського Союзу Росія вийшла зі свого стабільного стану, який формувався протягом віків. Основною ознакою цього стану було те, що Росія була метрополією великої євразійської імперії. Номінально російський народ був імперським, хоча фактично він використовувався переважно в ролі колонізуючої маси, а важливу роль у забезпеченні стійкості імперії відігравали тюркські народи та українці, які, збалансовуючи та стримуючи одні одних, зміцнювали імперію. Після відокремлення України й Середньої Азії та Казахстану баланс в імперії порушився. За відсутності механізму самозбереження дезінтеграційні процеси наростають і нема значних етнічних сил, які б стримали їх. В інтереси тюркських народів теперішньої Російської Федерації та євреїв не входить існування стійкої Росії. Тюрки (насамперед татари) бачать потребу та можливість утворення власних етнічних держав, а євреї, розуміючи нереальність достатньо стабільної імперії в нових межах, прагнуть максимально використати теперішню ситуацію в своїх переважно економічних інтересах. Російський же народ в сучасних умовах здатний хіба що на безоглядну ксенофобію. Це лише прискорює розвал держави, в якій становище цього народу на етнічних землях гірше від становища національних меншин, а на колонізованих землях — досить нестійке. Катастрофічною є для етнічних росіян і демографічна ситуація. За чисельністю населення в Російській Федерації росіяни стають національною меншістю, причому їх частка знижується дуже різко. Так що у власній сепарації об´єктивно зацікавлені й самі росіяни. | Після розпаду Радянського Союзу Росія вийшла зі свого стабільного стану, який формувався протягом віків. Основною ознакою цього стану було те, що Росія була метрополією великої євразійської імперії. Номінально російський народ був імперським, хоча фактично він використовувався переважно в ролі колонізуючої маси, а важливу роль у забезпеченні стійкості імперії відігравали тюркські народи та українці, які, збалансовуючи та стримуючи одні одних, зміцнювали імперію. Після відокремлення України й Середньої Азії та Казахстану баланс в імперії порушився. За відсутності механізму самозбереження дезінтеграційні процеси наростають і нема значних етнічних сил, які б стримали їх. В інтереси тюркських народів теперішньої Російської Федерації та євреїв не входить існування стійкої Росії. Тюрки (насамперед татари) бачать потребу та можливість утворення власних етнічних держав, а євреї, розуміючи нереальність достатньо стабільної імперії в нових межах, прагнуть максимально використати теперішню ситуацію в своїх переважно економічних інтересах. Російський же народ в сучасних умовах здатний хіба що на безоглядну ксенофобію. Це лише прискорює розвал держави, в якій становище цього народу на етнічних землях гірше від становища національних меншин, а на колонізованих землях — досить нестійке. Катастрофічною є для етнічних росіян і демографічна ситуація. За чисельністю населення в Російській Федерації росіяни стають національною меншістю, причому їх частка знижується дуже різко. Так що у власній сепарації об´єктивно зацікавлені й самі росіяни. | ||
Особливо прискорюють дезінтеграційні процеси в Російській Федерації економічні проблеми. Кланізація призвела до фактичної відсутності єдиної системи управління. У суб´єктів державної влади кланові інтереси та впливи явно переважають загальнодержавні. Причому замість кланових інтересів все більше домінуючими стають регіональні, які значно стійкіші й мають широку соціальну базу. Інтенсивній регіоналізації Росії сприяє економічна, політична й етнічна ситуація. Неефективність централізованості в економіці очевидна, а замінника економічному адмініструванню, який міг би утримати в рамках єдиного економічного комплексу величезну, переважно слабо розвинуту територію, нема, i в найближчі десятиліття він з´явитися, очевидно, не зможе. Особливе значення для політичної децентралізації Росії має проблема суверенітету над ресурсами. Адже за її позитивного для регіонів розв´язання в гіршому випадку — владні групи, а в ліпшому — населення регіону стали б володіти величезними багатствами. Це більш ніж достатній стимул для боротьби за суверенітет, тим більше, що йому вже не протидіє жодна об´єднавча ідеологія. Зростають різнопланові суперечності між центром та регіонами, а в європейській частині — між двома центрами: Москвою та Санкт-Петербургом. Ці суперечності стають дедалі принциповішими й непримиреннішими. Зокрема, в основі суперечностей між Москвою та Санкт-Петербургом — протиріччя між різними ментальностями, між імперією та демократією, між азійським і європейським вибором. В Росії фактично вже немає значних сил, які об´єктивно зацікавлені в централізації, а та централізація, в якій зацікавлена Москва — привілейоване супермісто, на яке працює вся імперія, — в майбутньому нереальна, позаяк немає вже тих ідей, сил і структур, які б забезпечили це. | Особливо прискорюють дезінтеграційні процеси в Російській Федерації економічні проблеми. Кланізація призвела до фактичної відсутності єдиної системи управління. У суб´єктів державної влади кланові інтереси та впливи явно переважають загальнодержавні. Причому замість кланових інтересів все більше домінуючими стають регіональні, які значно стійкіші й мають широку соціальну базу. Інтенсивній регіоналізації Росії сприяє економічна, політична й етнічна ситуація. Неефективність централізованості в економіці очевидна, а замінника економічному адмініструванню, який міг би утримати в рамках єдиного економічного комплексу величезну, переважно слабо розвинуту територію, нема, i в найближчі десятиліття він з´явитися, очевидно, не зможе. Особливе значення для політичної децентралізації Росії має проблема суверенітету над ресурсами. Адже за її позитивного для регіонів розв´язання в гіршому випадку — владні групи, а в ліпшому — населення регіону стали б володіти величезними багатствами. Це більш ніж достатній стимул для боротьби за суверенітет, тим більше, що йому вже не протидіє жодна об´єднавча ідеологія. Зростають різнопланові суперечності між центром та регіонами, а в європейській частині — між двома центрами: Москвою та Санкт-Петербургом. Ці суперечності стають дедалі принциповішими й непримиреннішими. Зокрема, в основі суперечностей між Москвою та Санкт-Петербургом — протиріччя між різними ментальностями, між імперією та демократією, між азійським і європейським вибором. В Росії фактично вже немає значних сил, які об´єктивно зацікавлені в централізації, а та централізація, в якій зацікавлена Москва — привілейоване супермісто, на яке працює вся імперія, — в майбутньому нереальна, позаяк немає вже тих ідей, сил і структур, які б забезпечили це. | ||
Особливе місце в процесі розвалу Російської Федерації відіграє Північний Кавказ. Раніше цей традиційно антиросійський багатонаціональний регіон утримувався в Росії завдяки підтримці народів Закавказзя, для яких далека Росія була добрим союзником проти близьких і агресивних Туреччини й Ірану. Проте посилення в недалекому минулому Росії та ослаблення Туреччини й, частково, Ірану змінило ситуацію. Для цих народів небезпечнішою стала вже Росія, що й спричинило їхню боротьбу за повну незалежність, яка, як відомо, виявилася досить кривавою (події кінця 80-х — початку 90-х років XX століття в Баку, Тбілісі, Сумгаїті; спровоковані не без участі Москви війни в Карабаху, Абхазії, Південній Осетії). Тому Грузія, Вірменія, Азербайджан вже перестали бути російськими союзниками, а без їхньої зацікавленості та підтримки володіння Росії над Північним Кавказом просто не має сенсу. Тому з цієї найслабшої ланки Російської Федерації й почався її розвал. Стримування ж Північного Кавказу лише призводить до збільшення його дезінтегруючого впливу на інші регіони. | Особливе місце в процесі розвалу Російської Федерації відіграє Північний Кавказ. Раніше цей традиційно антиросійський багатонаціональний регіон утримувався в Росії завдяки підтримці народів Закавказзя, для яких далека Росія була добрим союзником проти близьких і агресивних Туреччини й Ірану. Проте посилення в недалекому минулому Росії та ослаблення Туреччини й, частково, Ірану змінило ситуацію. Для цих народів небезпечнішою стала вже Росія, що й спричинило їхню боротьбу за повну незалежність, яка, як відомо, виявилася досить кривавою (події кінця 80-х — початку 90-х років XX століття в Баку, Тбілісі, Сумгаїті; спровоковані не без участі Москви війни в Карабаху, Абхазії, Південній Осетії). Тому Грузія, Вірменія, Азербайджан вже перестали бути російськими союзниками, а без їхньої зацікавленості та підтримки володіння Росії над Північним Кавказом просто не має сенсу. Тому з цієї найслабшої ланки Російської Федерації й почався її розвал. Стримування ж Північного Кавказу лише призводить до збільшення його дезінтегруючого впливу на інші регіони. | ||
Виходячи з аналізу ситуації в Росії, можна дійти висновку про те, що відбудеться сепарація не лише її національних частин, але й компактних економічно зв´язаних територій з певними сформованими власними інтересами, культурними особливостями та ментальністю. Прецедентами цього є відокремлення від Британії населених переважно вихідцями з неї Сполучених Штатів Америки, Канади, Австралії, Нової Зеландії, а від Іспанії — її колишніх колоній в Америці. | Виходячи з аналізу ситуації в Росії, можна дійти висновку про те, що відбудеться сепарація не лише її національних частин, але й компактних економічно зв´язаних територій з певними сформованими власними інтересами, культурними особливостями та ментальністю. Прецедентами цього є відокремлення від Британії населених переважно вихідцями з неї Сполучених Штатів Америки, Канади, Австралії, Нової Зеландії, а від Іспанії — її колишніх колоній в Америці. | ||
== Див. також == | |||
*Книга [[Після Росії]] | |||
{{Москалі}} | |||
[[Категорія:Москалі]] | |||
[[Категорія:Політика]] | |||
Версія за 21:27, 28 липня 2017
|
Ро́зпад Росії (Росі́йської Федера́ції) — процеси системної дезінтеграції, що відбуваються в Росії після припинення існування СРСР 26 грудня 1991 року і призведуть, згідно з прогнозами науковців, аналітиків, політологів (див. Посилання), до розпаду Росії вже до середини 21 століття.
Передумови
Враховуючи євразійське розташування, велику територію, багатонаціональність, переплетення різних культур та специфічність процесів, що відбуваються в Російській Федерації, є сенс розглянути цю країну окремо від частин світу, на території яких вона розташована. Хоча в майбутньому можна передбачити не лише територіальну належність, але й політичну й культурну інтеграцію етнодержавних утворень, що прогнозуються на теперішній території її європейської та азійської частин, в Європу та Азію.
Після розпаду Радянського Союзу Росія вийшла зі свого стабільного стану, який формувався протягом віків. Основною ознакою цього стану було те, що Росія була метрополією великої євразійської імперії. Номінально російський народ був імперським, хоча фактично він використовувався переважно в ролі колонізуючої маси, а важливу роль у забезпеченні стійкості імперії відігравали тюркські народи та українці, які, збалансовуючи та стримуючи одні одних, зміцнювали імперію. Після відокремлення України й Середньої Азії та Казахстану баланс в імперії порушився. За відсутності механізму самозбереження дезінтеграційні процеси наростають і нема значних етнічних сил, які б стримали їх. В інтереси тюркських народів теперішньої Російської Федерації та євреїв не входить існування стійкої Росії. Тюрки (насамперед татари) бачать потребу та можливість утворення власних етнічних держав, а євреї, розуміючи нереальність достатньо стабільної імперії в нових межах, прагнуть максимально використати теперішню ситуацію в своїх переважно економічних інтересах. Російський же народ в сучасних умовах здатний хіба що на безоглядну ксенофобію. Це лише прискорює розвал держави, в якій становище цього народу на етнічних землях гірше від становища національних меншин, а на колонізованих землях — досить нестійке. Катастрофічною є для етнічних росіян і демографічна ситуація. За чисельністю населення в Російській Федерації росіяни стають національною меншістю, причому їх частка знижується дуже різко. Так що у власній сепарації об´єктивно зацікавлені й самі росіяни.
Особливо прискорюють дезінтеграційні процеси в Російській Федерації економічні проблеми. Кланізація призвела до фактичної відсутності єдиної системи управління. У суб´єктів державної влади кланові інтереси та впливи явно переважають загальнодержавні. Причому замість кланових інтересів все більше домінуючими стають регіональні, які значно стійкіші й мають широку соціальну базу. Інтенсивній регіоналізації Росії сприяє економічна, політична й етнічна ситуація. Неефективність централізованості в економіці очевидна, а замінника економічному адмініструванню, який міг би утримати в рамках єдиного економічного комплексу величезну, переважно слабо розвинуту територію, нема, i в найближчі десятиліття він з´явитися, очевидно, не зможе. Особливе значення для політичної децентралізації Росії має проблема суверенітету над ресурсами. Адже за її позитивного для регіонів розв´язання в гіршому випадку — владні групи, а в ліпшому — населення регіону стали б володіти величезними багатствами. Це більш ніж достатній стимул для боротьби за суверенітет, тим більше, що йому вже не протидіє жодна об´єднавча ідеологія. Зростають різнопланові суперечності між центром та регіонами, а в європейській частині — між двома центрами: Москвою та Санкт-Петербургом. Ці суперечності стають дедалі принциповішими й непримиреннішими. Зокрема, в основі суперечностей між Москвою та Санкт-Петербургом — протиріччя між різними ментальностями, між імперією та демократією, між азійським і європейським вибором. В Росії фактично вже немає значних сил, які об´єктивно зацікавлені в централізації, а та централізація, в якій зацікавлена Москва — привілейоване супермісто, на яке працює вся імперія, — в майбутньому нереальна, позаяк немає вже тих ідей, сил і структур, які б забезпечили це.
Особливе місце в процесі розвалу Російської Федерації відіграє Північний Кавказ. Раніше цей традиційно антиросійський багатонаціональний регіон утримувався в Росії завдяки підтримці народів Закавказзя, для яких далека Росія була добрим союзником проти близьких і агресивних Туреччини й Ірану. Проте посилення в недалекому минулому Росії та ослаблення Туреччини й, частково, Ірану змінило ситуацію. Для цих народів небезпечнішою стала вже Росія, що й спричинило їхню боротьбу за повну незалежність, яка, як відомо, виявилася досить кривавою (події кінця 80-х — початку 90-х років XX століття в Баку, Тбілісі, Сумгаїті; спровоковані не без участі Москви війни в Карабаху, Абхазії, Південній Осетії). Тому Грузія, Вірменія, Азербайджан вже перестали бути російськими союзниками, а без їхньої зацікавленості та підтримки володіння Росії над Північним Кавказом просто не має сенсу. Тому з цієї найслабшої ланки Російської Федерації й почався її розвал. Стримування ж Північного Кавказу лише призводить до збільшення його дезінтегруючого впливу на інші регіони.
Виходячи з аналізу ситуації в Росії, можна дійти висновку про те, що відбудеться сепарація не лише її національних частин, але й компактних економічно зв´язаних територій з певними сформованими власними інтересами, культурними особливостями та ментальністю. Прецедентами цього є відокремлення від Британії населених переважно вихідцями з неї Сполучених Штатів Америки, Канади, Австралії, Нової Зеландії, а від Іспанії — її колишніх колоній в Америці.
Див. також
- Книга Після Росії
| ||||||||||||||||||||||||||||
