Південно-західне наріччя української мови

Матеріал з Енциклопедія Драматика
(Перенаправлено з Західний діалект)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цуцу2.png

Ця стаття наче дім з вибитими вікнами
Відновіть ілюстрації або додайте нові. Це сумно читати без пікч.

Gry-sloupo.jpeg

Стаття потребує доповнення!
Ця стаття засмучує наших слоупоків, бо навіть вони розуміють, що її давно вже треба доповнити усілякими корисними картинками та інформацією, або, можливо, видалити якусь недолугу хуйню ідіота і написати натомість щось притомне.

Західний діалект зформувався в ході відособленого проживання населення Західної України під владою Польщі та Австро-Угорщини

Льві́вська ґва́ра[ред.]

Льві́вська ґва́ра - (також льві́вський го́вір; пол. gwara lwowska) — міська говірка, урбаністичний лінгвофеномен, що сформувалася у Львові в результаті змішання південно-західних говорів української мови та польської мови, зі значними домішками німецької та єврейської лексики за часів австрійського та польського панування. Була популярною у батярів. На думку деяких польських дослідників — «культурна» складова південнокреського діалекту польської мови на відміну від «плебейської» складової — «балаку».

Львівську ґвару інколи поділяють на три види:

  • на українській основі,
  • польській
  • та єврейській (жидівський) — відповідно до переважання запозичень з певної мови - [1]

Історія[ред.]

Львівська ґвара виникла за часів Австро-Угорщини, проте найбільшого розквіту набула в першій половині 20 століття, за часів приналежності Львова до Польської республіки. Завдяки розвитку радіо і газет вона була популяризована на всю країну. У 1920-х—1930-х роках вона використовувалася, зокрема, Вітольдом Шольгінею (пол. Witold Szolginia, автор книг про Львів, сценарист Львівського польського радіо), Мар'яном Гемаром (поетом, сатириком, піснярем), Адамом Голянеком (письменником-фантастом, публіцистом).

Ґварою з 1933 до 1939 року виходила до загальнопольського ефіру регулярна популярна передача львівського радіо «На веселій львівській хвилі» (пол. Wesoła lwowska fala), яку вели її автори — польські актори Генрік Фоґельфанґер (пол. Henryk Fogelfanger, Тонько) та Казімеж Вайда (пол. Kazimierz Wajda, Щепцьо). Ними ж була складена відома пісенька «Тильку ви Львові».

Після Другої світової війни, коли більшість населення міста була винищена, депортована чи переселена, ґвара поступово виходила з вжитку у Львові, де вона сьогодні зустрічається лише фрагментарно, витісняючись літературною українською мовою[2]. Разом з цим, говірка використовувалася репатріантами зі Львова в західних районах Польщі, куди їх масово переселяли

У 2000-х роках стали помітними заходи зі збереження та відродження ґвари у Львові. Так, у 2002 році вийшла збірка «Тильку ві Львові» Віктора Морозова та „Батяр-бенду «Галичина»“, до якого ввійшли переспівані пісні львівських батярів, [2] виконані говіркою.

Приклад тексту[ред.]

з використанням львівської ґвари на українській основі:

« Старий мій ни роби, вчорай був в магістраті за роботую. Казали му метрику на польске принести, ту дадут паньствову пусаду: вулиці замітати. «А наразє руботи для кабанув німа!»

А нидучикані ваши! Ней вас Памбіх скари! Абисьти нугами пунатєгали! Жибисьти скапали, як свічка! Жибисьти го призидентум зрубили, то метрикі на ваши ни пиринисе! Я сі ни хвалю, Павлова, али я ни з тих, жиби за пару шустук цапуви душу занесла. Я ни Юуцька, жи за пуліцая вийшла! А то ферняк на ґвінт, вибалуши сліпакі, накрути куркоцьонґів, шнуруї як ґрабіна. І мисли, жи Бога за ноги злапала — пані пустирункова. Морда на глянц, шпануї на теби з вінкля і — «Пу хамску до мні ні балакаць!» Ярослав Рудницький, «Міхалова зи Знисінє», 1943

»

— 40

Віршик[ред.]

Тільку ві Львові

Най єнші шукают на вербах грушок
В Мюнхені, Парижі, Торонті,
Мене ж Бог боронит від хибних думок,
Зі Львова я ані на крок.
Бо де ще є людєм так файно, як ту,
Тільку ві Львові.
Бо де ще зубачиш таку красоту,
Тільку ві Львові.
Ховаймо на спід тягар наших бід,
І в Штати нема чо тікати.
Таж пиво у нас холодне, як лід,
Дівчата солодкі, як мід.
Якби ще десь раз я вродитисі вмів, то
Тільку ві Львові.
Так люблю той Львів, що бракує ми слів.
Львів то є Львів.
На світі є Відень, Гонконґ і Нью-Йорк,
Я ж ніґди туди не поїду,
Бо зроду не схильний до хибних думок,
Зі Львова я ані на крок.
Бо де ще так файно є людєм, як ту,
Тільку ві Львові.
Бо де ще зубачиш таку красоту,
Тільку ві Львові.
Ховаймо на спід тєгар наших бід,
І в Штати нема чо тікати.
Таж пиво у нас холодне, як лід,
Дівчата солодкі, як мід.
Бо де ще зубачиш таку красоту,
Тільку ві Львові.
Роздінут, роззуют, ще й писок наб'ют
Тільку ві Львові.
Якби ще десь раз я вродитисі вмів, то
Тільку ві Львові.
Так люблю той Львів, що бракує ми слів.
Львів то є Львів. [3]

Про відмінности[ред.]

Є iстотнi вiдмнностi у фонетицi (зокрема неповний перехiд давньоукраIнського [о] у новозакритому складi в [i], як-от "вiвцi" = "вуцi, вюцi", "плiв" = "плюв"); вiдкритiсть голосних порiвняно з лiтературною мовою: "син" = "сен", "серце" = "сарце"; у лемкiвських говiрках давньоукранськi "ы" та "и" не злилися в "и", як у лiтературнiй мовi: "лити" = "лити", але "мити" = "мыти". Вплив польскоI мови призвiв у деяких лемкiвських та бойкiвських говiрках до наголосу фiксованому на передостанньому складi. Синтаксис вiдрiзняЕться вiдокремленням "ся": "Чого ся смiЕш?", допомiжним дiЕсловом у минулому часi (особливо у лемкiвських говiрках Словаччини: "коли сте прийшлы, я не спав сом". Щодо лексики, то багато запозичень з угорськоI, словацькоI. [4]

Особливості гуцульських говірок[ред.]

Характерні особливості гуцульських говірок виявляються на різних мовних рівнях:

  • фонетичному
    • (обнижена артикуляція фонеми е в наголошеній позиції — клеан “клен”;
    • ширша, дещо обнижена артикуляція фонеми и, що реалізується у звукові, наближеному до е — сеин “син”, же́ито “жито”;
    • зміна а, рідше давнього йа після м’яких приголосних в ’е, ’и, ’і — бойе́тси, йе́вір, ш’інува́ти;
    • вимова префікса ви- як ві- — ві́пити “випити”;
    • відсутність вставного ль після губних — ро́бйу “роблю” (але робле́ний),
    • збереження давньої м’якості р риба́рь, верьх і напівм’якості л — молоко́,
    • ствердіння кінцевих -сь, -зь — цес, кріз і ць, сь у суфіксах — молоди́ца, хло́пскій;
    • перехід м’яких приголосних ть, дь у кь, гь — к’е́шко “тяжко”, г’і́ука “дівка”;
    • відсутність подовжених приголосних — з’і́л’е “зілля”, вимова груп приголосних: до хв як ф — фіст; дн як нн — блу́нний “блудний”; бн як мн — срі́мний “срібний”; тль, дль як кль, ґль — ве́ртл’уг - ве́ркл’уг та ін.);
  • морфологічному (наприклад, закінчення -оу, -еу в орудному відм. одн. іменників жіночого роду — це́р’квоу, земле́у;
    • збереження залишків форм двоїни — дві нозі́, дві йе́блуц’і; творення вищого ступеня прикметників за допомогою частки май — ма́й крашчий;
    • наявність енклітичних форм займенників — ми, ти, си “мені, тобі, собі”; мні, мйи, нйи “мене”; си “себе”;
    • дієслівні форми типу бере́т, несе́т; форми 3-ої ос. одн. і мн. дієслів другої дієвідміни з опущеним кінцевим -т, вони но́с’ие, сид’е́;
    • форми умовного способу дієслів з часткою бих — ходи́у бих; минулого часу дієслів типу ходи́усме, -сте; майбутнього часу типу му ходити, рідше — буду ходи́ти; афікс -ся (з варіантами -си, -с’и, -сі) може стояти як у пре-, так і в постпозиції.


У гуцульських говірках поширені усічені кличні форми імен з пропущеним післянаголошеним складом — Ю! “Юрку!”, Пара́! “Параско!” та ін. [5]

На Поліссі[ред.]

Основна стаття: Полішуки
  • 1) Відповідно до етимологічного [о] в новозакритих складах під наголосом виступають здебільшого монофтонги [у], [и], [і], [іи] (кун’, вул, кин’, вил, кіин’, віил, кін’, віл та ін.), хоч у пн. говірках цієї групи, а також у надбузько-поліських зустрічаються ще й дифтонги [уо], [уе], [уі], (вуол, муой, вуел, муей, вуіл, куін’ та ін.), які помітно витісняються монофтонгами, зокрема й [ÿ] (вÿл, мÿй та ін.);
  • 2) на місці етимологічного [е] в новозакритих складах під наголосом також виступають звичайні монофтонги [у], [ÿ], [и], а частіше [і] (прин’ýс, прин’ÿс, прин’íс, жíнка, піч, шіст’, с’ім та ін.), хоч у надбузько-поліських говірках зустрічається ще дифтонг [іе] (хміел’ та ін.);
  • 3) давній [Ђ] як у наголошеній, так і в ненаголош. позиції заступається тепер монофтонгом [і] (сн’іг, с’іно, л’іс, л’ісá та ін.), хоч у ненаголош. позиції може бути й [и] (мишóк, писóк та ін.)
  • Проте в ряді говірок, зокрема в деяких північніших і в надбузько-поліських, під наголосом зустрічається ще й дифтонг [іе] чи [ие] (с’и́ено, л’іес, т’и́есто та ін.);
  • 4) у ненаголош. позиції [е], [и] зближуються (сеилó, теипéр, пос’íйиш та ін.);
  • 5) ненаголошене [о] зближується з [у] (гуолýбка, куожýх та ін.);
  • 6) поширені звукосполуки [гі], [кі], [xi], поряд з [ги], [ки], [хи], зокрема в пн. частині цих говірок (рокí, мурахí, нóчі та ін.);
  • 7) дзвінкі приголосні в серед. слів перед глухими і в кін. слова втрачають повністю або частково свою дзвінкість (сóлотко, сóлодко, д’íжка, моурóс, сат та ін.); 8) поширеність приставних приголосних [в], [г] (гоувéс, гóко, вýлиц’а, вýсил’ниц’а та ін.);
  • 9) у більшій частині говору наголош. звук а після м’яких і шиплячих приголосних переходить в е (вз’еў, д’éкувати, т’éжко, душ’е); 10) у пн. частині говору в е переходить наголошений а після й (йéма, йéгода, йéблуко).

Граматичні риси[ред.]

  • 1) поширеність закінчення -ови, -еви в дав. в. одн. іменників ч. р. (си́нови, брáтови, дýбови, конéви та ін.);
  • 2) наявність закінчення -и в дав. і місц. в. одн. іменників ж. р. як м’якої, так і твердої групи (ви́шни — на ви́шни, ли́пи — на ли́пи та ін.);
  • 3) уживання паралельних закінчень -ам, -ах і -ом, -ох у дав. і місц. в. мн. іменників ч. р. (волáм — волóм, столáм — столóм та ін.);
  • 4) наявність інф. форм на -ти і -чи, як у пд.-зх. діалектах (ходи́ти, носи́ти, могчи́, пеи(к)чи́ та ін.);
  • 5) наявність складених форм майб. ч. недок. в. типу буду ходи́ти і му ходи́ти;
  • 6) у ряді говірок, зокрема в надбузько-поліських, поширені складені форми майб. ч. типу ходи́лис’мо, ходи́лис’те, а також ходи́лихмо, бýл’іхмо (у деяких надбузько-поліських);
  • 7) поширеність, як і в пд.-зх. діалектах, іменникових утворень із суфіксом -иско відповідно до утворень із суфіксом -ишче в ін. поліських та пд.-сх. діалектах;
  • 8) наявність ряду синтакс. конструкцій, спільних з пд.-зх. діалектами (типу нас булó двох, мен’í боли́т’ головá тощо) та ін.
  • Особливістю З. г. є нашарування на пн. діалектну основу пд.-зх. діалектних рис. Найбільше пд.-зх. особливостей — у надбузьких говірках, найменше — у берестейських і пінських. »

[6]

Жарти і анекдоти[ред.]

Історичних пам'яток досить багато. Є цілі книжки для дітей, відео західної говірки, але анекдотів досить мало. В інтернеті мала поширення лише одна історія (першоджерело було викладено на русинському новинному ресурсі), яка збільшила інтерес до цієї говірки (спойлер: сам автор тролив москалів цитатами з цієї історії), яку можна вважати окремим мемом.

Закарпатська файта у зоні АТО[ред.]

"Бійці 128 бригади зловили в зоні АТО сепаратистів. Робі Пуга навіяв мені своїм постом, як вони спілкуються із затриманими…
- Мішо, позерай, сепаратиста-м туй зловив.
- Десь го зловив?
- Туй на путьови.
- А се наш сепаратист вадь мацкальський?
- Фрас го знає. Йшов на машині. Я го остановив і зазвідав-ім, ди йде. Вун ми каже, ош у «магазин». Се се бовт по їхньому. Я вже сякий ош відпустити, або позераву – висить у машині лєнточка, ги сто жУків у шорі! Но то я го утяг із машини і положив на землю. Никай, там лежить. А пак знайшов-ім у багажнику автомат. Думаву, ош се се мацкаль.
- Може узвідати, де суть го цімбори?
- Мож. Айбо вун нич української не розуміє. Я пробував. Вун лем на ня упозерався ги баран на нові ворота. Нич української не розуміє.
- Йдеме. Я попробую.
- Добридинь! Як ся маєш? Не тисне шнурок на руки?
- Что?
- Дораз тя уєбу та бде ти і «что» і «как». Як ся пишеш?
- Пішеш?
- Айно! Фамілія, ім’я, по батькови. Удкідь-ісь?
- Іванов Іван Івановіч
- Не миригуй ня, бо точно тя дораз уєбу. Маєш метрику даяку?
- Что?
(чути звук удару у вухо)
- Я тя придупреждав, ош не миригуй ня. Метрика є? Паспорт по вашому. Утлевел. Аусвайс. Пітьо, як бде по англицьки паспорт?
(Пітьо помагає)
- Па-ас-с-спо-орт
- Дякуву.
(До сепаратиста)
- Ду ю спікінглиш? Ху із он дьюті тудей! Паспорт маєш? Паспорт!
- Да. Вот в карманє.
- Так. Іванов Іван Іванович. Не надурив. Зря-м тя у вухо ввалив-ім. Но вибач. Малинько-м нись миригований-ім. Айбо паспорт мацкальський, ге?
- Что?
(чути звук удару у друге вухо)
- Пувів-ім ти, ош не чтокай. Кажу, ош паспорт мацкальський. Як ісь-ся туй оказав?
- Оказав?
- Айно, оказав. Прописаний-ісь у Ростови, а йдеш із лєнточков і автоматом у Україні. Лем не кажи ми, ош ся заблудив.
- Заблудив?
- Ти што, дЕбіл єден? Не розумієш української, то бдеме по русскі. Звідаву, ош КАК ти ся туй оказав? ПРІЄХАЛ, звідаву, як, до фраса?
- Чєво???
(чути черговий удар у вухо)…
Щоб мацкальські солдафони не получали у вухо – пропоную їм вивчити наступні запитання, які бде ставити їм закарпатська файта у зоні АТО:

  • Як ся пишеш? – Фамилия, имя, отчество?
  • Де йдеш, до фраса? – куда вас черти нєсут?
  • Маєш метрику даяку? – У Вас есть какие-то документы, которыє удостоверяют вашу личность?
  • Де суть твої цімбОри? – В каком квадрате находится группа Ваших войск?
  • Кулько вас туй? – Каково количество вашей группы?
  • Ти дЕбіл єден? – Мне кажется, вы не поняли сути моего вопроса.
  • Не миригуй ня – Ваши вопросы очень похожи на желание затянуть время или обмануть меня. Это не может не злить. Особенно на фоне всеобщей нервозности в зоне АТО.
  • Дораз тя уєбу – Вы вынуждаете меня применить к вам методы физического воздействия. Это претит моему мировоззрению, но Вы не оставляете мне других вариантов получения необходимой нам информации с Вашей стороны."

Ще і ще[ред.]