Чойбалсан

Давно то діялось... Стаття розповість вам про давно минулі, але цікаві історичні події, чи про особистостей в історії. Якщо вам здається, що стаття розповідає про давно непотрібне закам'яніле лайно мамонтів, то негайно напишить нам про це на порталі спільноти.

Маршал і вождь монгольського народу

Маршал Хорлогійн Чойбалсан (1895-1952) - справжній монгол, червоний революціонер та диктатор Монголії, анонімний син монгольського народу (про його дитинство нічого невідомо і досі), комуняцький націоналіст, вірний друг та прихильник Сталіна. Як і будь який червоний правитель - запилив свій власний культ особистості. Був відданим союзником СРСР під час радянсько-японських війн, але тримав дулю за пазухою і не забував про власні інтереси. У зовнішній політиці намагався відгризти у китайців т.зв. Внутрішню Монголію та Сінцзян - підтримуючи місцевих сепаратистів і сподіваючись запиляти Велику Монголію, куди б за мріями Чойбалсана, раптово, увійшли б братушкі-буряти та тувінці, яких великі монголи вважали несправедливо русифікованими, лол. Чойбалсан помер у 1952 році, так і не побачивши як провалився його проект власної Монгольської імперії, а в 1956 році його культ особистості — як і у його начальника — був розвінчаний. Вважається найбільш деспотичним правителем Монголії за останні кілька століть.

Монголія в часи пиздецю і ізоляції

Чойбалсан і його кумир

Монголія на час народження та дитинства Чойбалсана була глухим та ізольованим регіоном, який формально був під владою китайської імперії, але на практиці китайці тут опиралися на владу місцевих стародавніх аристократичних родів, які вели свої родословні ще з часів Монгольської Імперії Чингізахана і на прошарок буддійського духовенства, яке в Монголії мало великий вплив та владу.

Як і належить справжньому монголу - герой статі народився в родині кочівників-скотоводів і мав статус незаконнонародженого байстрюка. Про батька фактично нічого не відомо, сучасні монголи пишуть що батя був з бідного клану і тому не міг одружитися з мамкою Чойбалсана і кудись пропав згодом. Родичі матері не сильно панькалися з байстрюком і віддали хлопця в монастир, щоб він там навчився добре читати та писати, серед монахів він і отримав своє ім'я Чойбалсан (Чоно). Але наука хлопцю не зайшла, йому хотілося чогось цікавішого. Тому разом з другом він поперся в тодішню Угру - столицю Монголії і працював на будь-яких роботах.

За часів Російської Імперії і Першої світової Чойбалсан навчався в Іркутську, де заразився комуняцькими та соціалістичними ідеями. Цікаво, що ця Іркутська школа була створена іще російською імперською владою щоб виховувати собі лояльних молодих монгольських політичних діячів - адже імперські амбіції москалів ніхто не відміняв - їм потрібні були свої люди для територій на які вони мрійливо зазіхали. Уявіть момент - на той час Російська імперія ще існувала, а ось Китайська імперія 1911-го року вже почала розвалюватися і перетворюватися на крихку республіку де почалися сепаратистські рухи, і відповідно москалі мали купу планів на Китай. Купа фото часів російського імперського протекторату в Монголії. Але Перша Світова і революція йобнула в самій Росії, тому навкруги настав пиздець, який Чойбалсан і політично активні монголи вирішили використати на свою користь і нарешті захопити владу на батьківщині.

Одразу кмітливий монгол організував революційний гурток, який швидко став майбутнім кістяком Монгольської народно-робітничої партії з сабжем на чолі. Але Монголоію попереду чекали жорсткі часи, де москалі і їх прихильники наробили не меньше пиздецю, аніж на українських теренах.

Пригоди москалів в Монголії

• 

  1913 рік. Москалі вітають монголів, що відділилися від китайців

• 

  1913 рік. Російські солдати в Монголії.

• 

  Богдо-хан - правитель монголії, що вміло маневрував між росіянами та китайцями

Червона Монголія

Монголи співають про маршала Чойбалсана.

Історична довідка про Чойбалсана від сучасних монголів. Можна увімкнути субтитри і зрозуміти про що мова.

Радянська влада в Монголії не дуже швидко прижилася - бо території були величезні, а населення маленьке і вільнолюбне. Взагалі кочівники не розуміли нахуя їм отой соціалізм, коли вони завжди жили в родовому устрою, в звичних племенах та кланах. Якщо їм щось не подобалося монголи просто знімалися з табору і відкочовували зі своїми отарами подалі в степ. Та й наїзди на традиційний буддизм не додавали популярності комунякам. Молоді червоні монголи, а серед них і Чойбалсан, вирішили все це нахуй поламати. Тодішній голова країни - Пелжидійн Генден, був більш помірним комунякою і ухилявся від сталінських наказів репресувати буддистське духовенство, за що Москва його на початку просто пожурила і почала шукати нового кандидата на голову Монголії. Ним став герой статті. Чойбалсан - людина-оркестр: до моменту фактичного приходу до влади в 1936 році і до самої смерті встиг просидіти на семи міністерських кріслах, чекаючи слушного моменту. Момент настав коли Пелжидійн Генден набрид товаришу Сталіну, своїми ігноруваннями наказів з Москви та недолугими спробами загнати кочівників в колгоспи. Голову країни зняли з посади і відправили в Крим на лікування, з якого він не повернувся, бо чекісти вилікували його кулею в голову. Його тіло навіть не відвезли на батьківщину, а закопали в Москві. Вплив совку на монголів був настільки сильний, що ім'я убитого Гендена не згадувалося в монгольській пресі до 1990 року.

Чойбалсан почав люто копіювати свого кумира з Кремля. 1937 рік в Монголії прокотився так само як і в совку - Чойбалсан став на чолі Монголії і репресував більшість своїх колег, з якими він починав захоплювати владу. На фоні посилення японців, які почали шматувати собі Китай, запилювати власну Манчжоу-Го, у Чойбалсана було неприємне відчуття, що його затишну країну самураї при бажанні легко захоплять, бо на всю Монголію було не більше 20 тисяч війська та й мрія зробити Велику Монголію нікуди не ділася. Репресії знищили усіх командирів монгольської і так невеликої армії. Японці дійсно могли при бажанні зайти в країну і не зустріти ніякого організованого опору. Ну і на додачу - десь там по степам скакали недобиті, але озброєні представники старої монгольської аристократії та князьки, яким отой червоний соціалізм з Леніним нахуй не здався. Тому вирішено було попрохати тов.Сталіна прислати в степи знову побільше робітничо-селянських солдатів, але тепер з танками та літаками. До речі усі вороги Чойбалсана, яких він репресував, були звинувачені у змові і праці на японців. Московити в Монголії діяли у своєму дусі - виселяли монахів з монастирів щоб там робити собі бази, ніяк не зважали на місцеві звичаї, реквізували усе що їм треба у місцевих.

Монголія часів Чойбалсана отримала на повну усі елементи радянського совку:

• Колективізація - криво-косо частина кланів була загнана в колгоспи. Уся худоба, що була основою життя, відправилася в колгоспи - під загрозою голоду монголи почали звалювати в Китай, де навіть за умов пиздецю та війни з японцями було трохи краще і було що їсти, аніж в той момент в Монголії.
• Репресії буддистських священників та освічених діячів культури, преси, чиновників та освітян. Приблизно 22 000 монголів у той час були розстріляні чекістами. Монголи вішають криваву вину на загони бурятів, які часто і виконували таку брудну роботу. Але є сумніви, що то усе робили злі буряти - сучасні монголи соромляться, що серед чекістів було повно власне монголів.
• Уніфікація армії і форми під совок.
• Кирилізація мови в 1940-х для підганяння під російську мову. Російську мову усі монгольські школярики вчили в радянський час[1] по 5-6 годин на тиждень і навіть існував окремий інститут, що випускав вчителів російської мови для монголів, з відмовою від старого традиційного монгольського письма. Наслідки цього і досі відчутні, хоч уряд і намагається повернутися до вживання старого вертикального письма. Російську мову монгольські школярі усі були повинні вчити аж до 1990 року.

• 

  Молодий та перспективний червоний командир Чойбалсан. 1922 рік

• 

  Make Mongolia great again. Про яку Монголію мріяли тоді.

• 

  Влада в Москві мінялася, але монголи лишалися

• 

  Сухе-Батор Дамдін та Ленін

Культ особистості

Велика Монголія

Для росіян Чойбалсан залишається "харошим нашим манголом" який завжди був на стороні Москви і більше москалів нічого не цікавить, бо для них Монголія то далекі та дикі єбеня, де нічого цікавого для них немає. Інтерес москалів був лише в тому щоб набудувати в Монголії побільше власних воєнних баз та аеродромів, для тиску на КНР, і пишатися цим. Усі подальші намагання кацапів включити Монголію офіційно до складу СРСР натикалися на м'який, але чіткий супротив монгольських комуністів, які не зважаючи на свою вірність Москві, все ж мали якусь клепку в голові і не бажали лізти в московський зашморг остаточно.

Культ Чойбалсана після його смерті не був розвінчаний як у того ж Сталіна, бо наступний голова Монголії був вірним послідовником свого вождя, хоча вже не таким кровожерливим . Статуї Чойбалсана не були знесені, культ не засуджувався. Просто тихенько звільнили тих репресованих, хто ще був живий і послабили репресії на священників та кочівників які не бажали йти в колгоспи.

• 

  Сучасні косплеєри вождів

• 

  Кількістью медалей тягне на маршала КНДР

• 

  Всратий "Рускій мір" він і в Монголії Русскій Мір

• 

  Щоб було як в Маскве.

• 

  Хоронили як Сталіна

• 

  Мавзолей Чойбалсана.

• 

  Мавзолей знесений нахуй тільки в 2005 році.

А що думають сучасні монголи?

В радянські часи про Монголію був складений анекдот, що "це незалежна країна від якої нічого не залежить" або 16 республіка СРСР. Це було яскравою ілюстрацією, як зневажливо Москва ставилася до власних сателітів. І монголам дуже пощастило, що москалі не приєднали її до себе як сусідню Тувінську республіку, бо тоді їх усіх би чекала доля сучасних бурятів.

Сучасні монголи дивляться на тодішні події з такої точки зору:

• Комуняки з Москви були дияволами, але вибору не було і треба було з ними миритися.
• Чойбалсан був диктатором і несправедливо повбивав купу монголів, але альтернативи не було - або кацапський чобіт або японський прапор над Улан-Батором.
• Соціалізм приніс багато біди, але монголам треба було змиритися, бо їх мало, а навколо були тільки кровожерливі москалі-комуняки і кровожерливі китайці-комуняки.
• Звісно, в Монголії і досі є місцеві совки, що ностальгують за СРСР та рускім міром, бо вони, наприклад, працювали на московських воєнних базах як обслуговуючий персонал або працювали на підприємствах які торгували з московитами і отримували хороші гроші у бідній країні.

• 

  Монгольський соцреалізм та совок

• 

Див. також

• Кім Ір Сен
• Золота Орда

Посилання

• Про окупацію Монголії китайцями 1919-21
• Монгольська народна революція 1921 року
• Монгольські історичні фото