Ренесанс

Ренесанс (від французького renaissance, відродження) — назва культурного періоду, коли суспільство починає по-новому продукувати культуру, переосмислювати стару спадщину та дивитися на себе вже не тими очима, як раніше. Не треба шукати в таких історіях обов'язковий труп попередньої культури. Ренесанс може відбуватися всередині цілком живої культури.

Що взагалі означає?

У найпростішому сенсі ренесанс це культурний перелом, пов'язаний із відродженням або радикальним переосмисленням певної культурної традиції. Ключове тут слово "переосмислення".

Ренесанс не копіює минуле. Він бере старий матеріал і починає робити з ним щось таке, чого його попередні діячі могли б не передбачити. Тому ренесансна культура майже завжди схожа на вінегрет. Для ренесансу не обов'язково, щоб попередня культура померла. Необов'язково також, щоб нова культура була масовою, офіційною або офіційною культурою свого часу. Ренесанс може бути справою відносно невеликого, але дуже продуктивного і активного середовища людей. Запозичення, наслідування, змішування і навіть відвертий культурний пиздинг-плагіат цілком сумісні з ренесансом. Важливо, що відбувається після запозичення.

Італійський Ренесанс

Той самий, ламповий, відомий зі школи. Коли кажуть "Ренесанс" без уточнень, зазвичай мають на увазі Італійський Ренесанс, що розгортався приблизно з XIV до XVI століття, передусім у містах північної Італії.

Його не можна звести до того, що італійці раптом згадали про Давній Рим. Антична спадщина була відома й до цього. Так само нікуди не поділися християнство, середньовічна філософія, міська культура чи церковні інституції. Просто з'явився новий спосіб працювати з усім цим барахлом.

Франческо Петрарка, Джованні Боккаччо, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель та інші черепашки-ніндзя, гуманісти й митці почали по-новому дивитися на людину, античність, мистецтво, знання і саму можливість пізнання світу. Паралельно розвивалися меценатство, міські еліти, освіта, книгодрукування та нові художні практики.

Схема "всі померли, прийшли гуманісти, воскресили Рим зручна для у, але історики від нього трохи плачуть.

Why can't I hold всі ці ренесанси?

Ренесанс давно перестав бути ексклюзивною торговою маркою Флоренції і став базовим знанням освічених дядьків з моноклями в одному оці та келихом вина в руці.

• Каролінзьке Відродження — культурний підйом Західної Європи VIII–IX століть за імператора франків Карла Великого. Там теж активно переглядали стару спадщину, освіту й письмо - але імператору сильно не вистачало підготовленого персоналу на масштабні культурні діяння.
• Північне Відродження — розвиток ренесансної культури в Нідерландах, Німеччині, Франції та інших регіонах Північної Європи, на кілька десятиліть з лагом відносно Італії.
• Українське національне відродження — процес формування модерної української національної культури та ідентичності у XIX столітті. Тут уже Шевченко входить у чат.
• Українське розстріляне відродження — ПЛАЧ, БИДЛО! ВЗЯВ І ЗАРИДАВ, УЙОБОК. СЕРЙОЗНО, ЗІБРАВ СВОЄ ЄБАЛО В РУКИ І ПОЧАВ ВИЧАВЛЮВАТИ СЛЬОЗИ ЛІТРАМИ! — культурне покоління 1920–1930-х років та його знищення радянським режимом. Назва тут уже має іншу логіку: це не просто ренесанс, а його трагічне обірвання.
• Слов'янське відродження — комплекс національно-культурних рухів XIX століття серед слов'янських народів (окрім українців тоді схожі процеси проходили в словаків, чехів, сербів, поляків). Бо XIX століття взагалі було століттям, коли народи масово прокидалися й перевіряли, чи не забули вони випадково, хто вони такі.
• Гарлемський ренесанс — культурний вибух афроамериканської літератури, музики та мистецтва 1920-х років у Гарлемі. Один із найкращих прикладів того, як відносно концентроване міське середовище може породити культурний код, що потім виходить далеко за його межі.
• Учанівський ренесанс — Що, не чекали? — український культурний процес початку 2010-х років, пов'язаний із Учаном та Драматикою. Його суттю було вперше за довгий час перетворення українськості з нудної академічної теми на середовище самостійного культурного відтворення.

Як бачимо - немає міжнародної комісії з ренесансів, яка видає сертифікат відповідності за формою №1488.

Як зрозуміти, що це справді ренесанс?

Є кілька ознак, за якими можна відрізнити ренесанс від простої моди, короткого культурного буму чи ситуації, коли три генії зібралися в одному чаті побухати.

1. культурний злам. Після явища культура генерується інакше, ніж до нього.
2. переосмислення спадщини. Старі образи, тексти, символи чи ідеї отримують нові значення. Це може бути буквально повернення до давньої традиції, а може бути її вільне переплавлення.
3. культурна суб'єктність. Слова вумні але означають, що спільнота не просто споживає чужий продукт, а починає виробляти свій.
4. предметність. Має залишатися щось, на шо можна показати пальцем - тексти, картини, меми, музика, жаргон, персонажі, нові жанри, нові способи комунікації. Простого "люди стали більше себе любити" для ренесансу трохи замало.
5. дифузія. "Культурний код" виходить за межі первинного гуртка. Не обов'язково всі ним користуються, але наступні середовища починають його наслідувати (бо він прикольний, наприклад), мутувати або сперечатися з ним. Бо є з чим.
6. тяглість. Після початкового вибуху щось продовжує жити в наступних поколіннях, спільнотах чи інституціях.
7. новий погляд. Найважливіша ознака. Ренесанс не просто повертає старе. Він створює ситуацію, коли старе, нове і чуже раптом можна побачити з іншої точки.

А де тут Учан?

Саме за цими критеріями Учан можна розглядати як осередок Учанівського ренесансу початку 2010-х. Його значення було не в тому, що до нього українці не мали культури. Мали. І багато. Значення в іншому: частина молоді отримала середовище, де українською можна було просто створювати сучасну культуру без необхідності спочатку довести, що ти достатньо українець.

При цьому, сама культура іміджборд була запозиченою. Ну і прекрасно. У ній з'явилися українська мова, козацькі образи, локальні меми, переосмислення класики, власні персонажі, політична сатира, поезія, проза та ціла літературна традиція безосібних. Чужий формат став інструментом для виробництва свого контенту.

А далі почалося найцікавіше. Люди розійшлися по інших іміджбордах, клубах, чатах і спільнотах. З'являлися нові майданчики, нові меми й нові покоління безосібних і їхніх соціальних версій - міністрів. Частина цього культурного коду пережила сам Учан і пішла гуляти українським інтернетом.

Тому називати це "ренесансом" цілком логічно і достатньо науково (lol). Не тому, що Учан був українським пафосним Флорентійським собором, а тому, що в ньому спрацювала та сама базова культурна механіка: стартовий матеріал у формі іміджборди + новий світогляд + активне виробництво всратих мемів + поширення + наступність = новий культурний режим. Багато розумних слів, чи не так?

Далі будь-який нормальний ренесанс рано чи пізно перестає бути ренесансом і стає просто культурою. Тут, як то кажуть, безосібний літопис сам себе не напише.

Далі

• Ієронім Босх