Коліївщина

Коліївщина - народний, локальний український флешмоб 18-го століття, коли бідняки різали багатих. Політика, драмма, хейт, дупобіль та зрада додаются.

Передумови

Коліївщина не була першим і не була останнім повстанням проти панів на теренах України. Але виявилася найбільш яскравим двіжом. Чому?

Вічними двома проблемами Жечі Посполитої були дурні та дороги віра-церква і довбойоби зі шляхти. Здавна ляхи сповідували католицизм, а ліцвіни-білоруси-українці - православ'я, що означало, що вірять вони в одного Бога, але очільником і представником Бога на землі вважають різних людей, що регулярно викликало ворожнечу і черговий виток Калі-юґи у вигляді класичної народної забавки - різання всіх підряд, хто не свої. Дуже багато разів ляський король обіцяв козацтву свободу віросповідання, але кожного разу щось ішло не так. Так сталося і цього разу.

Тодішній король Станіслав Понятовський, зазвичай слабкий і млявий політик, отримавши смачних піздюлєй від Катьки-конейобки (або й чогось іншого, він-то її фаворитом був), РАПТОВО випустив грамоту, яка зрівнювала в правах православних і католиків. Шляхтичі від такого фінту вухами зловили єбєйший прильот бугурт - це була остання крапля, яка буквально доводила польській аристократії, що зрада тотальна, король зливає країну російській імперії, берімо бойові стовбури і штурмуймо драбину Верховної Зради! І так, у містечку Бар, що на Волині, зібралася Барська конфедерація - польська шляхта, а також її любителі, які готові були відстоювати свої права і свою вищість над православними кметами зі зброєю в руках. Очевидно, що це вилилося в дуже несмачні пиздюлі для всіх некатолицьких гоїв. Хто ж міг подумати, що це викличе реакцію у відповідь?

І повіє огонь новий з Холодного Яру...

Вкраїнчики - не з тих, кого можна різати і вони навіть не пікнуть при цьому. Зібралися в монастирі, що в урочищі Холодний яр, кілька козацьких лідерів, із яких можна згадати Максима Залізняка, Юська Шелеста(ініціатора повстання, який трошечки вмер від френдлі-фаєру ще в Холодному Ярі), Івана Чалого. Ця братія почала звідти закликати до повстання проти пшеків, а згодом - перейшла до активних дій. Гайдамаки посвятили ножі в монастирі та й пішли собі воювати. Із Холодного ж Яру Залізняк як лідер повстання повів війська на різноманітні міста Правобережжя: Черкаси, Смілу, Богуслав, Канів тощо. Із кожним узятим містом ряди гайдамаків лише зростали, бо всіх конкретно підзаєбала шляхта з їхніми виєбонами, а братчики-гайдамаки то є найліпше товариство. Заради справедливості варто додати й те, що, ймовірно, не всі йшли воювати лише за Україну, за її волю, за честь і славу, за народ - могли бути й ті, хто хотів нажитися/порізати жидів на халяву/слави лицарської здобути/за владу над цими землями повоювати(підкреслити потрібне). Ляське військо, яке виставило в першу чергу міські гарнізони проти, як вони вважали, бидла, дуже швидко обісралися та зрозуміли, що це все діло світить ще однією Хмельниччиною. І, як справжні надмозки, знову відправили на придушення гайдамацького, майже козацького за природою, виступу козацьку міліцію на чолі з уманським сотником Іваном Ґонтою. Результат передбачуваний - Ґонта повторив маньовр реєстровців Хмельниччини і приєднався до повстанців Залізняка. Ситуація погіршувалася(для ляхів, звісно ж). Гайдамаки розвернулися на Умань, велике і укріплене місто. Якщо зможуть узяти його - можливо, вони досягнуть того, що хотів Залізняк, - відновлення козацької держави...

Облога Умані

Умань була дуже цінним містом для Ржечі Посполитої, бо саме через це місто йшла торгівля Польщі з Молдовою та османами. Відповідно, як і кожне подібне місто, Умань була серйозно укріплена.

Див. також

• Холодний Яр