Корейські дослідники кажуть, що з 3 тисячоліття до н.е. на території теперішньої кращої Кореї існувала держава Кочосон, проте швидше за все це байки на рівні викопування Чорного моря, хоча останні розкопки показують, що держава таки існувала, проте знаачно пізніше.
Колись у безкраїх лісах Маньчжурії ще до нашої ери була держава Пуйо, яка була знищена чи то під натиском предків чжурчженів, чи то динстії Хань. Предки корейців відійшли на південь: хто на сам півострів, хто на острови південніше, створивши жпень. На півострові ж пуйосці повстали проти китайців і утворили дві держави: Коґурьо на півночі (яка простягалася далеко поза сучасні кордони, охоплюючи всю Манчжурію, що досі пригадують тамтешні нацики) і Пекче на південному заході. Ще дві держави Окчо і Тоньє були захоплені Коґурьо. Остання відома тим, що надсилала своїх варягів в тоді ще Ямато імператору Нінтоку, які казали власне імператору топити не себе, а гарбузи. Як не дивно, тамтешні корейців були тоді цивілізованіші за японців, проте японці в Кореї вже тримали власні колонії. Також з місцевих тоді ще диких протокорейців з федерації міст-держав Чін на південному сході утворилася держава Сілла (наголос на останнє а), яка втім швидко цивілізувалася. І якось так сталося, що вони спершу нагнули сусідніх кочових корейців, потім невеличку державу Кая на півдні, а потім у 7 столітті вже знищили і цих двох гегемонів, втім не зайнявши північ Коґурьо через війни з імперією Тан, який за той час встигли нагло відхопити чжурчжені, створивши Пархе. Хоч основну роль там відігравали таки корейці, але міжетнічні конфлікти послабили державу, яку врешті монгольські кидані знищили у 926 році. Тим часом Сілла процвітала лише 2 століття, коли у 892 розвалилася на Хусіллу, Хупекче і Тхебон, який по суті був Хукоґурьо.
Тим часом ван вище згаданого Пархе, вигнаний зі своєї держави в 926 році, за 10 років зробив спершу зерґ на Тхебон, успішно взявши, а потім, не спиняючись, зробив ще й зерґ на дві инші і в 936 створив єдину імперію (тано, порівняйте з японською тенно) Корьо (звідки і пішла іноземна назва Корея). Тоді ж почалися війни з тими ж киданями за Бархе, які тривали зо сто років, і внаслідок був установлений західний кордон по річці Ялуцзян, який до сьогодні лишається найдавнішим непорушним кордоном. Корьо підкорилися киданями, але побудувала вздовж річки власний аналог Китайської стіни. В північно-східній Азії нарешті настав відносний мир років на двісті, і країна почала процвітати. Корейці почали врешті дружити з китайцями Сун проти Ляо, в той час як Ляо хотів купити Корьо. Після шаманів Сілли панівною релігією став буддизм, в Корьо навіть створили власний буддійський канон з 81 256 сторінок. З'явилися інститути і почали друкувати книги. Проте ближче до 13 століття почалися перевороти і війни за перенесення столиці до Пхеньяну, які ослабили країну.
В 13 століття на ослаблену країну раптово напали монголи, які йшли на Сун. Корейці опиралися 28 років, доки не здалися в 1259 році. Після цього Корея разом з Цушімою стала плацдармом для глибоко фейлового двічі нападу на Японію. В 1368 вони повстали проти монголів, скориставшися встановленням династії Мін в Китаї, хоча острів Чеджу став вільним ще після 1320-х. В 1388 корейці хотіли захопити Манчжурію, але послані війська повстали і проголосили династію Чосон на чолі з командувачем посланих військ Лі Сонгьо, по суті тупо здавши країну китайосам і остаточно вбивши надії на поверення тих земель Кореї. Навіть назва країни (Чосон) обрана китайцями. Також уряд усунув від влади буддизм на користь китайського конфуціанства. Єдиним більш самостійницьким вчинком стало створення власного алфавіту "Хунмін чоним" (див.нижче), хоча ієрогліфами користувалися ще 6 століть після того.
Стосунки з япошками
Не зважаючи на допомогу в розбудові Кореї, стосунки з нею майже не розвивалися в наступне тисячоліття, а якщо і розвивалися, то й своєрідно. Наприклад, острів Цушіма, який з 4 століття належав японцям і був заселений ними, після приєднання Чеджу корейці заднім числом почали вважати своїм. Острів довший час служив форпостом японців для торгівлі з Кореєю і для дипломатії. Ситуацію нагнітало ще й те, що острів був пристанищем для перацьких, такою собі японською Тортуґою. В 1389 році вони раз рейданули острів, але пірати не є піратами, якщо так легко піддадуться, більше того, вони в 1418 рейданули Корею. Тому того ж року корейці вторглися на острів, спалили кораблі і будинки, поперебивали піратів та місцевих, а правителя острова змусили прийняти підлеглість чосону взамін на дозвіл торгівлі з ними. Також вони готувалися разом з мінцями вторгтись в Японію. Тому жпенці піддались і відправили послів, визнали острів, а повноцінно повернути острів вдалося лише в 1443 році. Вся торгівля острову з корейцями, втім, закінчилася після японського бунту в 1510 році. Через оце короткострокове подвійне підданство корейські нацики досі хочуть собі Цушіму.
Нового якісно рівня в стосунках вони досягли в 1592 році. Після об'єднання Японії правитель Тойотомі Хідейоші захотів одночасно позбутися надлишку самураїв і захопити Китай і увесь східний світ, а найшвидший тоді шлях до Китаю йшов через Корею. Починаючи з 1586 він будував флот і навіть просив у Португалії надати галеони, проте вони відмовили через те, що він їх пігнав на мороз з Наґасакі і заборонив місіонерствувати кількома роками раніше. Відповідно на 200-тисячну армію він мав геть нікудишніх моряків, у той час, як в Кореї все навпаки: на нікудишню армію вони тоді активно розбудовували фльоту, в тому числі важкі кораблі-черепахи для таранів. І ось 1592 став роком Х: японська армія вторглась і за місяць просунулася аж до Манчжурії, але король не здався, флот одразу захопити не вдалося, а по всій країні почалася партизанщина, лінії постачання регулярно топили, і армія відійшла за рік. В 1597 спробували знову, але і корейська армія була готовішою, і проблеми лишилися невирішеними. В результаті мало того, що обидві країни самоізолювалися, так корейці з того часу японців бачили не інакше, як агресивними варварами.
Минали століття самоізоляції, Корея лишалася такою самою, а світ йшов вперед. В час, коли канонірки відкривали Японію - корейці закривали кордони. В час, коли трапилася реставрація Мейджі - корейці тільки посилювали блокаду. Вважавши, що пронесе, вступили в свій ж капкан: розстрілявши японські кораблі, вони дали привід для агресії япошок і наступного договору на правах пасиву, а не визнавши цього - дали привід для вторгнення, яке втім так і не трапилося через самих ж япошок. Минав час, хоч і західні країни теж вимусили корейців підписати аналогічні від слова анал угоди, проте завдяки японо-китайській та японо-російській війнам япошкам вдалося звести до нуля їхній вплив та претензії (особливо РІ, яка позирала на Корею зі своєї Манчжурії). Корейці проголосили імперію, перейменували країну на "хангук" в честь періоду феодальної роздроблености (що саме по собі лїл) і намагалися провести західні реформи задля зменшення японського прутня, та япошки кілька разів змушували підписувати договори про дружбу і запихання японського прутня все глибше, аж доки прекрасного 1910 року корейці не опинилися в Японії, не виїжджаючи з своїх міст.
Японці перше десятиліття їбали корейців в рот і жопу в смислі переносном, що призвело до відповіді, якою стало повстання 1 травня 1919: студенти зібралися на похоронах екс-імператора, прийняли декларацію про незалежність, передали її місцевій владі і одразу здалися жандармерії. Воно втім поклало початок партизанщині, яка врешті привела до влади Кіма Ір Сена, але то потім. Зараз ж японці скасували військову адміністрацію і дали деякі свободи населенню, в тому числі освіту і ґазети корейською мовою. Цензуровані, звісно ж: в перше десятиліття закрили три газети за заклики до незалежности. Залізниці будувалися, заводи теж, але япошки вирішили піти далі, в кетай. Вони відповідно вдавилися, але для корейців це означало повернення до часів до 1919, скасування всіх свобод і намагання зробити корейців япошками: з 1940 всі мали мати японське ім'я, інакше не візьмуть на роботу. Корейців як гастарбайтерів масово забирали до Японії, де допрутня з них живуть досі з громадянством неіснуючої країни шозанах шозен. Втім, один з королівської сім'ї корейської служив у японців і загинув під Хірошімою, і його ім'я написано біля японської імператорської родини, на рівних. Під кінець війни, коли стало ясно, що Корея Японії не лишиться, вони проголосили власний тимчасовий уряд, який втім ніхто не визнав, хоча створені ним органи влади визнали совки. Все залишили на післявоєнний час, а поки Корею поділили надвоє, по 38 паралелі.
Після війни війна
Коли на півночі Кореї з 1945-го року стали хазяйнувати комуняки, а на півдні під американською адміністрацією створювати окрему державну систему, усім стало зрозуміло, що скоро буде гаряче, хоча спочатку у великих держав були плани не ділити Корею, а залишити її цілою країною. Але совки хотіли, щоби ціла країна була без виборів і нічого віддана комунякам, через що спільні вибори в 1947 були скасовані. Багато хто з рядових корейців напередодні Корейської війни легко підпадав під червону пропаганду і вірив у світле майбутнє під серпом та молотом. Це призвело до серії повстань в 1946-48, найвідомішим є на острові Чеджу, які призвели до впровадження воєнного стану на Півдні. Скориставшись воєнним станом, владу захопив такий собі старпер з тимчасового уряду в екзилі Лі Синман, який вбивав і труїв опонентів, а собі малював будь-які відсотки. При тому життя як було паскудним, так і лишався. Після війни, зачаровані дармовим всім люди тікали в пастку Кіма Ір Сена, але це після війни. Задля присвоєння собі титулу "батька нації", Лі перейменував країну знову з "Чосон" на "Ханґук", а королівській сім'ї заборонив повертатися з-закордону. Це ввійшло в історію як Перша Республіка. Ще він вимагав у амерів зброю для себе, щоби піти походом на Північ, але амери зброю не дали. Ну як йому зброю не давали, то давали другому. І це призвело до того, що дуже швидко йобнуло.
25 червня 1950 року північнокорейські комуністичні війська перейшли умовний кордон і вже 30 червня зайняли Сеул (потім місто ще 3 рази перейде з рук в руки), а до вересня і взагалі 90% Півдня, лишивши лише околиці міста Пусан. Тим часом сталін стріляє собі в ногу бойкотом радбезу через невизнання ним кнр, завдяки чому амери швидко просунули резолюції про ввеження миротворчого контингенту на підтримку військ Півдня. Контингент швидко витіснив комуністичні війська і на жовтень вони вже були на китайському кордоні, поділивши комуняк навпіл. Тут вже напружився мао пез дун і послав свої війська, які зерґанули контингент, проте лише на південь від Сеулу, після чого почався повільний наступ півдня. Лі хотів війни до переможного кінця, але амери його здали і підписали перемир'я в 1953 році, яка поділила країну по лінії фронту, яка все ж відрізняється від 38 паралелі. Мирний договір так і не підписали, а країна лежала в руїнах. Людей заїбала корупція і політичні вбивства, в результаті чого в 1960 опозиційні сили вирішили: якщо не можуть обрати преза, то най оберуть віце-преза. Проте просинманівському кандидату знову намалювали 146%, а люди вийшли на вулиці. Поліцаї почали стріляти і отримали тягла. Синман втік в асашай, а парламент дуже швидко зрікся обличчя, яке вже остопиздило. Настала Друга республіка.
Проте всі решта кандидатів виявилися такими самими, і настав час сказати своє слово армії. В 1961 вони взяли владу і почали реконструювати країну п'ятирічками. США охуїло від таких заявок і вимагало повернути країну до цивільного життя. Вони і повернули в 1963, назвавши це Третьою республікою, але молодий генерал Пак Чон Хі, який в минулому був комунякою, єдиний розробив нормальну економічну програму, через що і виграв вибори. В результаті влада військових затягнулася ще на трійку десятиліть. Він першим зрозумав, що аграрна наддержава багатою бути не може, і що треба будувати промисловість експортно-орієнтовану, і особисто щемив фірми, які не виходили на зовнішні ринки. Є приклад, що в Кореї масове кольорове телебачення з'явилося лише в 1980-х, хоча кольорові телевізори корейці виробляли ще наприкінці 60-х. Відповідно лише за 15 років корейці створили заново індустрію. При тому він ніяк не міг знайти собі наступника, тому в 1970 інсценував референдум на 3 термін, а в 1973 скасував взагалі терміни (Четверта республіка). Хоча вибори були відносно чесними, бо відсоток підтримки був в районі 52%. Проте в останні роки він завдяки своїй любій доці почав залежати від якихось сектантів, за що і осягнув дзен кулявлоб. При чому йому допоміг в цьому директор місцевого аналогу ЦРУ. Хоча вперше ще 1968 році браві бійці Кіма спробували йому осягнути кулявлоб, після чого він створив загін, який би допоміг Кіму зробити те саме, але зробив це абияк, і врешті забив. Внаслідок отримав безлади на вулицях в 1971 році. Так чи інакше, в 1979 він пішов, і почався процес переходу до демократії, але. В 1980 відбувся ще один переворот, і до влади прийшов Чон Ду Хван з того ж КЦРУ. Він задля захоплення влади кричав про північнокорейську загрозу і ввів воєнний стан знову, почав знову закручувати гайки, почавши П'яту республіку, коли його обирали з 100% підтримки, заборонив всі партії. Для політичних суперників він створив концтабір в Самчуні, за 6 місяців якого пройшли коло 40 тисяч осіб. Але за часів Пака населення розбагатшало і вимагало глибших змін. В місті Кванджу це вилилося в протести і повстання, коли армію випиздували з міста, а всі питання вирішували на майдані. Повстання жорстоко придушили аж за два тижні, що вилилося в криваву різанину, а самі протестувальники були затавровані параноїком як "комуністи". В листопаді він зачистив пресу, а за рік заборонив недержавне навчання, що схоже на шлях одного карлика, але в 1981 він прийняв демократичнішу конституцію, аніж попередня, що дивно, проте все одно залишав собі право самодержця. Також він скасував програму ядерних пукавок, почату ще за Пака, задля милості США. На нього Кім теж хотів, але вже бімбу у вагіні. Для приборкання населення він в кращих традиціях Орвела впровадив програму 3S: sex, screen, sports, добившись олімпіади в 1988, проте це не допомогло. Він двічі обирав наступника, поте в 1987 це призвело до масових протестів, Ро Де У як його наступник пообіцяв нову конституцію і вільні вибори, що і виконав і завдяки чому вигоав перші в історії вільні вибори в тому ж 1987. Хоч він і придушував Кванджу, але саме він зробив всю роботу з демократизації, після чого пішов у 1992, створивши 6 Республіку, яка існує донині. Проте після нього прийшов опозиційний кандидат Кім Йон Сам, який ледь не вгробив прогрес, посадивши обидвох попередніх. Остаточно демократизував країну Кім Де Джун, який президентував у 1997-2002. За нього була та сама азійська криза, з якої вибралися з амерською поміччю і зданою корейцями ювеліркою.
Зараз на політичному полі все спокійно, попередню президентку, ту саму донечку того самого Пака Чона Хі, посадили через корупційні зв'язки з тою самою сектою, а теперішній прогинається під кнр.
