Фофудья

Матеріал з Енциклопедія Драматика
(Перенаправлено з Фофуддя)
Перейти до: навігація, пошук
Broken page.png

Маємо те, що маємо
Це поспішно врятована з веб-архіву стаття (Фофудья).
Тут може не вистачати картинок, шаблонів та інших необхідних речей. Її належить реставрувати, або переробити, якщо вона вже застаріла. Коли стаття вже відновлена і настав час видаляти цю плашку - залишайте посилання на архівну версію статті в розділі "Посилання" внизу сторінки.

Gry-sloupo.jpeg

Стаття потребує доповнення!
Ця стаття засмучує наших слоупоків, бо навіть вони розуміють, що її давно вже треба доповнити усілякими корисними картинками та інформацією, або, можливо, видалити якусь недолугу хуйню ідіота і написати натомість щось толкове.

Slavanl9.jpg

Фофудія (оскількі це нібито-москальська організація, то закінчення саме болгарське "ія"; також Фофудья, Фуфуддя, Фофуддюшка; іноді усі терміни вживаються з ступенем "ФСБ+МП", наприклад "ФофудіяФСБ+МП") - інтернет-феномен(комплекс пов'язаних мемів) спочатково української частини ЖЖ, потім української частини інтернету, на зараз вже є відомим та адаптованим, як у москмережі, так і ВРЖ-українській сферах. Осьова сутність колишеться навколо пародіювання стилю, змісту й ентузіазму висловлювань блогерів та, взагалі, індивідуальностей, про утиски москвинодіалектного населення на території України, сповнені неприхованого шовінізму, неоімперіалізму, квасного патріотизму, фанатичної українофобії, сліпого заперечення української самостійності як такої, існування нації, історії, релігії(це суттєвий пункт), та взагалі інакшої думки з приводу України. У силу обставин, походить від історизму "фофуддя", що за давніх часів вживався на позначення краму, прошитого золотими нитками, і відповідно створений з нього вид одягу в давній Руси чи Візантії. Також назвою позначають одяг, що подібний до єврейського ефоду, одягу першосвященника.

Виникнення[ред.]

Стара спільнота

Почалося все, як уже згадувалося з ЖЖ, де один з користувачів, такий собі Ілля Ноздреватенков, 1-ого березня 2006-ого опублікував пост, де йшлося про те що в чаті один з користувачів спитав очільника українських комуністів "Здравствуйте, я из Херсонской области, русский по национальности. Моей дочери в школе запретили носить такой аттрибут русской культуры, как фофудья. Аргументировав это тем, что государственный язык - украинский. Хочу спросить, Петр Николаевич: ДОКОЛЕ?", чим спонукав у наглядачів такі питання, як "Чи це провокація?" та "Що таке фофуддя?". Ймовірно, політик запитання проігнорував, бо ані в архівах, ані з свідчень очевидців споминів не залишилося.

Перший мем з комплексу - власне "фофудія" - як було згадано, є пародійною сублімацію постійних, згідно з класичним викладом надуманих, скарг на утиски прав московодіалектного населення на території України. А коли і самі москвини з чуток, породжених відповідним матеріалом, почали писати про практику утисків, у українців взагалі почало розпирати черева від сміху, з потаємним плачем за те, що все якраз навпаки тут.

12 березня 2006-ого року з'явилася перша з трьох відомих спільнот - "" Фофудья", останній допис якої відбувся 10-ого червня 2008-ого року, у зв'язку з замороженням.

« Уважаємьіє сообщнікі!
Послє длітєльньіх размьішлєній і консультаций прінято рєшеніє остановіть дєятєльность сообщєства, как нєотвєчающую болєє поставлєнньім ранєє задачам і соврємєнньім рєаліям. Сущєствующєє содєржаніє і профіль будут сохранєньі в качєствє памятніка нєзабвєнному Ільє Ноздрєватєнкову. Етот пост - послєдній.

Благодарю всєх! Правоє дєло живьот в наших сєрдцах. Словарь фофудьїста прочно вошел в обіход. Мьі сдєлалі все, что моглі. Слава Фофудьє!
ІЗІЖБК

 »

— Останнє повідомлення закінчило двохрічну історію.

Але панове не змогли довго без осередку і опісля падіння оної, створили ще дві - fofudija (Фофудія) та phophudia (Фофудіа), які продовжують існувати і досі.

Роман "Місто Львів"[ред.]

Іван Денікін - один з найгеніальніших митців Фофудії
Основна стаття: КА:Роман "Місто Львів"

У стилі пародійного сарказму подібного фофудді свого часу був написаний популярний міні-роман "Город Львов". Написаний невідомим автором під псевдонімом Іван Денікін, цей роман саркастично описує подорожі росіян теренами сучасної України і відверто глузує над стереотипами і забобонами звичайного росіянина щодо України і мовних стосунків в ній:

«

У Дніпропетровську вони побачили сірі колони російськомовного населення. Їх заганяли в закриті «телячі» вагони і відправляли на примусові курси української мови. Побачивши російський вагон, один з нещасних вирвався від охоронців і побіг. «Братики! — кричав він, хапаючись за відкрите вікно купе, — Наші! Братики! Не кидайте мене!». Але було пізно. Підбігли охоронці. Один ударив утікача по голові товстим томом Лесі Українки. «Щоб завтра вивчив Пісню Трактористки! На пам'ять!» — зло крикнув він. Бідолаху заштовхали в кабінку з написом «ПРОСВІТА». Росіяни обімліли, уражені жорстокістю. Тільки зараз вони зрозуміли увесь жах і страждання тих, хто відрізаний від Росії.

 »

Роман "Місто Львів

Він теж своєрідним чином вплинув на популяризацію мему. Дійшло до того, що одна недалека українська журналістка у статті для російської газети «Известия» про мовну ситуацію в Україні використала гротескні підходи вигаданого «Города Львова», описуючи дійсність в Івано-Франківську: там, мовляв, вагітних російськомовних жінок б'ють по животах, їхніх чоловіків-учителів звільняють із роботи, а в кав'ярнях обливають окропом.

Аналіз поширення[ред.]

«

Народ-богоносец: богом забытый, х*ем придавленный!

 »

[1]

Мем, як і всі дочірні, поширений переважно в укрмережі, в той час, як в закордонних мережах асоціяція до слова фофудья переважно у тканині чи одязі. Згідно з думкою журналіста М. Михайленка, даний мем розвивався, як відображення відносин між представниками української нації до нації московитської[1]. О. Андрійчук ввжає, що "фофудія" разом з супутніми словами стала чимось ніби червоного прапора з кориди у суперечках блоґерів однієї сторони з іншою. Одна з журналісток "Інтера" пояснила слово "фофудія" як інтернет-рух, вигаданий поспільством для розваги з приводу українофобії. У березні 2009-ого року голову Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі у чаті на сайті Кореспондент.net запитали з приводу фофудді. Не зрозумівши родзинки, Костицький сказав, що "заборона на носіння фофудді в школах" є втручанням в особисте життя і порушує права дітей.

Один з модераторів Укрцентру, на сайті, а також в своєму особистому блозі на ЖЖ, мабуть як пародію на саме контрольне питання Фофудії, після виборів 2010, задав питання питання "Моєму синові сьогодні у садочку заборонили носити такий атрибут української культури як анджені́рку[2]. Аргументуючи це тим, що державною мовою тепер буде російська. ДО ЯКИХ ПІР ТЕРПІТИМЕМО?

Десь з року 2007-ого термін "фофуддя" починає використовуватись у лексиконі московитської публіцистики на позначення представників радикальних національно-патріотичних течій, що пропагують культуру чи не ледь часів Руси як спасіння для Московії, особливо якщо ті ще й з релігійним ухилом.

Пан Єгор Холмогоров відзначає:

«

Спершу цю обзивалку придумали українські русофоби, щоб як-небудь образити «москалів» у їхньому прагненні захистити російську ідентичність від українізації. Потім, що було абсолютно несподівано, ту ж обзивалку підхопили особи, які вважають себе "русскими націоналістами". У їхніх вустах слово "Фофуддя" стало означати щось інше - будь-яку спробу маркувати несхожість руських з "цивілізованими білими народами", будь-які ознаки наявності у російських власної етнічності і традиційних культурних форм.

 »

Творчість на тему[ред.]

Внутряшні сентенції[ред.]

Фофудієносці[ред.]

Файл:Fofu 02.jpg
Перехідний Орден Святої Фофудді

Тих, хто нібито відважується носити фофуддю в школі привселюдно, або поділяє погляди членів спільноти, охрестили величним словом "фофуддєносці", похідним від назви московитського ортодоксального релігійного руху Союз православних хоругвеносців. Члени спільноти займаються насправді своєрідним моніторингом інтернету, вишукуючи в ньому прояви нетерпіння і українофобії. На сторінці Живого Журналу ведеться досить цікава дошка пошани за найбільш ксенофобське чи українофобське висловлювання. Володарі найбільш оригінального або найзухвалішого вислову чи ксенофобського прояву заносяться до Галереї Слави Ордену Святої Фофудді та нагороджуються Перехідним Орденом Святої Фофудді.

"Доколє?" та "політика партії"[ред.]

Доколє?
Файл:F-dokole.jpg
Доколє? - я питаю.

Після питання до Симоненка, яке надало слову і феноменові цілком нове життя, згадка "фофудді" не тільки блискавично поширилася в інтернеті, а й ввійшла в повсякденний обіг пересічного українця. Вживання архаїчного, церковно-слов'янського слова "доколє" є одним з інших найпримітніших символів цього суспільного явища. Якщо сама фофуддя вважається святою і вживається як символ протесту "пригніченого" православного росіянина, то питання "доколє?" використовується як своєрідний заклик іншим "напівзамордованим" католиками та "неканоничниками" росіянам боротися та терпеливо очікувати "неминучого" возз'єднання з "істинно" православною Росією. Вживання для саркастичного ефекту відверто ксенофобської, антисемітської, церковної та черносотенської лексики, ідей і лозунгів екстремістських, праворадикальних та профашистських елементів сучасної Росії є однією з характерних рис Фофудії як феномену.

Іншою поширеною характеристикою рис цього явища є оригінальне використання орфографічних правил російської мови, якою ведеться сторінка журналу (всі інші мови вважаються або штучними, або неповноцінними). Для надання особливого і досить характерного комічного стилю московитські діалектизми пишуться з використанням українських літер. На деяких сторінках інтернету це оригінальне явище пояснюють наступним чином:

«

Вибачте, що мушу писати цими бридкими малоросійськими (я б сказав навіть мікроросійськими) літерами, але злісні жидобандерівці повисмикували плоскогубцями усі клавіші з російськими літерами й спалили їх. Ви навіть уявити собі не можете на які страждання вони прирікають нас російськомовних...

 »

— Навіть не приховується очевидний сарказм з тим, що індивідуальні літери як азбуки, так і московитського її підвиду містяться на тих самих клавішах.

З'явившись перший раз в інтернеті, такий стиль став чи не найхарактернішою рисою і чи не найоригінальнішим винаходом прихильників фофуії і поширився далеко за її межами, серед загалу українського і білоруського суспільства і зокрема молоді.

Певна частина членів цього співтовариства також використовують старий, дореволюційний стиль московитської графіки включно з лексикою, граматикою і зокрема дореволюційною орфографією. Хоча цей стиль не є оригінальним і вже до цього вживався на теренах інтернету, його використання для висміювання деяких теперішніх російських націоналістичних організацій, які продовжують його використовувати, також є характерним для феномену фофудії.

На відміну, від аналогічних москальських приколів, у "фофудії" зовсім нічого злого, в той час як її противники-українофоби компроментують себе своєю безкультурністю та нечемністю. Типові приклади жартів Фофудії:

«

«Вибіраю модель парадной Фофудьї в комплєктє с кокошніком. Вот нашол очєнь пріятний екземпляр. Но єсть сомнєнія в єйо канонічності. Друзья НАШИ, помогітє, пожалуйста, разобраться. Мнє єта модель нравітся, только єсть сомнєнія: а вдруг тут єсть елємєнти малоросской вишиваночкі ілі даже шароваров с осєлєдцем. Помогітє!».

 »

«

«НАШІ люді ва Львовє маскіруюцца і пішут на стєнах вмєсто канонічєскаго «ДОКОЛЄ?» зашифрованноє «ЗАЧЄМ»...».

 »

Очевидно, що важко виявити якусь людожерську мету в цих стилістичних імпровізаціях, як і в багатьох віршованих прикладах, котрі взагалі тяжіють до хрестоматійних постмодерних зразків:

«

Красную фофудью я ль накину,
Я ль меха тальянки растяну!
Выйди-выйди, милая, к овину:
Попоем частушки на луну!

 »

Дивись також[ред.]

Примітки[ред.]

  1. Насправді нація московитська має до нього відношення найменше, зате українські москалі мають
  2. Знаю, що дурня. А я хіба їм бог?