Блатняк

Блатняк (Російський шансон) - напівтюремний жанр музики з просторів сибірський тюремних таборів. Потворна суміш тюремної романтики, французького романсу, бардівської пісні та творчості колишніх радянських євреїв, що вчасно зїбалися з Рашки або навчилися впарювати московитам "ліричні пісні" за сотні-тисяч грошей. Популярний серед узкоязичних, частково серед водіїв маршруток, старих ментів та "прастих рабочих васянов" з заводу.

Формула

Звуки, під які виконується жанр «шансон», частіше не містять більше ніж 2-3 акорди, що повторюються з пісні в пісню. Виконання примітивне, примітивний текст. Бажано щоб у виконавця був хриплий, прокурений голос, аранжування убогі, точніше навіть не аранжування, а автоакомпанемент з китайського синтезатора — це важливо щоб підкреслити культурний рівень кінцевого споживача "блатняку". Рими, як правило, шаблонні і заїжджені до блювотини ще в часи правління Єльцина: "нари - канари", "менти - кенти", "сніг - втеча (побєг)", "вор- прокурор" і т. д. Зміст пісень російського блатняка зводиться до єдиної теми: я був фартовий пацанчик-уркаганчик, крав/вбивав/їбав гусей, за що мене життя покарало?! Ця тема в піснях розкривається, такими думками - мосори підставили, слідак-гандон справу пришив, суддя-підар вирок виніс, прокурор - сука, а на суді я брав усе на себе, мамо, я ні в чому не винен і голуби над зоною пролітали ~~ну і про зрадництво кєнтів, які кайфують по жизні, поки герой пісні чалітся на зоні~~.

Коріння цієї хуїти

Французький шансон.
Владімір Висоцький. Радянський т.зв. бард та актор, що завдяки своїй харизмі та хриплому голосу отримав культовий статус в СРСР ще за життя. Окрім зйомок в кіно та серіалах, збирав величезні концерти. Ріпнувся в 1980-му році, завдяки бухлу і фігурує у купі конспірологічних теорій, наче він москальський Елвіс Преслі. З роками його хрипучі треки, завдяки ностальгуючим по совку, були змішані разом з треками блатняка, що окріп в 1990-ті через музику в кабаках та колоночки в "шохах". І з того часу в головах споживача блатняку Висоцький та його стиль виконання спокійно уживається з треками "Бутирки" та усіляких М.Кругів.
Радянські барди та радянські євреї-виконавці шансону.
Міхаїл Круг. Легенда раша-блатняка. Загинув від рук тих, кого оспівував. "Дєвочка-пай", "Владимірский централ", "Кольщик" - це все він. Жодного разу разу не сидів, але брав участь у сотнях конкурсів на кшталт «Пісні з неволі». Проходив курс короткострокового вивчення фені та понять у вора в законі на прізвисько Сєвєр. Отримані знання використовував у своїх творах. Перстень з трьома алмазами, який завжди носив, йому подарував інший вор в законі - Хобот. Блатні висловлювання для своїх пісень брав в основному зі словника випуску 1920-х років (для внутрішнього користування НКВС) який придбав випадково. Люто ненавидів комуняк та ахтунгів, дружив із Жиріком. Клявся, що свої бидлопісні писав для простих робітників, розуміючи інтереси більшості. У ранніх піснях блатняка було по-мінімуму, а лірики та брязкання під шуми по-максимуму, тому їх чули лише 1,5 діда. На початку 2000-х, прийняв на себе кілька куль, коли вирішив зупинити якихось тіпів, що хотіли обнести його хату. Все ж Круг мав непоганий, як для шансону тембр голосу і міг стати хорошим естрадним співаком накшталт Бобула, та і прожив би довше. Також, примітна його думка про жінок: «Я не люблю жінок, які мають свою думку. Коли жінка починає думати, що вона розумна, що вона на рівні з чоловіком, вона перестає бути жінкою. Навіщо тоді пропускати її в трамваї, навіщо подавати їй руку, навіщо дарувати їй квіти? На моє переконання, головна справа жінки — дбати про сімейне вогнище. Нехай готує обід, займається пранням і не сперечається з чоловіком! А він уже подбає, щоб у неї все було: і шуби, і кільця, і машини, і поїздки за кордон."