Радянська українізація

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Версія від 10:31, 1 липня 2026, створена Admin2 (обговорення | внесок) (→‎Суть)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ууух! Нахуй всіх, хто заважає українізації!

Радянська українізація - процес українізації українського в Україні, який задавали відверто антиукраїнські комуністи з москви, а втім закінчувалось це печально з разу в раз.

Є проблеми?

У якомусь вигляді воно мало місце під час усього совка, але зазвичай коли про це кажуть то мають на увазі період українізації 20-х 30-х. І пізніші прояви теж, насправді, йшли по синусоїді - коли українстке спершу не тільки дозволялось, а й агітувалось. А потім різко - заборонено, не допущено, розстріляти! Перша хвиля була в цьому показовою, звичайно.

Після періоду визвольних змагань совок ще довго трясло. Українські республіки та повстанці хоч були і не організовані, але доволі довго мучали тили совків. Це відбувалось по різним причинам, основною було неприйняття радянської влади. Втім, у совка не було вже сил на той момент робити агресивні кроки - не дивлячись на формально проголошений військовий комунізм, державна вертикаль ще не була повноцінно вибудована, а радянська економіка була в руїнах (не в останню чергу через невизнання СРСР ніким з повноцінних держав) - тож важилів було не так багато. був проголошений НЕП, для відновлення економіки - і деякі політики стали навіть вільніші ніж в УНР (наприклад, приватна власність в аграрному секторі. Розкуркулювання совок почне трохи пізніше - коли набереться сили). Республіки мали формальну незалежність, хоча фактично децентралізації не було - і все спиралось на Москву, не на Совіти, а на партію. Документооборот наказово теж вівся українською, і культурні політики також були вільніші, але за наказом з москви.

Існує думка, що коренізація в радсоюзі в цілому проводилася для виявлення куркулів і націонал-симпатизуючих для подальшого розстрілу. Хоча навряд совок в тому стані був способний на такі багатоходівочки

Розстріляне відродження

Радянська влада всіляко намагалась впрягти в ярмо пропаганди українськиї діячів. Найбільш дивною ситуацією було виманювання в СРСР Тютюнника, під приводом начебто підпільної діяльності. Совок його арештував і заставив грати самого себе у якості антагоніста, а пізніше - розстріляв за спробу перевороту. При чому, на крису - так що навіть його рідна жінка не знала про його смерть довгий час.

Так само повпрягали і декілька інших організацій. Кіношні - ВУФКУ, з яких зокрема вийшов і Довженко. Письменницькі - ВАПЛІТЕ, які чесно трудились на радянську владу, писали радянські агітки. Деякі з них щиро вірили в радянську державу, хтось навіть встиг повоювати в складі червоних під час національно-визвольних змагань. Хтось - навпаки, щиро був за УНР. Найбільш відомими представниками розстріляного відродження були Хвильовий та Тичина. Хвильовий колись воював за червоних, був одним з передових письменників тзв "Червоного відродження" - дітища радянської українізації, яке пізніше стане розстріляним. Під час самого піку голодомору та початку репресій не витримав - і застрілився. Тичина ж навпаки - зашестерився, і з щирого націоналіста перетворився в лауреата сталінської премії, втім надивившись як братів по перу відпрвлять у Соловки, з яких він вже ніколи їх не бачив.

Суть

Українізуймося, друзі!
Часи змінюються - методи залишаються

Як зараз модно казати, цей "кейс" є прикладом того, що сама по собі українська мова і навіть створення контенту українською не є гарантією того, що це все сприяє розвитку українського суспільства, державності чи україномовності. Зробимо розумні обличчя і проаналізуємо:

  • Контент Так наприклад, при СРСР справді видавалося дохуїща україномовної літератури, класиків і навіть деякі дисиденти. Вже не кажучи про тони україномовної партійної літератури, зокрема Членіна і Сраліна. Точна статистика невідома, але напевно ми в незалежній перевершили цей показник лише після РУВ і то невідомо, чи перевершили.
  • Мова При СРСР (особливо в 20 роках) проходили численні демонстрації за Україну, насаджувалося формальне використання української мови. Чого не було до совка, з огляду на імперську політику.
  • Допуск до влади Кілька українців кацапів, які певний час жили в Україні (Хрущов, Брежнєв, Горбачов) займали найвищі пости в наддержаві.
  • Правовий статус Українці стали громадянами однієї з наддержав і більше ніякого кріпацтва. Купа соціалістичних гарантій.

Але чи означає це, що це було на користь для української нації, суспільства та українців? Головним чином, ні. Москва робила це в першу чергу для себе як певний етап деполонізації і деєвреєзації території України перед повною її московізацією. Диявол в деталях відповідно:

  • Контент Попри кількість літератури, вона була ідеологічно кастрована. Тобто відбувалася підміна понять. Наприклад, Кобзар Шевченка був оголошений ледь не біблією УРСР, але звідти було прибрано всі нєудобниє моменти про боротьбу з москалями та зроблено з Шевченка боротьбиста з буржуями спільно з братнім російським народом (навіть повісті російською писав!).
  • Мова Українську мову з кожним десятиріччям все більше уподібнювали до російської. І йдеться не лише про славетну заборону Харківського правопису. Так наприклад вже у 1988 головним словом для російського "риск" в рос-укр словнику було не "ризик", а "риск" (з українським прочитанням). Тобто та сама підміна понять.
  • Допуск до влади Ті "українці", які могли пробиватися в апарат вже не були українцями і їх не хвилював добробут і справжність українського народу. Тут не можна нікого засуджувати, центр влади був у Москві і саме собою існував мораліті фільтр, щоб не пускати туди націонал-буржуїв. Втім суть одна: ми не отримували з цього ніхуя. Більш за те - часто українцями назначались люди які власне українцями і не були: з найбільш кричущих прикладів Хрущов українцем ніколи не був, власне як і Брежнев. Хоча люди чомусь досі сприймають їх обох як українців
  • Правовий статус Якщо ти робив український ідеологічно правильний контент українською ідеологічно правильною недомовою, то міг і високі премії отримати і місце зажиточьноє. Але як тільки ти починав копатися в реальній історії, виявляти ознаки української (а не загальнорадянської/української) ідентичності, то тебе слали нахуй. Жовтоблакитний прапор - нахуй. Якісь незрозумілі нерусскіє слова - нахуй. Ствердження самостійності українського народу - нахуй. Публікація економічного трактату здорової людини - нахуй. Вибери своє.

Значимість

Совок і обидві форми українізації, що ним провадилися, показали, що не все те золото, що українською мовою. Український контент українською мовою можна робити і за таких умов:

  • Антиукраїнська ідеологічна спрямованість
  • Паралельне винищення українців

В актуальному форматі це звучить так: однією рукою україномовний медіаконтент створюєш, а іншою якимось українцям голови об стінку розшибаєш.

  • Чи має цінність контент створений в результаті такого? - Може і має після фільтрації ідеологічної нісенітниці, якщо така є.
  • Чи можна пишатися такими творцями? - Однозначно ні. Важко навіть сказати, чи людина з такою філософією це українець чи просто довбойоб, який хоче виділитися/підзаробити грошей на українському контенті.
  • Чи варто допомагати таким творцям? - Звісно ні. Може бути аргумент "а як іще", але це маніпуляція. Краще вже не мати того контенту, але й не шкодити іншим українцям серез посередництво таких горетворців. Виникнуть інші, може вони будуть адекватніші. Тоді і допомагати можна буде.

Див. також