Радянська українізація

Ууух! Нахуй всіх, хто заважає українізації!

Радянська українізація - процес українізації українського в Україні, який задавали відверто антиукраїнські комуністи з москви, а втім закінчувалось це печально з разу в раз.

Є проблеми?

У якомусь вигляді воно мало місце під час усього совка, але зазвичай коли про це кажуть то мають на увазі період українізації 20-х 30-х. І пізніші прояви теж, насправді, йшли по синусоїді - коли українстке спершу не тільки дозволялось, а й агітувалось. А потім різко - заборонено, не допущено, розстріляти! Перша хвиля була в цьому показовою, звичайно.

Після періоду визвольних змагань совок ще довго трясло. Українські республіки та повстанці хоч були і не організовані, але доволі довго мучали тили совків. Це відбувалось по різним причинам, основною було неприйняття радянської влади. Втім, у совка не було вже сил на той момент робити агресивні кроки - не дивлячись на формально проголошений військовий комунізм, державна вертикаль ще не була повноцінно вибудована, а радянська економіка була в руїнах (не в останню чергу через невизнання СРСР ніким з повноцінних держав) - тож важилів було не так багато. був проголошений НЕП, для відновлення економіки - і деякі політики стали навіть вільніші ніж в УНР (наприклад, приватна власність в аграрному секторі. Розкуркулювання совок почне трохи пізніше - коли набереться сили). Республіки мали формальну незалежність, хоча фактично децентралізації не було - і все спиралось на Москву, не на Совіти, а на партію. Документооборот наказово теж вівся українською, і культурні політики також були вільніші, але за наказом з москви.

Існує думка, що коренізація в радсоюзі в цілому проводилася для виявлення куркулів і націонал-симпатизуючих для подальшого розстрілу. Хоча навряд совок в тому стані був способний на такі багатоходівочки

Розстріляне відродження

Радянська влада всіляко намагалась впрягти в ярмо пропаганди українськиї діячів. Найбільш дивною ситуацією було виманювання в СРСР Тютюнника, під приводом начебто підпільної діяльності. Совок його арештував і заставив грати самого себе у якості антагоніста, а пізніше - розстріляв за спробу перевороту. При чому, на крису - так що навіть його рідна жінка не знала про його смерть довгий час.

Так само повпрягали і декілька інших організацій. Кіношні - ВУФКУ, з яких зокрема вийшов і Довженко. Письменницькі - ВАПЛІТЕ, які чесно трудились на радянську владу, писали радянські агітки. Деякі з них щиро вірили в радянську державу, хтось навіть встиг повоювати в складі червоних під час національно-визвольних змагань. Хтось - навпаки, щиро був за УНР. Найбільш відомими представниками розстріляного відродження були Хвильовий та Тичина. Хвильовий колись воював за червоних, був одним з передових письменників тзв "Червоного відродження" - дітища радянської українізації, яке пізніше стане розстріляним. Під час самого піку голодомору та початку репресій не витримав - і застрілився. Тичина ж навпаки - зашестерився, і з щирого націоналіста перетворився в лауреата сталінської премії, втім надивившись як братів по перу відпрвлять у Соловки, з яких він вже ніколи їх не бачив.

Суть

Українізуймося, друзі!

Часи змінюються - методи залишаються

Як зараз модно казати, цей "кейс" є прикладом того, що сама по собі українська мова і навіть створення контенту українською не є гарантією того, що це все сприяє розвитку українського суспільства, державності чи україномовності. Зробимо розумні обличчя і проаналізуємо:

• Контент Так наприклад, при СРСР справді видавалося дохуїща україномовної літератури, класиків і навіть деякі дисиденти. Вже не кажучи про тони україномовної партійної літератури, зокрема Членіна і Сраліна. Але контент цей повинен був бути ідеологічним, або вторинним. Успішні українські проекти перекладались російською, а українським оригіналам занижали тиражі, по-можливості так і взагалі, ховалось (як це сталось з "За двома зайцями"). Або альтернативно, могли виділити менші бюджети. А власне кому і навіщо і треба українською, якщо російською зрозуміють всі! Попри кількість літератури, вона була ідеологічно кастрована. Тобто відбувалася підміна понять. Наприклад, Кобзар Шевченка був оголошений ледь не біблією УРСР, але звідти було прибрано всі нєудобниє моменти про боротьбу з москалями та зроблено з Шевченка боротьбиста з буржуями спільно з братнім російським народом (навіть повісті російською писав!).
• Мова При СРСР (особливо в 20 роках) проходили численні демонстрації за Україну, насаджувалося формальне використання української мови. Чого не було до совка, з огляду на імперську політику. Втім, політика з приводу української мови мінялась кожну п'ятирічку - і кожну другу п'ятирічку розвиток закінчувався утисками української мови. При Сталіні літери спроба реформи української закінчилась визнанням її як антиреволюційною, та націоналістичною. Забороняли літери, робили "менш націоналістичну" реформу, де в дусі дружби народів половина слів зі словника мала бути зрозуміла росіянам. Після смерті сталіна знову курс на впровадження української мови в республіці, а пізніше при застої вчителі української мови не отримували доплат, на відміну від вчителів російської, через що кількість шкіл з українською мовою різко зменшилась. І уподібнення Української до російської, з кожним десятиріччям, навіть в моменти "українізації" все більше уподібнюючи її до російської. І йдеться не лише про славетну заборону Харківського правопису. Так наприклад вже у 1988 головним словом для російського "риск" в рос-укр словнику було не "ризик", а "риск" (з українським прочитанням). Тобто та сама підміна понять.
• Допуск до влади Серед верхівки СРСР було чомусь популярно видавати себе за українця, хоча навіть формальної причини на це не мали. Хрущов та Брежнєв чомусь вважаються українцями в масовій культурі, хоча обидва були максимальними кацапами, і з Україною їх обох пов'язував лише управлінський досвід. Ну тобто вони брали самі собі титул почесного українця через верховенство над хохлами. Але народу-то подавалось як - Генсек - Українець! Хай живе!
• Правовий статус Українці стали громадянами однієї з наддержав і більше ніякого кріпацтва. Купа соціалістичних гарантій. Членство України в ООН. Але чи означає це, що це було на користь для української нації, суспільства та українців? Головним чином, ні. Москва робила це в першу чергу для себе як певний етап деполонізації і деєвреєзації території України перед повною її московізацією. Якщо ти робив український ідеологічно правильний контент українською ідеологічно правильною недомовою, то міг і високі премії отримати і місце зажиточьноє. Але як тільки ти починав копатися в реальній історії, виявляти ознаки української (а не загальнорадянської/української) ідентичності, то тебе слали нахуй. Жовтоблакитний прапор - нахуй. Якісь незрозумілі нерусскіє слова - нахуй. Ствердження самостійності українського народу - нахуй. Публікація економічного трактату здорової людини - нахуй. Вибери своє.

Значимість

Совок і обидві форми українізації, що ним провадилися, показали, що не все те золото, що українською мовою. Український контент українською мовою можна робити і за таких умов:

• Антиукраїнська ідеологічна спрямованість
• Паралельне винищення українців

В актуальному форматі це звучить так: однією рукою україномовний медіаконтент створюєш, а іншою якимось українцям голови об стінку розшибаєш.

• Чи має цінність контент створений в результаті такого? - Може і має після фільтрації ідеологічної нісенітниці, якщо така є.
• Чи можна пишатися такими творцями? - Однозначно ні. Важко навіть сказати, чи людина з такою філософією це українець чи просто довбойоб, який хоче виділитися/підзаробити грошей на українському контенті.
• Чи варто допомагати таким творцям? - Звісно ні. Може бути аргумент "а як іще", але це маніпуляція. Краще вже не мати того контенту, але й не шкодити іншим українцям серез посередництво таких горетворців. Виникнуть інші, може вони будуть адекватніші. Тоді і допомагати можна буде.

Див. також

• Українізація

Портал "Суспільство"