Козак

Матеріал з Енциклопедія Драматика
(Перенаправлено з Козаки)
Перейти до: навігація, пошук
Ось справжній козак, а не голопузий стриптизер в шароварах

Козак (англ. Cossack) – вільна, озброєна людина, привілейований, майже шляхетський, супільний стан в Україні та поза її нинішніми межами.

Назва[ред.]

Суть[ред.]

Кожен народ світу по своєму виражає ідею козацтва, але можна бути певним, що народна самоназва зазвичай означає ні що інше як козак. У українців це українець, людина вільної України, у узбеків це узбек, що в перекладі означає "сам-собі-пан", у поляків це поляк, у якого "Польська ще не згінела", у американців це "America" де повсюди "freedom" і т.д. Тому можемо бути певні, що щоб зробити приємне людині маємо відноситись до неї з повагою, як до такого самого козака, якими ми вважаємо себе. Саме з цього і починається справжня вільноукраїнська культура, яка з давніх-давен процвітає на Подніпров'ї.

Історія[ред.]

Ху ар зе козакс?[ред.]

Основна стаття: Запорізька Січ
Вгадай голови козаків чи турків?

Козаки — це суспільний прошарок, який сформувався на території Дикого Поля. Причин тому було кілька.

Ще за часів Русі на межі із Степом згадувались якісь підозрілі особистості, які живуть за рахунок мутних, незадекларованих доходів та кладуть великий і товстий на князівську владу. За часів посилення кріпацтва людей, які не хочуть працювати на дядю, а тим більше задурно, вистачало. Підпалив пану стодолу — і в Степ, маєш проблеми із законом — теж у Степ. Фактично Дике Поле було територією, де закони Речі Посполитої були пустим звуком, а сховатись там було досить легко. Небезпечно, звичайно, але небезпечне вільне життя для декого краще зп безпечне рабство.

Суттєвою причиною, яка штовхала людей йти у Дике Поле, було уходництво, тобто уходи на промисел. Земля була ну дуже багатою і нічиєю, як уже зазначалось. Ранньою весною туди тягнувся люд, який до осені займався полюванням, риболовлею і т. д., щоб потім збути здобуте добро. Оскільки у будь-яку секунду на спину міг вискочити ворог, при собі кожен мав зброю, а для більшої безпеки об'єднувались у невеликі загони.

Частина населення Дикого Поля займалась грабіжництвом. Адміністрація Речі Посполитої заохочувала таких головорізів нападати на татарські землі, а сама ніби була й не при справах. Виходили такі собі превентивні удари, коли татари особливо дошкуляли. Але в часи, коли між королем Речі Посполитої та ханом (який був васалом турецького султана) відносини налагоджувались і потреба у таких ударах відпадала, козаки-грабіжники ставали проблемою. Султан писав листи до короля про те, що козаки підзаїбали вже і у разі продовження нападів піде на Посполиту війною, король слав накази напади припинити, його просто слали нахуй і грабували каравани далі.

Не варто думати, що все написане вище стосувалось тільки русинів. У Дике Поле на уходництво йшли та тікали від закону поляки, литовці, московити, особливо багато було татар (Саме слово козак із тюркських мов означає вільну озброєну людину). Тому перші згадки очевидців про козаків приблизно такі: «Хуй знає якої вони національності, шваргочуть руською, татарською або русько-татарським суржиком, виглядають як степовики, торгують між собою». Саме через такі контакти козак виглядав як типовий степовик, а українська мова налічує 4 тис. слів тюркського походження. Усе це так не схоже на байки про поганих татар, які тільки й те робили, що з козаками воювали.

Козаки фактично жили поняттями військової демократії. Головні рішення приймали спільно, для цього сходились на майдан біля церкви, наприклад. Коли була потреба у лідері (отамані), то вибирали його прямим голосуванням із найбашковитіших і найсміливіших кандидатів. За кого голосніше крикнуть, перднуть, шмальнуть у повітря, той і буде отаманом.

Козацькі повстання[ред.]

Основна стаття: Українська шляхта

У середині XVI ст. уряд спробував організувати козаків. Їх брали на службу, платили платню і заносили до спеціального реєстру. У часи війни такий реєстр збільшувався із кількох сотень до навіть десятків тисяч. У легкій піхоті, яка добре знає татар, завжди була потреба. Але після війни більшу частину реєстровців викидали на мороз та часто могли не заплатити взагалі, що звичайно призводило до епічних срачів, тобто козацьких повстань першої половини XVII століття. Козаки із часом почали бажати зрівнятися в правах із шляхтою, що, на їх думку, вони заслужили. Тру шляхта дивилась на козаків, як на лайно, і до любові це призвести не могло.

Повстання, яке починалось із захисту козацьких прав, набирало інколи колосальних масштабів. До козацького війська прилучались селяни, які завжди були гаразд потрахати та порізати панів (які були або поляками, або сильно полонізованими русинами, яких теж сприймали як поляків, от вам релігійна та етнічна складова). Але у цієї некерованої маси не було достатньо сильного лідера та конкретних цілей, тому регулярна армія повстання розганяла відносно легко, а учасники закономірно відправлялися до могил або під суворі батоги катів.

Гетьманщина[ред.]

Основна стаття: Богдан Хмельницький
Галактичний гетьманат

Пiсля ряду поневiрянь, срачiв та походiв, полiтична мапа тих часiв знов змiнюєтся. Талановитий гетьман Богдан Хмельницький пiднiмає народне повстання та вiдриває в ляхiв чималий шматок української землi, що увiйшов в iсторiю пiд назвою Гетьманщина. Інколи у історіографії це дiйство називають національно-визвольною війною українців проти влади Польщі.

Навоювавшись вдосталь, та як слiд пiдiгрiвши дупку полякам, Хмель приходить до висновку, що воювати на всi боки вiдразу — справа не з легких та вирiшує спершу вгамуватись, а потiм продовжити веселу рiзанину, знайшовши нових союзникiв. Оскiльки поляки йому були як кiстка в срацi, вiн вирiшує, що покорешитись з москалями було б гарною темою. Так Гетьманщина фактично стала протекторатом Московії (звичне явище для того часу: наприклад, сусіднє Кримське ханство було протекторатом Османської імперії), що полягало у деяких обмеженнях у зовнішній політиці в обмін на допомогу московитів у війні проти Речі Посполитої. Коли виявилось, що москалі наїбали Хмеля та нагріли руки на війні, Богдан уклав союз зі Швецією, яка воювала з Москвою і продовжувала битися з усіма, кого тільки бачила. Але це не врятувало ситуацію: улітку 1657 року гетьман помер.

Руїна[ред.]

Основна стаття: Руїна

Після смерті Хмельницького Гетьманщина вступає у період так званої доби Руїни, суть якої полягає у перманентній війні всіх проти всіх. З'являється багацько гетьманів і отаманів, які забили великий та волохатий на війну проти зовнішнього ворога, бо їхня власна срака та перспектива дорватись до корита державного управління була дорожча за саму державу. Фактично Гетьманщина поділилася на два гетьманати по Дніпру. Лівий берег залишається протекторатом Московії та й взагалі стає досить промосковським, а правий — більше лояльним до Польщі. На жаль, такий поділ у багатьох українців обох берегів зберігається у ментальності і до сьогодні, тільки пропольські орієнтації західняків змінились на проєвропейські погляди.

Гетьманщина після Руїни[ред.]

Козаки після зруйнування січі[ред.]

Задунайське, азовське та инші козацькі війська.

Донські, Кубанські та решта підмоскалених козаків[ред.]

Козаки у ХХ сторіччі[ред.]

Козацтво, як явище, мало до того сильний вплив а живучість, що народжений на початках 15 століття, клас був заборонений окремим декретом комуняк аж у 1922-у році.

Сучасність[ред.]

З кінця 1980-х тема козацтва почала поширюватися серед любителів старовини не просто у вигляді читання книжок та етнографічних пошуків. Виявилося, що багато хто, після пісного радянського життя-буття, де заборонено було дохуя чого з української історії, кинулися з головою у тему козацтва. Це виливалося в досить комічні напрямки - від фанатичного реконструкторства з елементами фентезі до створення сотень козацьких організацій, які незрозуміло чим займалися.

Щоб осягнути масштаб спекуляцій козацькою темою сучасних відновлювачів, достатньо подивитися на величезний список "козацьких" організацій України в Вікі. Формально існує навіть окрема Козацька Партія України. Сучасні українські фейкові "козаки" де генералів більше аніж рядових козачків тема цікава і лулзів має, якщо копати. [1]

Козак: описує іноземець[ред.]

З відомого кожному шмаркачу мультфільму

Багато цікавого про козацький побут довідуємося з книжки польського письменника Папроцького, надрукованої в 1599 р.:

« Є кілька широких місць, або островів на ріці Дніпрі, більш уже в татарських, аніж подільських сторонах. Туди, сливе за нашої пам'яті почали їздити люде лицарські, аби пробувати щастя з татарами-поганцями. Там вони найшли собі захист і що далі то більше їх туди з'їздилося. Перше, як їх було кілька сотень, то здавалося багато, тепер уже їх кілька тисяч найдеться. Багато бездоганних, але небагатих молодиків з панят на Русі, Поділлі й Польщі, їздить туди, що би привчитися до лицарського діла, бо між ними можна добре вишколитися в лицарському порядку й чуйності. Українці звуть їх «запорізькими» козаками від порогів, а інші звуть «низовими» козаками, бо низько, при кінці ріки Дніпра мешкають. Мають вони на тих островах багато амуніції й тримають там сторожу завсігди, коли йдуть на війну, проти татар або турків. Часами у всьому мають великий достаток, бо з усіх сторін до них привозять селян, а вони платять їм, чим ті схочуть — кіньми, волами, а також грішми. А хоч вони живуть на татарських землях, татари не можуть їх перемогти, навпаки, дари їм великі дають, щоб тільки вони їх не турбували. І з Москви, від великого московського князя мають вони що року дарунки. Скарбів ніяких козаки не мають, а як хочуть щось кому подарувати, беруть на борг від котрогось, найзаможнішого поміж собою, а потім віддають, або складаються, як їм попаде здобич, а виплативши те, що військо завинило, решту пускають у рівний поділ, а кожен розпоряджає своїм добром по своїй волі. На зиму розходяться по волинських і подільських селах, чекаючи весни, а потім сходяться знову на свій острів...  »

— 23

З «Опису України» французького інженера на польській службі де Боплана (1630-1640 рр.), довідуємося таке про козаків:

  • «Вони грецької віри, що її, в своїй мові, звуть руською.
  • Люблять випити, але під час війни й воєнних експедицій вони притримуються тверезості. В них немає нічого простацького, крім одежі.
  • Вони дотепні, проникливі, вибагливі й щедрі, не ласі на велике багатство, а зате божевільно розкохані в свободі: без неї в них життя не життя, для неї вони здіймають повстання, для неї живуть і гинуть.
  • Козаки дуже міцні тілом, легко зносять жар і холод, голод і спрагу. На війні витривалі, відважні, сміливі, а навіть одчайдушні, бо не цінять свого життя.
  • Найбільше зручності й умілості виявляють у боротьбі табором, заслонившись возами. Вони дуже влучно стріляють з рушниць й до загину боронять своїх позицій.
  • Незлі вони й на морі, але на конях не найліпші. Під охороною табору, 100 козаків не лякається 1000 поляків чи татар, а якби вони були такі ж сильні на конях, як пішо, то їх не перемогла б ніяка сила. Вони здорові з природи й рідко вмирають з хвороби.
  • Здебільшого кінчають життя на полі слави, вбиті на війні, поза тим зі старости [2]
Козак Мамай, розтиражований сотнями та тисячами в свій час

У культурі[ред.]

"Ошароварення" козаків у 19 ст.[ред.]

Сучасне реставраторство[ред.]

З кінця 1980-х тема козацтва почала поширюватися серед любителів старовини не просто у вигляді читання книжок та етнографічних пошуків. Виявилося, що багато хто, після пісного радянского життя-буття, де заборонено було дохуя чого з української історії, кинулися з головою у тему козацтва. Це виливалося в досить комічні напрямки - від фанатичного реконструкторства з елементами фентезі до створення сотень козацьких організацій, які незрозуміло чим займалися.

Цікаві факти[ред.]

Галерея[ред.]

Відео[ред.]


Зображення[ред.]

Див. також[ред.]

Покликання[ред.]