Peripeteia

Peripeteia це, курва, весело!

Peripeteia (укр. Перипетія, не плутати зі шкільним курсом зарубіжної літератури) — польська інді-гра, яка намагається бути більшим Deus Ex, ніж сам Deus Ex, загорнута в естетику найпохмурішого пост-радянського кіберпанку, яку тільки можна було вичавити з рушія Unity. Гра є вологим татусевим сном для олдфагів, які вважають, що після 2000-го року ігрова індустрія повернула кудись не туди.

Суть та сетинг.

Якісний огляд Свина Герпатія

Якщо коротко, то Peripeteia — це симулятор ходіння по бетонних пліснявих коридорах, іржавих арматурах у підворіттях кібернетичної Східної Європи.

Дія розгортається в альтернативній реальності, де Холодна війна закінчилася не так, як у наших підручниках, а «Об'єднані Нації» (а точніше те, що від них залишилося) перетворили польські землі на суцільний залізобетонний дистопічний полігон. Ми граємо за Марі — дівчинку-кіборга, яка виглядає як потаскана життям альтушка-готка. Вона за каноном втратила пам'ять і працює найманкою в місті, де навіть повітря має присмак дешевого мазуту та пластмаси. Гра випромінює те, що західні геймери називають "Slavic jank" (слов'янське сміття). Це коли гра ламається у вас на очах, але ви продовжуєте грати, бо атмосфера б'є по мізках сильніше, ніж найдешевше кріплене вино.

Геймплейний мазохізм.

Розробники (двоє гордих поляків з тусовки Shitmath) надихалися класикою жанру Immersive Sim. Це означає, що гра не тримає тебе за руку. Вона взагалі не знає, що у тебе є руки. Вона кидає тебе на рівень і каже: "Ось там закриті двері, за ними компромат на місцевого олігарха. Як ти туди потрапиш — твої проблеми. Можеш зламати термінал, можеш пролізти через вентиляцію, а можеш просто застрелитися від безвиході".

Основні фічі

Аугментації: Оскільки наша героїня — кіборгиня кібооргша кіборгеса, її можна покращувати. Але не чекайте красивих нанотехнологій з Deus Ex: Human Revolution. Тут модифікації виглядають так, ніби у гаражах приварили третю руку автогеном.

Стелс: Ти можеш ховатися в тінях. Проблема в тому, що через специфічну палітру гри ти СУЦІЛЬНО перебуваєш у тіні, тому іноді важко зрозуміти, чи тебе не бачить ворог, чи в тебе монітор монітор.

Стрілянина: Кожна зброя відчувається як шматок незмазаного металу, який прагне вибухнути у тебе в руках. Патронів мало, вороги влучні, а поранення змушують тебе страждати.

Візуальний стиль: Графіка рівня «Я маю це бачити?» Візуал гри — це окрема тема для мемів. Це так званий Low-poly Retro-3D стиль. Гра виглядає так, ніби її знайшли на CD-R болванці 1999-го року випуску. Немає 4К-текстур чи трасування променів. Замість цього у нас:

• Гігантські бруталістські будівлі, від яких плаче будь-який урбаніст.
• Текстури бетону, які повторюються до нескінченності.
• Постійний дощ, туман і ніч. Сонце в цьому всесвіті, мабуть, видалили за несплату податків.

Для пересічного зумера, вихованого на Fortnite, це виглядає як візуальний терор. Для поціновувачів — це чистий, нерозбавлений кібер-пунк-нуар, де залізобетонна архітектура тисне на психіку краще за будь-який горор.

Саундтрек

Якщо до геймплею можна мати питання через його нішевість, то музика — це 11/10. Саундтрек складається з брудного IDM, техно, індастріалу та пост-панку. Музика ідеально підігнана до депресивних краєвидів. Вона змушує тебе просто сісти на віртуальний бордюр і думати про тлінність буття під ритмічний стукіт крапель дощу.

Якщо візуальна частина гри змушує очі кровоточити, то саундтрек — це те, що акуратно змиває цю кров прохолодним, як польська горілка, звуковим потоком. Музичний супровід Peripeteia - хребет, база, фундамент усієї атмосфери, без якого гра розвалилася б на шматки ще в меню завантаження.

Хто за цим стоїть?

Музику до гри збирав не один бідний студент за пиво, а ціла банда талановитих фріків та скромних електронщиків, серед яких головною зіркою є Ed Harrison (Ед Гаррісон). Олдфаги та поціновувачі нішевого кіберпанку мають одразу впасти на коліна, адже це той самий чувак, який свого часу написав легендарний, культовий і просто геніальний саундтрек до модифікації Neotokyo (Source engine, 2009 рік). Його фірмовий стиль — це суміш глибокої меланхолії, ламаних ритмів та кінематографічного пафосу, який ідеально лягає на залізобетонні краєвиди Пост-Польщі.

Ed Harrison - Rain Circuit
	Sewerslvt - Jvnko Still Loves You
OST - 5 - Hopelessness	Sewerslvt - whatever

Окрім Гаррісона, до створення аудіо-атмосфери приклали руку локальні польські та закордонні майстри брудного звуку (Sewerslvt), що перетворило OST на такий собі віртуальний фестиваль індустріальної музики, куди забули запросити нормальних людей. Тут немає попсового синтвейву у стилі Cyberpunk 2077 з його неоновими клубами та пафосними рокерами. Тут суворий андерграунд:

Брудний IDM (Intelligent Dance Music): Музика для тих, хто любить рахувати такти під час панічної атаки. Рвані, непередбачувані ритми, які змушують тебе смикати головою в такт ламаючимся скриптам гри.

Індастріал та EBM: Важкі, залізні звуки, що імітують роботу ковально-пресового цеху десь під Катовіце. Коли починається заміс із місцевими гопниками-кіборгами, баси починають лупити по вухах так, ніби тобі в череп забивають свай палебійною машиною.

Пост-панк та Дарк-ембієнт: Коли ти просто бродиш по дахах під кислотним дощем, гра вмикає режим «максимальна депресія». Протяжні, холодні синтезаторні пади, від яких хочеться загорнутися в залізничний брезент і сумувати за втраченим майбутнім.

Типова ситуація під час гри: Твої ноги застрягли в текстурах, ШІ ворога зламався і він бігає колами, але ти не вимикаєш гру вже gsdujlbyb, бо трек на фоні занадто сильно вайбує.

Саундтрек виконує роль головного оповідача. Оскільки графіка не може передати дрібні деталі через свій low-poly екстремізм, саме звук домальовує у твоїй уяві масштаб пиздецю. Peripeteia не комерційний продукт для широких мас. Це приклад «значущої гри для нетакусиків». Вона з'явилася завдяки Kickstarter та любові жменьки ентузіастів до старих ігор на кшталт System Shock та Project IGI.

Типовий фанат Peripeteia, якщо він існує:

• Вважає, що сучасні ігри занадто легкі.
• Вміє користуватися консоллю розробника, щоб вилізти з текстур, куди він провалився три хвилини тому.
• Носить чорний шкіряний плащ (або мріє про нього).
• Слухає польський аналоговий синтвейв та Sewerslvt.

Висновок

Peripeteia — польський кустарний самогон. Він б'є по мізках, присмак специфічний, наступного дня болить голова, але буханням ти чомусь задоволений. Гра крива, похмура, складна і абсолютно не прощає помилок. Якщо сумуєш за часами, коли ігри не вважали гравця ідіотом і не малювали маркери на кожній стіні — ласкаво просимо до польського залізобетонного гетто. Решті нормі — проходити повз і не псувати собі нерви.

Геймплей: 7/10 (якщо ти мазохіст — 10/10). Графіка: Нагадує твоє рідне смт і спальник у листопаді. Атмосфера: Повзучий кібер-совок та безвихідь.

Польща: Стронг.

Peripeteia review in 60 seconds!

Дивитися ще

• Кіберпанк
• Ghost in the Shell