Копіпаста:Життя Хуйла у бункері

Про військовополонених

У бункері президента Росії Володимира Путіна було тихо, лише десь далеко шарудів лопатою вірний чоловічок, що копав підземний хід в Еритрею. Це була страховка на самий крайній випадок, про неї ніхто не знав. Володимир Володимирович домовився з президентом Еритреї, що після закінчення роботи той відразу зжере вірного чоловічка, щоб уникнути розголосу. Путін був професіонал.

Зверху в бункер, натужно пихкаючи, спустилися по залізних скобах Шойгу і Лавров. Лавров зістрибнув перший. Прапорщик Вялічіє оглушив його засунутим у валянок ломом, обшукав, взяв мазок на ковід і сказав:

- Чисто.

Шойгу рвонувся було вгору, але старший прапорщик Пабєда стягнув його за ногу, придушив і з торжествуючим виглядом витягнув з кишені міністра ножик і дерев'яний чурбачок, що віддалено нагадує ведмедя на танку.

- Попався, гнида, - засміявся Пабеда. - А я все думав, кого вони надішлють…

- Товаришу Путін, сталася жахлива помилка! - булькнув Шойгу. - Це не те що ви думаєте! Це мій новий виріб з дерева. Шаман сказав, що він допоможе нам взяти Харків.

Путін кинув на нього важкий буравящий погляд через двадцятиметровий стіл і, витримавши зловісну паузу, сказав:

- Ти хто?

- Я Шойгу! - швидко сказав Шойгу. - Міністр оборони.

- А, - сказав Путін, встав з-за столу і став мочитися на колону. - Доповідайте, Порфирій.

Шойгу відкрив було рот, щоб сказати, що він не Порфирій, але тут у Путіна задзвонив телефон. Побоюючись знімати трубку з міркувань безпеки, президент натиснув на кнопку гучного зв'язку і швидко відскочив назад, забризкавши стіл своєю Божою росою.

- Папа! Папа! - пролунав у трубці тремтячий чоловічий голос. - Мені страшно, забери мене звідси!

- Це ти, Катерина? - запитав Путін.

- Ні, це я, Ваня! - закричав голос. - Ти уявляєш, папа, Путін, підарас, наїбав нас, гандон, ми думали, що у нас навчання, а нас тут всіх розху…

- Ви помилилися номером, - сказав Путін, натискаючи кнопку відбою. - Неподобство, цілий день дурні дзвонять якісь. А хто це там лежить в кутку?

- Це Лавров, - сказав Шойгу. - Міністр закордонних справ.

- Вїбав трохи старому пердуну, - вибачливим тоном сказав прапорщик Вялічіє, - ось і лежить.

Вялічіє сходив у санвузол, набрав відро води і вилив його на голову Лаврова. Лавров застогнав і підвівся на ліктях.

- Це все тому, - повчально сказав Путін, - що ви занадто багато курите, Лавров.

- Ви впізнали мене, Володимире Володимировичу! - зрадів Лавров.

- Ще б я вас не впізнав, Порфирій, - сказав Путін.

- Це я Порфирій, - навіщось сказав Шойгу.

У Путіна знову задзвонив телефон.

- Папа! - закричав у трубці незнайомий голос. - Путін, підарас, наїбав мене! Нас всіх розпиздячили, я в полоні, збирай людей! Ні війні!

- Ти, напевно, хотів сказати,"так війні"? - уточнив Путін очевидне. - По телевізору кажуть, ви звільнили Київ.

- Піздят, - ляпнув Шойгу і прикусив язика, збліднувши.

- Не зрозумів, - здивувався Путін.

- Море квітів! - вигукнув Лавров дещо істерично. - Місцеве населення зустрічає російську армію феєрверками! Від цього іноді бувають нещасні випадки з вертольотами і…

У Путіна знову задзвонив телефон.

- Думаю, це Зеленський, жалюгідний боягуз, - усміхнувся президент і зняв трубку.

- Папа, папа, нам дали пізди всьому батальйону! - пролунав голос чергового визволителя. - Один я живий, і то тільки тому, що мене в цей час чеченці їбали! Папа, збирай людей! Виходьте на вулиці, забирайте нас з полону!

- А ти там підірватися на гранаті ніяк не можеш? - заклопотано запропонував Путін. - Сам гинь, і товариша забирай.

- Ні, не можу! – закричав укропський бранець. - Я тут хоч поїв. Папа, ти уявляєш, у них тут асфальт на дорогах, освітлення, хати з каменю, таке диво!

Президент вилаявся, дав відбій і роздратовано подивився на Шойгу.

- Слухай, Федя, - сказав він, - а не можна якось по наших полонених "калібрами" жахнути? Задовбали вже дзвінками своїми, нісенітницю несуть якусь.

- Надто вже їх до хера, ракет не вистачить, - зітхнув Шойгу. - Все одно ж залишиться якась гнида і буде канючити знову. Плюс біндерівці нових наловлять.

- О! – вигукнув Путін і азартно помочився в чорнильницю. - Є ідея щодо нових. Коротше, Чондухван, записуй наказ. Всім солдатам, які відправляються на спецоперацію з денацифікації, наказую відрізати язик і праву руку.

- А руку-то навіщо? - обережно запитав Лавров.

- А щоб телефонну трубку потім не могли тримати! - пояснив Путін. - А то набере мамку і почне мукати, як телиць! Язика-то немає!

- Ха-ха-ха! - зареготали всі. - Язика-то немає!

- Новий іскрометний жарт від Володимира Володимировича Путіна! - вигукнув Лавров. - Пишаюся своїм президентом! А ще кажуть, мовляв, Путін в неадекваті! Самі Ви в неадекваті, козли смердючі!

... Наближалося 9 травня. Ворог стояв на підступах до Москви, але Володимир Володимирович Путін був упевнений у перемозі як ніколи. У нього все було під контролем.

Про оздоровлення

В Алтайському федеральному бункері Володимира Путіна було накурено Лавровим і лікувальними пахощами, які розпалювала команда президентських онкологів, що спеціалізувалися на запізнілій діагностиці раку щитовидної залози у літніх імбецилів. Особистий хірург Путіна товариш Селіванов поїв пацієнта цілющим молочком суки Конні.

Сука Конні, названа так на честь знаменитої попередниці, була алабаєм розміром з теляти, і молочка давала багато. Путін пив його прямо з неї, безтурботно плескаючись у пантовій ванні, у якій плавали закривавлені роги маралів, що допомагають від усіх хвороб. Суку тримали над Путіним четверо дюжих санітарів з ФСО, і ще двоє стежили за тим, щоб Лавров не кидав у ванну бички.

Шойгу, важко дихаючи після інфаркту, притягнув на президентську аудієнцію героя спецоперації в Україні єфрейтора Ваню. У Вані "стугною" відірвало руки і ноги, тому його доводилося тягнути мотузочкою. Мотузочок постійно зісковзував, і Ваня просувався повільно.

- Ширше крок, товаришу єфрейтор, - підбадьорливо сказав Путін. - Лівою, правою, раз-два.

- Є, вашбродь! - браво гаркнув Ваня, намагаючись зробити брови буквою Z.

- Молодець! - схвально посмоктавши маралів ріг, кивнув Путін. – Бажаю скоріше встати на ноги!

- Є, вашбродь, - трохи менш впевнено гаркнув Ваня і машинально запитав: - Дозвольте йти?

- Ну, піди, піди, - засміявся Путін, і Шойгу засміявся, і Лавров, і лікарі, а Ваня чомусь ні. Путіну на мить стало шкода витязя.

- Не вішай носа, Ваня, - сказав він, потім зауважив, що Ванін ніс згорів у танку під Ірпенем, і швидко додав: - Дай-но я краще потисну твою мужню руку. Хоча стривайте…

Шойгу підійшов до Вані і по-батьківськи пошарпав його по пухкій рум'яній щоці. Через щоки на підлогу посипалися золоті сережки, хрестики, обручки й ланцюжки, здобуті в кровопролитних боях за Батьківщину. Ваня поспішно кинувся збирати їх губами, цмокаючи немов корова.

Прийшов Кадиров, приніс килим.

- Ось, Владім Владімич, приніс вам торшер, дон, - хитро посміхаючись, сказав він. - Енергозберегаючий, справжнє імпортозамещеніє, дон! Я кличу його Сєрьожа.

Дбайливо розгорнувши килим, Кадиров дістав з нього одноногого солдата, який світиться, і поставив його посеред бункера.

- Із якогось Рудого лісу пришол, - радісно повідомив Рамзан. - У нас із пацанами таких багато, дарю ат всей души. Кагда не нада свет, я надеваю на цей торшер мешок. Кагда нада свет, я знімаю з цей торшер мешок. Дуже екологічно чистий лампочка, дон!

- Що ще за Рудий ліс? - зацікавився Путін. Знайшовши момент, хірург Селіванов вирізав у нього невелику пухлину. Путін підозріло покосився на нього, але нічого не сказав.

- А, не знаю, дон, Чорнобиль якийсь, - відмахнувся Кадиров. - Я там підшукав собі адин красивий авця, дуже яскравий! Кагда я вазлєжу з цей авця, то надегаю сонячний окуляри, уявляєте, дон?! Дійшло вже до того, що у меня після цей авця почав светиться мій магучий член, а через некотороє время засвітилася попа у мій близький друг Магомет, але ж він цей авця навіть не бачив! Увалшебство, дон! Дивіться, як я загорів.

- Так, я пішов, - нервово сказав хірург Селіванов. - Допивайте молочко, Владім Владімич. Це кращий нетрадиційний засіб для омолодження шкіри щік, але важливе суворе дозування, та й Конні потрібен відпочинок.

Путін важливо кивнув, допив молочко, солодко потягнувся і став вилазити з ванни. Санітари обережно винесли виснажену суку Конні на середину бункера і поставили її біля чорнобильського торшера.

Торшер раптово ожив і відкрив очі.

- Алабай! - прохрипів він. - Свіжий алабай!

- Де алабай?! - жадібно запитав єфрейтор Ваня, пускаючи слину крізь обручку, що стирчить із рота.

Замість відповіді торшер Сєрьожа кинувся на суку Конні і став жерти її з утробним плямканням, настільки характерним для російських визволителів.

- Мені дай, мені! - кричав Ваня, безуспішно намагаючись підповзти ближче на бровах. - Залиш товаришеві шматочок!

- Пішов нахуй! - засміявся Сєрьожа. - Немає ніжок - немає і шматочка.

За кілька хвилин все було скінчено. Сєрьожа сито ригав на килим, Ваня плакав від безсилої люті, Путін дивився на обох із батьківською посмішкою.

- Соколики, - з ніжністю сказав він. - Ви навіщо алабая-то з'їли?

- А сухпай набрид вже, - пояснив Сєрьожа.

- Що ж, це законна причина, - подумавши, кивнув Путін.

Вся справа була в тому, що він сам завжди керувався у своїх діях тільки законними причинами.

Джерела

• Оригінал перший
• Оригінал другий