Населений пункт

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міське життя, воно таке

Населений пункт — скупчення людських осель (інколи на вулиці краще, аніж у деяких) разом з місцями виробництва (якщо ще залишились), де ці люди працюють (якщо ще не звільнили) та належною інфраструктурою (може не бути). Для водіїв подальша класифікація цікава лише тлом дорожнього знаку з назвою місцевості, бо "на синьому" можна чавить на газюльку без проблем, а от якщо так "на білому" — чекай на зустріч з дайцями.

В Україні це:[ред. | ред. код]

Міста[ред. | ред. код]

Центри життя країни. Діляться на малі (до 50 тис. жителів), середні (50-100 тис.), великі (100—250 тис.), надвеликі (250—500 тис.), найбільші (500 тис. — 1 млн.) і мегаполіси (понад 1 млн. жителів). Визначаються наявністю промислових підприємств, офісів, бізнесу та розваг. Раніше міські пахали переважно на заводах, тепер перекладають папірці та грають в пасьянси в численних офісах, або заябують відвідувачів супермаркету питаннями про можливу допомогу. Незважаючи на зменшення фабрик, екологія у містах лише погіршилась, бо вулиці заполонили кредитні відра на колесах, які, незалежно від крутизни, однаково чадять вуглекиснем, іще й активно вирубуються дерева (бо дротам заважають) та цілі сквери (щоб було де збудувати чергову жральню-розважальню або церкву свідків пАкращення).

Що є у кожному нормальному місті:

Типовий український спальник
А це китайський. Для порівняння
Креатив
Місто. Стоїть. Непохитно.
Сільський хмарочос
Село - улюблена тема для передвиборного піару
  • Центральна площа з мерією. Зазвичай центр міста, оскільки через неї проходить головна вулиця з найвищою кількістю магазинів, забігайлівок та офісів на душу населення. Дуже часто на площі знаходиться якийсь театр або кінотеатр, а сам район історичний та забудований за часів відродження, козаків чи ще когось стародавнього. У разі менш давнього та не дуже великого містечка, все навколо забудоване совками, і добре, що не панельками.
  • Торгівельні центри, міні-, супер-, мега-, гіпер- та інші маркети, де, особливо у великих, є 3, 5, 10, 9000-D кінозали, кафешки, дитячі кімнати, боулінги, басейни та ще купа розваг для спускання туди зарплатні. Жеброта та приїджі ходять туди як на екскурсію, а високотехнологічний народ — за халявним вай-фаєм.
  • Спальні райони. Квартали забудовані у совкову епоху совковими ж будинками, інколи лише розбавленими сучасними висотками, які виграють у вигляді та зручності (хоча деякі проекти настільки упороті, що навіть і цього не мають), але програють у доступності. Основна маса населення живе саме там, їздячи до центру на роботу або розважатися. Оскільки за радянські часи народ не мав можливості масово купувати машини, то парковок в районах звісно не закладалося, тому зараз чотирьохколесні друзі офісного планктону стоять на кожному вільному клаптику землі, що є причиною для холіварів між мешканцями. Пізним вечором у подвір'я спальників виповзають гопи і пересічним громадянам краще не висовувати носа зі своїх затишненьких іпотечних квартирок.
  • Офіси. Справжні хмарочоси "как у амєріканцев!" в Україні поки що будують лише у столиці, але інші мегаполіси підтягуються. Більшість офісних споруд менш висотні та нудніші на вигляд. Умови праці же різняться, в залежності від компанії, стану будівлі та багатьох інших факторів.
  • Нічни клуби — чим більше місто, тим пафосніше у ньому клуби, але суть у всіх незмінна — подригатися та знайти тян (на ніч).
  • Кафе-бари-ресторани — чудові місця, щоб нажертися та набухатися. У всіх великих містах обов’язково є Макдаки, які відвідують у якості халявних туалетів.
  • Музеї — у великих містах багато різноманітних музеїв та виставок на всі смаки. Місцеві перебували у всіх ще у дитинстві, тому ходять туди переважно туристи.
  • Кінотеатри — якщо це не сучасний багатозальний мультиплекс, де за день можна передивитися усі блокбастери, і не будочка "100500-D" у гіпермаркеті, то, скоріш за все, це упоротий витвір совкових архітекторів. Втім бувають і красиві будівлі, або просто нудні, з таким же дизайном усередині. У будь-якому випадку, скачати кіношку вдома буде простіше.
  • Виші або внзи. Вищі навчальні заклади тобто. Великі міста зі старих часів приваблювали молодь, яка хотіла корочку понтового навчального закладу, а до того вкусити смак великого міста подалі від батьків. Якщо корочки отримують далеко не всі, то вкусителів доволі багато, тому алкогольні відділи магазинів в районі гуртожитків завжди мають стабільний прибуток.
  • Соціальна сфера. У мегаполісах кращі лікарні, але й черги там довші, і лікарі вимагають більше. Усе інше просто залежить від розмірів міста — сутність усюди однакова і нижче плінтуса. Винятки дуже рідкісні.
  • Транспорт. Хвора тема. Вулиці міст, більших за райцентри, постійно забиті пробками, мегаполіси же стоять давно і намертво. Громадський транспорт дуже непопулярний у власників автівок, бо це ж непонтово, через що мати кілька машин — вже давно норма життя (лише у столиці, мешканці містечок досі бачать таке лише у кіно та заздрять). Але оскільки багатства України належать народу лише у конституції, то метро, трамваї, автобуси та маршрутки завжди переповнені. Метро хоч якось розвивається лишень у Києві та Харкові, усі інші юзають совкову спадщину та навіть не намагаються дійсно щось робити, лише обіцяють метро на Троєщину. На землі правлять балом маршрутки, добре хоч газелі витіснені Богданами та іншими, пристойнішими людовозами.
  • Місцеві пам'ятки. Те, що робить кожне місто унікальним. Це може бути що завгодно — від стародавніх руїн та епічних соборів до прикольних скульптур. Сюди ж можна віднести усі притаманні місту масові заходи, як-от Сорочинський ярмарок.

Містечка[ред. | ред. код]

Основна стаття: Місто районного значення

Офіційно звуться смт — селища міського типу. Саме вони відомі як крижополі, мухосранські та хацапетівки. Смт — це щось між маленьким містом та великим селом, економіка може бути як індустріальною, так і сільською. Щоправда, деякі такі недоміста таки мають гордий статус міста (наприклад, Радехів). Більшість з них з’явилися при совках, коли навмисне збільшували села, хоча є й дійсно красиві зелені містечка, де навіть киянину було б не соромно жити. Отже, що такого можуть побачити гості:

  • Міськрада. Якщо це не облупана радянська двоповерхівка, то найчастіше це найкрутіша будівля містечка.
  • Будинок культури. Як зрозуміло з назви — найкультурніший заклад міста. Зазвичай тут виступають гуртки місцевої самодіяльності, початківці-театрали та проводяться зібрання депутатів за відсутності актової зали у мерії.
  • Парк. На відміну від великих міст, у містечках парк зазвичай один і стан у нього, м’яко кажучи, не найкращий. Винятки можна перерахувати на пальцях, і вони є місцевими туристичними пам'ятками.
  • Пам’ятники Іллічу (уже неактуально, їм на зміну прийшли "пеньки Ільїча" — постаменти від знесених пам'ятників), Тарасику та голодомору. Великі міста теж мають подібні скульптури, але Грибів у великих містах або знесли, або ткнули кудись подалі, або їх просто не помітно. Шеву ставлять усюди, де можна і не можна. Монументи жертвам Голодомору масово понатикували при Ющенку, потім якось перестали. Також є площа чи алея Слави, яка відома просто тому, що більше нема на що подивитися.
  • Церква. Зазвичай одна-дві пристойні, які місцеві показують своїм гостям (бо більше нема на що), та ще кілька сект святого спасітєля, розташованих на перших поверхах чи у підвалах гуртожитків та хрущовок. Хоча на Заході краси та давнини значно більше.

Села[ред. | ред. код]

Основна стаття: Село

Українське село оспіване багатьма поетами, але реальність жорстока — у сучасних селах немає хаток з солом’яними стріхами, колодязів, гнізд лелек та сивих дідків на завалинках, а якщо десь таке є, то це хіба що в етнографічному музеї. Хоча ні, дідів якраз-таки вистачає. А ще п’яних трактористів та гопоти. Усі, хто з мізками, давно понаїхали до міст. Села можуть бути як і великими, тисячі так дві-три населення, з магазинами, школою, стадіоном та навіть парком іржавих атракціонів, так і хуторами на сотню хат, де взагалі нема нічого, навіть рада у сусідньому селі. На відміну від міст, села приваблюють природою, деякі можуть процвітати на туристах, які їдуть туди задля якогось національного парку поблизу.

А взагалі, у кожному місті чи селі, завжди можна знайти щось цікаве. Варто лише дивитися в усі боки.

Містофіли[ред. | ред. код]

Київофіли, одесофіли та інші %cityname%філи. Різновид мешканців з непомірно роздутим кохання до свого міста. Але, на відміну від звичайного патріота, містофіл любитиме місто скажено і повністю — разом з усіма його темними закутками, засраними під'їздами, брудними роздовбаними вулицями та не реконструйованими півстоліття хатами в центрі міста, у яких навіть бомжі не живуть, бо занадто небезпечно. І на відміну від згадуваних патріотів міста, філ свою пристрасть виражатиме виключно у тому, що завжди виступатиме проти будь-якого розвитку міста, особливо якщо йдеться про будівництво нових будинків та навіть реконструювання тих самих столітних хат — вони ж знищать неповторну атмосферу міста, кококо! Навіть якщо будинок у тому ж стилі, що й навколишні, при будівництві не зрубали жодного деревця та не закрили жодного краєвиду, вони все-одно брюзжатимуть, бо він на два поверхи вище за оточення і "псує унікальну міську панораму!!!11".

А пояснення одне — вони пам’ятають місто у дитинстві зеленим та лагідним, бо ж раніше і трава була синіша, і небо зеленіше, а новобудови руйнують такі рідні та знайомі краєвиди. А оскільки плакатися на форумах, що "вони зрубали мою улюблену акацію, ми там раніше з пацанами у піратів грали!" якось несолідно, то ховаються за закликами збереження "унікального історичного вигляду", при цьому реально щось робити для цього збереження не будуть, бо це вже треба відривати дупу від крісла та йти робити щось складніше за написання гнівних постів в інтернетиках.

Найвідомішими є київофіли, але насправді такі фріки є навіть у хацапетовках, де пишуть до місцевих газеток, що не можна давати якійсь фірмі знести кілька стародавніх будинків під будівництво нового житла. Зазвичай ці персонажі нешкідливі, але якщо філом стане депутат, то розвиток цього нещасного містечка зупиниться.

Не слід плутати з патріотами міста, які й за збереження історичних будівель виступлять, і новим хмарочосом у центрі гордитимуться.

Срачі[ред. | ред. код]

Населені пункти — це основа цивілізації, а тому аспекти життя у них часто стають джерелами срачів. Наприклад:

  • Місто vs Село. Найвідоміший холівар. Чиста природа проти смогу та пробок, а купа робочих місць та розваг проти кар’єри тракториста та єдиної розваги "Верхні Пиздюлі на Смердючий Яр". Крім того ще й найдавніший — перемога міста це лейтмотив «Епосу про Гільгамеша».
  • Столиця vs Провінція. По суті міряння рівнем ВВВ та приховування заздрості мешканців провінцій.
  • Місто1 vs Місто2. Банальне міряння у кого будинки будиністіші.

Посилання[ред. | ред. код]