Франціско Франко

Франсіско Пауліно Ерменехільдо Теодуло Франко бааааааааааааамонте (він же Ель Каудільйо, він же Головний спаситель Іспанії від хаосу шляхом занурення її в новий хаос) — іспанський генералісимус, диктатор, каудільйо, фанатичний католик та людина, яка примудрилася правити Іспанією майже 40 років (з 1939 по 1975 рік) і померти у власному ліжку, викликавши лютий біль-срака у кількох поколінь ліваків, анархістів та комуністів по всьому світу. Увійшов до історії як єдиний диктатор фашистського штибу в Європі, який успішно прокачав на максимум вміння сидіти на кількох стільцях одночасно: дружив із Гітлером та Муссоліні, коли ті були на коні, але як тільки вони почали програвати — раптово згадав, що він «просто глибоко віруючий нейтральний капіталіст» і продався американцям і британцям за долари і фунти.

Ранні роки

Франсіско народився у 1892 році у місті Ферроль (Галісія). Його тато був військовим моряком, який полюбляв гуляти «наліво» і випивати, а мати — побожною католичкою, яка цілими днями молилася. Малий Франсіско перейняв від матері релігійну глибину, а від батька — бажання стати військовим.

Оскільки майже увесь іспанський флот на той час успішно злили втопили в американо-іспанській війні 1898 року, кар'єра капітана Франко не світила. Тому він пішов у піхоту.

• Ріст: 163 см.
• Голос: високий, писклявий (через що над ним спочатку ржали всі молоді колеги).
• Характер: соціопатичний, холодний, мов риба.

Однак Франко швидко довів, що низький ріст компенсується абсолютною відсутністю жалю до людей. Відправившись у Марокко придушувати місцевих арабських повстанців, Франко показав себе як нещадний тактик. Вже у 33 роки він став наймолодшим генералом в Іспанії та Європі з часів Наполеона, що викликало люту заздрість у колег по цеху.

Великий Іспанський Заміс (1936–1939)

До 1930-х років в Іспанії утворився абсолютний бардак. Короля прогнали, до влади прийшов Другий республіканський уряд, який складався з суміші соціалістів, комуністів, анархістів і просто веселих хлопців що не боялися застосовувати насилля, і які почали палити церкви, відбирати землю у поміщиків і влаштовувати соціалістичні страйки.

Франко і компанія генералів (угруповання «Націоналісти») вирішили, що це «непорядок» і «загроза католицьким скрєпам».

Хронологія драми

• 18 липня 1936 року — по радіо передають легендарний пароль: «Над усією Іспанією безхмарне небо». Це був сигнал до початку військового заколоту.
• Залучення чужого ресурсу — Франко зрозумів, що своїх сил замало, тому покликав на допомогу Адольфа Алоїзовича (легіон «Кондор») та Беніто Муссоліні. Республіканцям, у свою чергу, посилено допомагав СРСР (зброєю, інструкторами та чекістами) і різноманітні інтербригади.
• М'ясорубка — обидві сторони різали один одного з неймовірним ентузіазмом. Якщо республіканці розстрілювали священників і спалювали монастирі, то франкісти масово розстрілювали робітників, вчителів і просто тих, хто виглядав як підозрілий інтелігент (дивитися статтю про Федерико Гарсія Лорка).
• Перемога — У 1939 році Франко остаточно дотиснув Мадрид, оголосив про перемогу і влаштував масштабну чистку території від «червоної зарази».

Друга світова: Гра в «Я не з ними»

Коли почалася Друга світова війна, Гітлер був переконаний, що Франко, якому він допомагав зброєю і літаками, одразу ж вступить у війну на боці Осі і допоможе віджати у британців Гібралтар. Але Франко виявився надзвичайно хитродупим. На зустрічі з Гітлером у Анде (1940 рік) Франко виставив такі вимоги за вступ у війну (купу харчів, всю Північну Африку, зброю, золоті гори), що Адольф після перемовин сказав: «Краще я вирву собі три чи чотири зуби, ніж ще раз буду говорити з цим чоловіком!».

У підсумку Франко зробив фінт вухами:

• Оголосив «невоюючий стан» (а потім нейтралітет).
• Відправив на східний фронт воювати проти СРСР так звану «Блакитну дивізію» (Division Azul), яка складалася з добровольців-фалангістів, антикомуністів та просто пригодників. Тим самим він закрив гештальт перед Гітлером («ну я ж допомагаю проти комуністів!»), але офіційно війну союзникам не оголосив.
• Коли стало зрозуміло, що Гітлеру приходить піпець (1943–1944 рр.), Франко відкликав «Блакитну дивізію» назад додому, почав продавати вольфрам американцям і вдавати, що він взагалі тут ні до чого.

Франкізм:«Іспанія для богобоязних»

Після війни Іспанія опинилася в міжнародній ізоляції. Усі думали, що союзники зараз скинуть Франко, але розгорілася Холодна війна, і США раптово зрозуміли: «Хвилинку, так цей чувак же ненавидить комуністів більше за все на світі! Він наш пацан!».

У 1953 році США підписали з Франко угоди, завалили Іспанію доларами в обмін на військові бази, а Папа Римський подарував Франко абсолютну любов Ватикану.

Суть франкізму у трьох словах

• Франкістська фаланга — єдина дозволена партія (хоча сам Франко фалангістів вишукано контролював і не давав їм занадто багато власного впливу).
• Католицький традиціоналізм — Церква контролювала все: освіту, цензуру, шлюби і навіть те, якої довжини спідницю має носити іспанська жінка. Розлучення? Забудь. Аборти? Тюрма.
• Централізація — Каталонцям і Баскам заборонили говорити рідними мовами під загрозою сидження в тюрмі. Це призвело до появи радикалів з угруповання ETA, які пізніше підірвали наступника Франко — Луїса Карреро Бланко (його машина після вибуху злетіла на дах п'ятиповерхової церкви, створивши мем про «першого іспанського космонавта»).

Іспанське економічне диво

У 1950-х Франко зрозумів, що автономна економіка (автаркія) здихає, і дозволив технократам з релігійної організації Opus Dei провести реформи. Іспанію відкрили для іноземного капіталу та туристів.

Результат: німецькі та британські туристи завалили пляжі Коста-Брава, іспанці почали купувати автомобілі SEAT 600, а країна перетворилася з бідного аграрного хутора на розвинену індустріальну державу.

Смерть та спадщина

Останні роки життя Каудільйо перетворилися на суцільний трагікомічний фарс. Старий Франко хворів на хворобу Паркінсона, ледь пересувався і мало що міркував, але оточення тримало його при владі до останнього. У листопаді 1975 року Франко нарешті впав у кому. Його підключали до всіх можливих апаратів штучного дихання, робили десятки операцій, аби тільки розтягнути процес. 20 листопада 1975 року Франко офіційно відкинув копита.

Що було далі?

Перед смертю Франко вирішив, що після нього Іспанією знову має правити король, і виховав принца **Хуана Карлоса I** як свого вірного послідовника. Франко сподівався, що той збереже авторитаризм.

Але Хуан Карлос виявився тим ще тролем: як тільки Каудільйо закопали в меморіалі «Долина полеглих» (Valle de los Caídos), король одразу ж демобілізував франкізм, узаконив усі партії (включаючи комуністів), провів демократичні вибори і прийняв конституцію. Франко в труні зробив так багато обертів, що міг би забезпечити безкоштовною електроенергією увесь Мадрид.

У 2019 році іспанський уряд соціалістів після довгих судових срачів остаточно викопав тушку Франко з грандіозного меморіалу в Долині Полеглих і перепоховав на звичайному цвинтарі під Мадридом, аби він не муляв очі місцевим лівакам та туристам.

Мемний спадок та термінологія

• П'ята колона (Columna Quinta) — вислів, який вигадав франкістський генерал Еміліо Мола. Коли чотири колони наступали на Мадрид, він сказав, що всередині міста є «п'ята колона» таємних прибічників, яка вдарить у спину. Тепер цим терміном таврують будь-яких зрадників та агентів впливу - особливо цей термін полюбляють росіянці, бо свого часу радянська пропаганда його зафорсила.
• ¡No pasarán! («Вони не пройдуть!») — гасло республіканців (пасіонарії Долорес Ібаррурі). Франко на це відповів: «Hemos pasado» («Ми пройшли») після взяття Мадрида, чим викликав купу багетів.
• Долина Полеглих — гігантський меморіальний комплекс із величезним хрестом, збудований руками полонених республіканців, де Франко пролежав понад 40 років.

Див. також

• Гітлер
• Муссоліні
• Сталін
• Громадянська війна в Іспанії