Запоріжжя

Запоріжжя - знаний центр європейської дипломатії

Запоріжжя - знаний центр європейської дипломатії

Запоріжжя - лідер з виробництва ароматизаторів повітря

Ленінський куточок

Запоріжжя - славне місто на берегах Дніпра, де колись гульбенили запорозькі козаки, колись Ілліч височів над гордістю електричної промисловості ДніпроГЕС, а тепер це просто чергове велике промислове місто України.

Історія

Ще давніше

Колись давно тут жили кочівники. Місцевість Запоріжжя усіяна курганами та язичницькими святилищами. Кургани - спадщина Скіфської історії, бо скіфи вважали Хортицю - священним островом. Хоча кургани є не тільки на Хортиці, а і в місцевостях з видом на Хортицю, зокрема в районі нинішньої Бабурки.

От тільки нюанс в тому що більшість курганів була розграбована ще до того як до них добрались археологи. Ті небагаточислені знахідки скіфських артефактів можна побачити в Краєзнавчому музеї. Та і кургани самі по собі не дуже зберігаються. В більш-менш нормальному стані вони на Хортиці, але на Бабурці один з курганів, наприклад, розміщений прямо серед багатоповерхівок. Не дивлячись на величезний напис про пам'ятник культури і охороняється законом - місцеві там натоптали вже глибоченьку стежку.

Після цих кочівників тут поселились інші. Це були прикордонні околиці Кримського ханства, де не було постійних поселень. Але дещо від татарів всеж залишилось - географічні назви. Річки Янчекрак та Карачекрак - очевидно турецького походження. Також є байка, що Кічкас - одна з місцевостей міста є словом турецького походження, бо саме в цьому місці багато сторіч існувала переправа через Дніпро, на якій у татар було військове укріплення.

В часи Козаччини

Запоріжжя називається Запоріжжям тому, що розташоване воно за дніпровськими порогами. Порогами називали скелі, що стирчали посеред Дніпра, і спричиняли на річці водовороти, повені, цунамі і всі інші стихійні лиха, які жерли місцеве населення. Один з порогів навіть звався Ненаситець. Але хитродупим козакам якось вдавалося проводити свої човни повз пороги.

В часи польського панування а нижче від порогів козаки заснували Запорозьку Січ. Легенда каже, що ця січ була побудована прямо на острові Хортиця. Нажаль, підтверджень цього поки ніхто не надає, і найстарішою січчю вважається Томаківська, біля Нікополя.

Натомість по всій Хортиці козаками були побудовані редути - насипні оборонні споруди. Про більшість з них нагадують лише охоронні стовпчики з текстом. Козацький слід залишився і на на острові мала Хортиця (Байда) - там козаки мали річкові верфи.

Переправа же традиційно знаходилась трохи вище за течією ніж Хортиця - в районі Кічкасу, або дещо нижче - в районі села Розумівка.

А, ще, аноне, запам'ятай: область - Запорізька, а Січ - Запорозька. І ніколи не плутай ці речі, якщо не хочеш походити на москаля.

Під імперським чоботом

Коли кацапи захопили Україну аж до самого Криму, московська курва Катерина випиляла Січ, а козаки, хто вцілив, повтікали за Дунай. Запорожець за Дунаєм - один з їхніх нащадків. А на березі Дніпра ж кацапи спочатку заснували Олександрівську фортецю, а згодом навколо неї - слобідка, а пізніше місто Олександрівськ. Назвали на честь якогось кацапського князя, можливо Вяземського.

Серед більш старших жителів міста, яким пощастило прожити в місті весь цей час зустрічається і такий топонім. Слобідкою називають те що для більшості район малого ринку. Зараз там вже мало що нагадує про таке минуле.

Хоча насправді варто відмітити що нині центр місця знаходиться на місці села Вознесенка, ще раніше це був хутір Нескребівка. Це місце було засновано сім'ями відставних козаків десь за років сто до заснування Олександрівської фортеці (а то і взагалі було трохи оброслим хатами зимівником ще з часів козаччини). Але ні, і ситуація схоже на Одесу де так само заснування міста приписують Єкатерінє ІІ, а не українцям.

Ще варто додати, що з плеча все тієї ж Катькі в Запоріжжі проживало дуже багато німців. Тобто як... Це були Німці з Фландрії. Для широкого загалу відомі як німці-меноніти. В Нідерландах жилось так погано що вони сюди прийшли пішки через пів Європи. І поселившись тут вони заснували декілька десятків колоній, частина яких (як Шенвізе) - увійшла в склад Запоріжжя незадовго до революції.

Ті їх села та міста досі помітно відрізняються від українських традиційних. Замість все тих же традиційних хат-мазанок, суворі та практичні будинки з червоної цегли. Часто з нехарактерною для місцевих будинків фламандською кладкою. Як власне і залишились нехарактерні топоніми Кічкас та Розенталь.

Втім, не тільки тими районами німці прославились. Ті меноніти стали величезними інвесторами та бізнесменами, врешті заснувавши те, що ми знаємо зараз як ЗАЗ та Мотор-січ. На честь одного з таких інвесторів не так давно таки назвали вулицю - Абрагама Коопа.

Пізніше німці покинули цей край - перша партія під час першої світової потрапили в немилість, та і потім совки повідбирали бізнес у людей, а потім остаточно у якості фольксдойче під час вже другої світової.

В період визвольних змагань

Проголошення УНР Олександрівськ зустрів в доволі неординарній позиції: Олександрівськ був містом глибоко провінціальним, та через це не повинен був бути дуже спотвореним ідеями комунізму чи російського шовінізму. Хоча за останні роки, силами місцевих підприємців, Олександрівськ, а також сусідній Шенвізе, активно розвивався, в тому числі в плані виробництв, тому і Олександрівців в лавах червоних в принципі можна було зустріти. Зокрема відомо про повстання комуністів на залізничних майстернях нинішньої станції Запоріжжя-1 ще в другій половині 1900-х.

Тут взагалі цікаво, адже персонал Запоріжжя-1 (тоді південний вокзал) під час подій неоднократно виступав на стороні червоних, а от персонал Запоріжжя-2 (тоді Катериненський вокзал) - виступав декілька разів за УНР. Вокзали розділяє всього декілька кілометрів по місту, залізницею і того менше. Чи впливав той факт що південний вокзал обслуговував рейси лінії Москва-Симферополь, а Катериненський вокзал мав більш провінційну лінію обслуговування, з рейсами потипу Долинська - Волноваха?

А тим часом, багаторазовий тогочасний мер Фелікс Мовчановський, і що характерно, поляк. Співчував червоним, і після проголошення УНР першим ділом поїхав на з'їзд РУССКІХ ГАРАДОВ в Одесу. Де трошечки застряг, бо в місті було прийнято владу України, а сам Мовчановський подався в червону армію, де успішно і вмер від тифу.

Наприкінці 1917 року в Олександрівськ увійшли червоні, яких через півроку прогнали війська УНР на чолі з Болобочаном та Січові Стрільці з Василем Вишиваним.

Після них тут деякий час була Австро-Угорська комендатура, яка прославилась тим, що вирішила питання засмічених околиць радикально. Австрійці розстріляли показово декількох порушників, після чого іншим вже не хотілось смітити.

Правда це не допомогло самій Австро-Угорщині, імперія успішно розвалилась, інтервенти повернулись в Альпи, а Олександрівськ раптово опинився в складі Української Держави.

Врешті решт, місто захопив Нестор Махно, але той був випиляний звідти раптово Врангелем. Згідно УНРівської розвідки, Врагнель набрехав місцевим що підписав домовленість з Петлюрою, бо це відбувалось якраз під час зимового походу. У Олександрівськ увійшли майже без бою, бо на сторону Врангеля переметнулось багато повстанців. Але коли про наїбалово стало зрозуміло всім - все дуже швидко розклеїлось. Після нього сюди вже прийшли червоні які після цього вже залишились назовсім.

При совку

Першим же ділом більшовики вирішили, що нєхуй місту носити ім'я царського дуполиза і перейменували на Запоріжжя.

В ході індустріалізації в місті було споруджено металургійні заводи, а також греблю та електростанцію ДніпроГЕС.

Греблю тут планували побудувати ще до революції - в першу чергу через складні навігаційні умови для кораблів між Дніпропетровськом та Олександрівськом. З води стирчали скелі, які повністю перекривали гирло річки, ті самі пороги.

Ще при царі, десь на початку 1910-х тут інженерами планувалось побудувати невеличкий каскад в 3-4 греблі, так щоб зберегти містечно Кічкас в низині. Це робилось в основному для покращення судноплавства, для затоплення славнозвісних порогів, і електрика в них або не планувалась зовсім, або планувалась на невелику потужність в останній греблі. Після періоду визвольних змагань, та захопленням України більшовиками, встигло помінятись вже все. Електрика стала куди більш затребуваною, а совок хотів погратись в індустріалізацію не тільки в підмосков'ї. Кабінетні совки після важких обговорень традиційно вирішили, що "ЄБІСЬ ОНО МАТЄРІ" і прийняли рішення будувати одну греблю, але величезну, і так щоб той Кічкас нахрін затопити. Орджонікідзе, який тоді займав позицію комісара важкої промисловості, і з околиць тоді ще Олександрівська влаштував собі пісочницю, де міг гратись в заводики.

Греблю побудували. А от Кічкасу та дніпровським порогам не пощастило - вони відправились у підводне царство Нептуна. Привлекли американських інженерів, але відповідно американський будівельний інвентар не привлекли. Тож, для того щоб здати ще неіснуючу п'ятирічку в строк - на будівництво нагнали купу босяків, які будували гиганта, буквально, лопатами і відрами. Через ці умови на будівництві ДніпроГЕСу вмерло купу народу, які по місцевим легендам, так і залишились лежати в бетоні греблі. А, між тим, більшу частину обладнання все одно довелось замовляти у американців - що генератори, що трансформатори - все фірмове General Electric, та частина з якого, що пережила другу світову та повномасштабне вторгнення, може працювати і досі.

Пенсильванія? Ні, Запоріжжя

Більш за те - в будівництві Дніпрогеса приймала участь велика делегація з США. США як і багато інших країн не визнавали СРСР, у зв'язку з чим присутність тут американської делегації виглядає дещо дивно. Таким зазвичай займались симпатетики совка, які рухались ідеєю комунізму, а потім плювались що потрапляли зовсім не в комуністичний рай а в хер зна шо. Але ні - американські інженери гордо позували на фоні греблі. Для американців побудували спеціальний район, який виглядав будинки в їх рідних краях. Хоча американці все одно були відірвані від реальності. Увага, анекдот:

У січні 1929 року поскаржився службовець Американської консультації З. Майерс. Заступнику головного інженера Дніпробуду Павлу Роттерту він написав наступне:

«Повідомлю Вас про те, що я незадоволений тією їжею, яку я одержую на фабриці-кухні. Немає білого хліба, немає кави о 6 годині ранку і яєчня подається зі шматочками шкаралупи. Будь ласка, зверніть особливу увагу на білий хліб».

Схоже що американці не зовсім розуміли в який рай для робочих вони потрапили, якщо такі речі казали. І чесно кажучи, страшно подумати яким комбікормом годували простих робочих якщо начальника-іностранця годували помиями.

Модерновими технологіями ГЕСу ось уже майже сто років пишаються аборигени.

Але електрика потрібна була не народу, не людям а заводам - і після будівництва греблі, пуску електрики по дротам почався запуск важких металургійних заводів, один за одним. Гігант металургії Запоріжсталь і досі є найбільшим споживачем електрики в місті, а Дніпрогес - найбільшою греблею в Україні. Якщо тобі пощастить, аноне, після війни побачиш Дніпрогес цілим. Машинні зали ДніпроГЕСу дуже пошкоджені ракетними ударами русні, від генераторних цехів залишились лише горілі коробочки різного ступеня цілісності. А між тим ця махіна не тільки залишається найбільшою греблею в Україні, так ще і мала найбільшу потужність вихідної генерації - аж півтора Гігавати, що дозволяє не тільки відправити Марті в минуле, але й на 200 з копійками мегават пійти заживити невеличке місто потипу Полтави.

В другу світову

В 1941 році на місто наступали німецькі війська. Радянське командування підійшло до оборони міста нестандартно. Саме в той час, коли вермахт бухав шнапс на пагорбах правого берегу, а непереможна червона армія героїчно переправлялась на лівий берег, комуняки тупо їбанули ДніпроГЕС. В результаті в греблі виникла величезна дірка, через неї ринула цілюща дніпровська вода і гігантською хвилею винесла з міста всі залишки червоної армії, а з ними і 100500 мирних жителів. Легенди кажуть про двадцятиметрову хвилю яка змила собою пів міста. Німці охуїли від такого видовища, але через деякий час оговтались, відремонтували греблю, налагодили електропостачання і попрямували далі на схід підкоряти нєоб'ятну.

В 1943 році, коли на місто наступали комуняки, вермахт вирішив повторити виставу з підривом ДніпроГЕСу. Історики кажуть що німці з притаманною педантичністю відламували від греблі шматочки, щоб зірвати спроби переправитись нижче за течією, а конкретніше - захищаючи Маргрнець. Фейл

Повоєнні роки

Після війни Запоріжжя було доволі сильно пошкоджено - німці залишили по собі зруйновану греблю та розграбовані заводи, совки зруйнували майже всі будинки вище двох поверхів в місті, навіть трамвай був знищений майже в нуль - в депо з сотні трамваїв залишилось лише 4 горілих трамвая, які піддавались відновленню. Що вже непогано, адже в кропивницькому трамвай після німців взагалі відновлювати не стали. А Запоріжжя на той момент - це "Півтора міста з селом між ними" на відстані 5 км один від одного, що прямо кажучи не сприяло пішоходному переміщенню. Колядували по всій країні.

І хоч і Запоріжжя оминуло долю Хмельницького, де через важкі бої було втрачена вся історична забудова, совки не мали намірів відновлювати буржуазну архітектуру в первинному вигляді, а квартали соцміста були відновлені частково - і часто з перебудовою під інші форми, деякі з них і досі несуть в собі знаки поспішного відновлення - випадкові віконні рами різного розміру, цегла різної форми та матеріалу, закладені старі вікна і пробиті нові - все робилось щоб скоріш заселити людей назад. Але в старому місці в цей час мовчки стали розбирати зруйновані будівлі. Місцями не дуже то і зруйновані, відомо про декілька будівель в центрі з мінімальними пошкодженнями, які просто розібрали на будматеріали. Хто знає, може рами в будинку по проїзду Тіліженка - це колись вікна з одного з прибуткових будинків в старому місті?

Втім як відомо, Запоріжжя звільнили в 44, а війна закінчилась в 45 році. І тільки варто було Гітлеру змінити команду, як совки почали займатись своїм улюбленим. Хуйнею.

До 1950 року на місці, зокрема, села Вознесенки совки набудували багато цікавого, наприклад - повнометражні квартири з доволі шикарним оформленням. Хтось порівнює архітектуру з Мінськом. Для Дніпрогесу побудували шикарний будинок відпочинку, вмостили там все у мармур. А тим часом, післявоєнний голод і більшість жителів міста все ще розселено по баракам. Жалітись при сталіні би не стали увідкриту, тож з газет ви нічого такого не знайдете. Куди цікавіше почитати мемуари одного з німецьких військовополонених, якому вже все одно. Він описує побут післявоєнного запоріжжя доволі красномовно:

Ми прибули до Запоріжжя 28 квітня 1947 року... Нас доставили до табору 7100/5. Ось і гасло: "Робота в Радянському Союзі є честю для представників німецького народу! Докладіть всіх сил для збільшення продуктивності праці!"... Табірний оркестр підготував для нас гідний прийом...

З першого погляду ми зрозуміли, що більшість тутешніх полонених тягне жалюгідне існування... Нам залишається лише радіти, що нам продовжують видавати встановлені пайком 600 грамів хліба. Громадянське населення не має й того, що ми отримуємо за нашу роботу. Багато робітників змушені продавати свій одяг та взуття, щоб мати можливість купити собі найнеобхідніше з продуктів... Середня зарплата некваліфікованого робітника на заводі "Комунар" складає 350 рублів, а так звані фахівці - 600-800 рублів. У найкращому разі чоловік із дружиною можуть заробляти до 1500 рублів на місяць... За перевиконання норми на 25 відсотків робітник отримує 14,60 рублів надбавки. За 20 днів сума може становити 379 рублів... Витрати тут великі: 1 кг хліба коштує 3,20 рубля, 100 г маргарину - 3,50 рубля, 100 г вершкового масла - 6 рублів, 100 г ковбаси - 4-7 рублів. Одяг та взуття коштують дуже дорого.

Нас переклали працювати на завод "Комунар". Ми (500 осіб) марширували туди по два кілометри щоранку... Завод комбайнів складався із двох частин. Наша бригада працювала на великому складальному підприємстві з правого боку заводу. 200 людей працювали з іншого боку. Наша команда зварювальників була привілейованими колективом заводу... Тут було багато крадіжок і нам доводилося ретельно доглядати свій інструмент. Цікаво спостерігати за місцевими мешканцями, за тим, як вони працювали. ...Значна частина працівників не мала іншого одягу, крім того робочого, що була на них зараз. Усі вони ходили замаслені, брудні, у плямах... Складалося враження, що вони не знімали цей одяг тижнями

На заводі я не знайшов душової. Самі ми трохи обполіскувалися під шлангом в одному із службових приміщень. Туалет був напівзруйнованою старою дерев'яною халупою, одна сторона якої служить для чоловіків, друга - для жінок. Оскільки ями через мороз заповнювалися швидко, робітники сідали навпочіпки десь поблизу, і будь-який всюди наражався на небезпеку наступити на таку "протипіхотну міну". Але це нікого не зупиняло. Протягом дня ми регулярно виявляли купки лайна на робочих місцях і взагалі в будь-якому місці в цехах... Оскільки молодь "цієї передової країни на землі" не зупинялася перед тим, щоб чинити такі дива героїзму прямо на наших верстатах, ми звернулися до начальника з проханням навести лад. Той зник кудись із характерними російськими лайками... Незабаром з'явилися три старі жінки, які прибрали... Після цього ми не мали подібних проблем

Дорогою на завод і назад було багато цікавого. Вже о сьомій годині ранку люди вишиковувалися в довгі черги біля магазинів, щоб отримати призначені їм хлібні пайки... Багато хто прямо звідси вирушав на роботу, так і не отримавши хліба, бо їм його не вистачило

На заводі нам часто доводиться працювати з молодими дівчатами, які мали відпрацювати тут обов'язковий термін один чи два роки, хоч і не були місцевими жителями... Наприклад, одна з них із Саратова... Якщо вони не вийдуть на роботу, їх можуть звинуватити у саботажі та засудити до п'яти років примусових робіт. Платили цим людям, які мешкали у гуртожитках, дуже мало. Кілька разів ці дівчата позичали по три чи п'ять рублів, і потім протягом дня чи двох їм не було чого їсти. Звичайна їжа цих людей складалася з хліба, огірків, насіння соняшника, вершкового масла та ковбаси. Посадили до районної в'язниці Запоріжжя

Ми давно вже не милися так добре, як у тюремній лазні, де було цілих 12 ванн

У камері була велика кількість людей – угорці, українці, татарин, узбек, але жодної російської.

Більшість ув'язнених були ті, хто вкрали трохи зерна з колгоспних полів, за що отримали від 6 до 10 років. Робітникам, які пошкодили верстати, давали від 3 до 10 років... Було багато молодих хлопців, які не вийшли на роботу. Їм дали по 6 місяців.

З розмов між ув'язненими я дізнався, що кожен може здобути свободу, заплативши певну суму державному обвинувачу...

Багато ув'язнених чекають звільнення від більшовиків американцями. Ім'я президента США (Трумена) звучало для цих людей як ім'я Бога, який принесе їм свободу...

Яєчна неділя

Процес закидування яйцями

Сепари по центру

Майдан в Запоріжжі був доволі сухим на події, серед помітних подій була спроба... А хуй зна чого. Майданівці вже давно захопили міськраду, попросивши Сіна покинути будівлю. Власне вже і Янукович давно сидить в ростові, на Донбасі стрілков починає двіжняк. Аж тут 13 квітня, в Запоріжжі раптово "русская вєсна". Ну тобто як... Десь два десятка жлобів з колорадськими стрічками, покричали щось в мегафон, на площі біля міськради. Аж тут на їх крики збіжались всі: правий сектор, журналісти, студенти. І стали закидувати їх яйцями та борошном. Ті мордовороти з недовольними єбалами стояли десь півгодини, а після чого (чомусь?) терміново покинули Україну. Кажуть, цьому посприяв тодішній прокуоро Запоріжжя Шацький.

Все би нічого, але в 2022 деякі з тих мордоворотів яких закидували яйцями, в авангарді з'явились в свіжоокупованих районах запорізької області

Альтернативні назви

Брати наші менші, яким складно вимовити назву нашого міста правильно, інколи називають його "Заторможье" (читається - [затарможйє]). Імовірно ця назва походить від кац. "тормоз" - "гальмо", і натякає на успіхи нашої славетної машинобудівної промисловості.

Інші цікаві місця

Окрім ленінського куточку і острова Хортиця, який ми згадували, в Запоріжжі є:

• завод АвтоЗАЗ. Раніше він виробляв знамениті "запорожці", але його викупили корейці. ДЕУ збанкрутувало, директора посадили за шахрайство, а ЗАЗ і нині тут. Втім, з дірками від ракет.
• річка Капустянка. В радянські часи у її водах побудували дамбу і вирішили скидати туди відходи металургійного виробництва. Розрахунки показували що об'єму вистачить на 40 років, але озеро наповнилось лайном за 7. Вирішили натомість насипати купу того лайна на суші. А відходи на дні озера і досі забарвлюють води річки в червоний колір, свої цілющі води вона несе в Дніпро.
• Музей історії запорозького козацтва. Там інколи влаштовують козацькі турніри чи щось таке. Мега не працює десь вже років 20, наразі на вічному ремонті
• Дитяча залізниця, найдовша в Україні. Окрім цього на території залізниці був єдиний в місті зоопарк. Зоопарк евакуйовано, потяги евакуйовано.
• 100500-літній дуб. Але він вже висох.
• До біса заводів, які в режимі 24/7 випромінюють у запорізьке небо незабутній аромат. Кажуть, в деяких районах по запаху повітря можна передбачати погоду. Втім коли вони зачиняються - запоріжцям це теж не подобається
• до біса височенних факелів, які підігрівають запорізьке небо, спалюючи надлишки російського газу (альтернативна думка: факели спалюють відходи хімічного виробництва на коксохімі (ще більш альтернативна думка: заводи зазвичай генерують на внутрішніх ТЕЦ електрику з тих хвостів, а факели то вже одні з останних етапів захисту від витоку. Повинні бути, принаймні) )
• два двоповерхові мости Преображенського
• Філармонія імені уже не Глінки і всі інші подобія культурних установ
• Аеропорт. Після знищення Донецького нового та збудування турками траси Дніпро-Запоріжжя, дніпровці здебільшого літали звідси. Розбомбили
• Базар. З недавніх пір "базар на базарній", він же Ангола, він же центральний ринок. Місце паломництва місцевих та жителів області. Неприємний і дорогий але має все що душі завгодно. Має доволі великі розміри але не дотягує до Барабашово чи базару Хмельницькому.

Запорізькі картинки

• 

  2018. У Запоріжжі знаються на трендах.

Див. також

• Запорізька Січ
• Тайлер Андерсон