Беніто Муссоліні
Беніто Муссоліні - диктатор Італії в період першої половини XX-го століття. Першим придумав фашизм та запровадив його у своїй державі. Бажав відродити Римську імперію, але епічно зафейлівся: партізани вирішили зробити з нього решето, а після підвісити, як черешню.
До отримання влади
Беніто народився, як і личить справжньому італійцю, в сім'ї де батько був запальним та емоційним любителем політики, соціалістом та анархістом [2]. Батя був ковалем за професією і постійно був в курсі усього тодішнього політичного життя - тому синок змалку був оброблений прохолодними байками про соціалізм, атеїзм, історіями про поганих капіталістів і про принижений робітничо-селянський люд. Та шо там - навіть більше - Беніто отримав своє ім'я на честь мексиканського революціонера та президента Беніто Хуареса, якого батя дуже поважав. Малий Беніто хоч в був запальним, агресивним та емоційним, але дурнем не був - багато читав, мав талант до написання публіцистики і зі шкільних років почав писати різні статті політичного та соціально штибу - Італія в перші роки 20-го століття скажено бурлила різними політичним течіями і особливо соціалістичними мріями. Так шо юнак був майже приречений вкотитися в політику.
Правління
Із Беніто Муссоліні та його політичною партією, пов’язане закріплення поняття «фашизм», яке з плином часу накопичило в собі низку ганебних і кривавих значень. Цей термін походить із часів Римської імперії, де «fascio» означало пучок, зв’язку. Сам пучок носили римські ліктори - давньоримські чиновники, що поєднували в собі функції охоронців для вищих держслужбовців, також були судовими розпорядниками і, час від часу, катами. Фасції були символом їхньої державної влади. Ну а на старті політичної кар'єри Беніто ніхто не вважав слово "фашист" образливим. Були підйобки в пресі через стиль і зміст виступів Дуче та його зовнішності, але італійське суспільство в той момент було настільки зайобано економічними та соціальними проблемами, бурлило політичним срачами та зрадойобством вищого ґатунку, що ніхто не бачив небезпеки. Італійці масово шукали собі Парядочка і диктатора (наявний король був слабаком і не тягнув на роль жорсткого правителя), але щоб без червоних комуняків.
- Основна стаття: Фашист
Насправді Італія Муссоліні сильно відрізнялася від 3-го Райху і тим паче від СРСР. Євреїв тут не гнобили аж до 1943 року, інтелігенції дозволяли таке, за що можна було легко відправитися збирати сніг на Сибір або стати добривом на полях Баварії. За неправильні висловлювання або статейку, що ганьбить добре ім'я Дуче, до вас звісно могли завалитися кремезні хлопці з місцевого відділення фашистської партії і аргументовано пояснити, що ви не праві, навіть виписати штраф, в крайньому випадку підпалити вам будинок, але самі ви залишилися б живі і на волі. Досить демократично як на ті часи.
Муссоліні та культура
Дуче обожнював дражнити і спокушати інтелігенцію «пряниками», дружив з футуристами (наприклад, Томазо Марінетті). Все було не так просто, як в Райху або Союзі. Муссоліні любив тримати свою репутацію в очах освідченого прошарку якомога вище. Тому в Італії частіше застосовувався метод пряника - за абстракціонізм, джаз, кубізм або експресіонізм фашисти не розстрілювали і не саджали в табори. Ба більше, Італія того часу сама породила купу передових і популярних модерністів і активно піарила їх на міжнародній сцені. Наприклад Джорджо де Кіріко, який отримував офіційні замовлення від партії, а італійські спецслужби його і пальцем не чіпали, навіть пускали в США перед самою Другої світовою війною. З огляду на те, що картини Де Кіріко були заповнені аж ніяк не вождями, селянами з робітниками, а розчленованими манекенами, сюрреалістичними пейзажами в стилі Далі та іншими сакральними символами, то фашистський режим італійців виглядає навіть прогресивним і толерантним для тих часів.
Хоча у Дуче був в кишені штат придворних тоталітарних творців, які штампували цілком собі тоталітарні дженерік висери, що були без коливань забуті самими італійцями, як тільки їх примусово демократизували англійці і американці. Щодо журналістів та літераторів Дуче (який сам довго був журналістом та редактором) намагався змусити їх отримувати спеціальні сертифікати від фашистської партії на право працювати в ЗМІ, але такі італійці успішно клали прутня на цю вимогу, бо хоч їм і хотілося залізного порядку але повноцінний тоталітаризм а-ля Совок то вже було занадто для культурної італійської душі.
Дучерея
Кубічний Дуче
Дуче пафосний
Дуче в іншій уніформі
Класичне тоталітарне мистецтво
Дуче-сфінкс, випиляний в горах Ефіопії італійцями.
Муссоліні проектує міста
Муссоліні приборкує єврейського лева
Мрії про захоплення Африки
"Безперервний профіль Дуче"
Фейл
Очікування і реальність
Не дивлячись на явне наслідування Бенею свого німецького колеги, Італія не була нічим з того чим була Німеччина: Німці будучи під повною забороною виробництва військової техніки, під прикриттям сільско-господарського машинобудівництва, примудрились створити одні з передових зразків військової техніки на той момент, і продовжували це робити приблизно до 1943 року. Італійці ж, закінчили війну на стороні переможців, і таких обмежень не мали, але не дивлячись на це, примудрились мати собі застарілу, місцями ще залишки часів першої світової, та загалом погано спроєктовану зброю та техніку. Про погану якість гвинтівок Каркано досі ходять легенди [3].
І якщо на початку другої світової, при окупації якого-небудь Єгипту це могло ще проканати, то в пізніх етапах війни, Італія вже не встигала за технологічними інноваціями Британії, США, Німців чи навіть Совка.
Та і перемоги початку другої світової давались Італійцям складно: вже на етапі вторгнення у Грецію, Італійська військова машина вже давала слабину, бо раптово для всіх Греки дали по зубам Італійцям, заставивши їх частково відступити і з Албанії. Для того щоб завершити окупацію Греції, Муссоліні довелось чекати ще рік - і для цього довелось використати не тільки німецькі війська, а і болгарські, та і взагалі знатно перекроїти мапу Європи. Італія в цій історії вже відчувається зайвою. Як завжди, все зробили німці.
В Африці вже і таке не допомогло - після декількох наступів на африканські країни, Італії дали по зубам вже війська Союзників. Коли Роммель приїхав вчергове розрулювати Італійські проблеми, на цей раз в Африці, то і сам успішно получив за щоку. Надавати встигли навіть Французи, які на той момент як незалежна держава повністю опинились в Африці[1]. Врешті решт, військам Осі довелось відступати з Африки взагалі, і якомога швидше, що вдалось далеко не всім.
Цей провал колосального розміру викликав деякі негативні відчуття в Європі, що привело до деяких подій описаних далі
Спроба зіскочити з війни
Муссоліні на німецькому гачку
Італійці мріяли воювати як римляни, але не подужали.
Спагеті-пропаганда про лідерів демократії
Спагеті-пропаганда про американців
Галерея
Цікаві відео
 |
Див. також
Посилання
Примітки
- ↑ Тут мова про те, що частина французької армії та адміністрації, що вирішила не капітулювати після німецького рашу 1940-го року змогла закріпитися напочатку тільки в африканських колоніях та островах в Тихому океані, і звідти вже, при підтримці союзників, змогла хоч якось серйозно діяти
| ||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||
