Японська мова

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сабж, прямокутний у рамочці.

Японська мова (日本語, нігонґо) — державна найпоширеніша мова на Японських островах й заразом ориґинальна мова цих ваших китайських порнокоміксів та порномультиків. Захоплення останніми у 95 % випадків є причиною з якої цю мову хтось вивчає, окрім самих японців.

Суть

До 60 % лексики складають по-дебільному переозвучені китайські ієроґліфи. Інші — по-дебільному переписані ієроґліфи. Ще якась частина — по-дебільному запозичені слова з инших мов, переважно анґлійської. Втім, за винятком кани, для тих, хто знає китайські ієроґліфи, письмову мову зрозуміти практично не проблема, що властиво. Подекуди для малих і тупих ієроґліфи ся супроводюють фуріґаною — мала [переважно] хіраґана над ієроґліфами. Так і живем.

Мова має три вида письма: канджі (китайські ієроґліфи) і кана (складова абетка, деталі пізніше), котра поділяється на округлу хіраґану і катакану з катан. Здавалося, ну нахїя?! Добре, можна ще збагнути сполуку канджі + хіраґану, як корінь слова + відмінювана частина, бо фонетика, їбать, дуже бідна, коли порівнювати з корейською, тому омонімів дохуя, хоча можна було якось допомогти позначками тонами, котрі замість наших наголосів, можливо[ Що? ]. Але ж катакана збереглася, і дійшло, же вона вживається переважно для запозичених слів. Цікаво, же катакана вживається також айнами. Так і живемо. Для латинкоїбів є ромаджі, за допомогою котрою японці друкують оцю всю хуйню. A для підарів є каомоджі ( ͡° ͜ʖ ͡°), котрі, схоже, розвинулися до емоджі 😏, де е-моджі (зобрагознак), а не емо-джі (емоція-письмо), як декотрі гадають за лоґікою слова ромаджі.

Особливості

Звучання

Вона справді бідна: 14–15 основних приголосних (алофони відкинемо) і 5 голосних. Для порівняння, скільки приголосних мають инші мови: українська — 32, a анґлійська — 24 (без розглядань говірок). Але голосні і приголосні можуть бути також подовженими. Можна, звісно, припсячитись до якоїсь гівнованівки і гавкати, але краще розглянемо звучання і різницю з нашою.

Складова абетка, а отже складова вимова: після приголосної завше буде голосна, винятком є лише н, котра насправді вважається окремим складом і не є справжньою (для цього є окремий ряд), а Богу відому н, а також при слушній нагоді змінювати звук на м перед губними чи анґлійську ng перед к і ґ, а також подеколи на нашу коротку нн. Гинші звуки Богу відомі — ф (прикладу не буде, то вже для надто розумниx), у (як наша, але неогублена, і лю́бе, падло, подеколи типу зникати), а також вартий окремої уваги — р, котрий щось межи наших р і л, тому є причиною лулзів або кровавих війн, як наприклад Горо і Голо.

Но і є горе для україномовного коміркожитця: треба окремо буде вмикнути, яка смакіше, московську чи польську щелепу, аби належно вимовляти шиплячі і помʼякшувати певні приголосні. Можемо лише радіти, що в наш, а наш г є близшим для ряду твердого h (коли мякий, то Нїмецьке х)[ Що? ]!

Як і у всїх по-дурному є оѕвінчуваня чи оглушеня звуку. Наприклад, перший корінь ві згаданому као-можі (лицьознак) раптово стає аге-ґао (стогінолицє)[ Що? ].

Ситеми гівнованівки

Коли після поразки в Другій Світовій, япошки стали холуями США, америкоси швидко припсячили їхню складну мову до своєї примітивної латиниці і стали деякі звуки та склади ототожнювати із звуками та складами із своєї рідної — англійської, вийшло щось на зразок суміші жирафи та єнота. Спроби перекласти японську систему подання звуків на кацапську і англійську були, і результатом стали дві системи передачі запису звуків японської мови кирилицею (система Поліванова) та латиницею (система Гепберна). Срачі між ними полягають в тому що при транслітерації з Полівановської на Гепбернівську виходить казна-що, а самі япошки усцикаються зі сміху дивлячись на ці спроби.

Для Україномовного систем дохуя різного степені поМосковченя чи поАнґлченя. Основними проблемами є мʼякшеня і довгість звуку, а також, власне, пристосуваня Українською вимови, котра ненавидить голосні, як Японська — приголосні.

Чергова гівнованівка

Аби гівна не було мало, Йуродивий радо для безʼіменцїв привнесе ще:

あ / ア   а い / イ   і う / ウ   у え / エ   е お / オ   о  
か / カ   ка き / キ   кі く / ク   ку け / ケ   ке こ / コ   ко きゃ / キャ   кʼя きゅ / キュ   кʼю きょ / キョ   кйо
さ / サ   са し / シ   ші す / ス   су せ / セ   се そ / ソ   со しゃ / シャ   шя しゅ / シュ   шю しょ / ショ   шьо
た / タ   та ち / チ   чі つ / ツ   цу て / テ   те と / ト   то ちゃ / チャ   чя ちゅ / チュ   чю ちょ / チョ   чьо
な / ナ   на に / ニ   ні ぬ / ヌ   ну ね / ネ   не の / ノ   но にゃ / ニャ   ня にゅ / ニュ   ню にょ / ニョ   ньо
は / ハ   га ひ / ヒ   хі ふ / フ   фу へ / ヘ   ге ほ / ホ   го ひゃ / ヒャ   хʼя ひゅ / ヒュ   хʼю ひょ / ヒョ   хйо
ま / マ   ма み / ミ   мі む / ム   му め / メ   ме も / モ   мо みゃ / ミャ   мʼя みゅ / ミュ   мʼю みょ / ミョ   мйо
や / ヤ   я   ゆ / ユ   ю   よ / ヨ   йо  
ら / ラ   ра り / リ   рі る / ル   ру れ / レ   ре ろ / ロ   ро りゃ / リャ   ря りゅ / リュ   рю りょ / リョ   рьо
わ / ワ   ва   を / ヲ   о  
ん / ン   н    
が / ガ   ґа ぎ / ギ   ґі ぐ / グ   ґу げ / ゲ   ґе ご / ゴ   ґо ぎゃ / ギャ   ґʼя ぎゅ / ギュ   ґʼю ぎょ / ギョ   ґйо
ざ / ザ   за じ / ジ   жі ず / ズ   зу ぜ / ゼ   зе ぞ / ゾ   зо じゃ / ジャ   жя じゅ / ジュ   жю じょ / ジョ   жьо
だ / ダ   да ぢ / ヂ   джі づ / ヅ   дзу で / デ   де ど / ド   до ぢゃ / ヂャ   джя ぢゅ / ヂュ   джю ぢょ / ヂョ   джьо
ば / バ   ба び / ビ   бі ぶ / ブ   бу べ / ベ   бе ぼ / ボ   бо びゃ / ビャ   бʼя びゅ / ビュ   бʼю びょ / ビョ   бйо
ぱ / パ   па ぴ / ピ   пі ぷ / プ   пу ぺ / ペ   пе ぽ / ポ   по ぴゃ / ピャ   пʼя ぴゅ / ピュ   пʼю ぴょ / ピョ   пйо

Примітки

  • Буква н перед губними стає м, а перед голосною, н і м апострофуємо;
  • Довгі голосні і приголосні подвоюємо, коли маємо поспіль голосну, але чит розмежний, то межи апострофуємо.

Далі буде, але поки най буде так.

Катаканівка

Зворотна умовна хуйня, якщо хтось прихильник писати катаканою замість кирилицї.

a   ア и   ヤ т   タ
б   ボ й   ヲ у   ウ
в   ワ к   カ ф   フ
г   バ л   ル х   ハ
ґ   ガ м   マ ц   ツ
д   ダ н   ナ ч   チ
е   エ о   オ ш   シ
ж   ジ п   ホ дз   ヅ
з   ザ р   ラ дж   ヂ
і   イ с   サ ь   ィ

Багато хто бере за основу через ряд у, котра подекуди зникає, бо японці так роблять. Але то хуйня, бо це буде називати ся укураіінушюка, як инґриш, а не українська на катакані. Також не варто забувати про парність приголосних. Взято за основу ряд а і о, якщо де ся зберегла непотрібна нам напівѕвінкість, а також ряди і і у для допоміжних звуків. Для й вжито той ряд о до ряду в, бо в і й є апроксиматами.

Посилання