Стаття «Тарас Шевченко» ім. ім. Т. Г. Шевченка
Ця стаття написана про головного українського письменника, ікону справжнього українця, Тараса Григоровича Шевченка і названа іменем імені Т.Г. Шевченка, оскільки бути названою самим іменем Т.Г. Шевченка вона не гідна.
{{Щоб лани широкополі
І Дніпро і кручі
Застрягали вам всім в горло
Москалі їбучі
Кобзар про братів наших}}
Тарас Григорович Шевченко (Кобзарь, головний вусань Вкраїни, "Як умру, то поховайте..." і т.д.) - епічний поет та художник часів кривавого Миколи I (Палкіна), найвидатніша постать України часів її окупації триклятою РІ. Отож говоримо Шевченко, маємо на увазі - Україна. Все серйозно.
«У бур’янах...»
Народився Тарас 9 березня 1814 року у селі Моринці що на Черкащині у сім'ї кріпаків пана Енгельгардта Григорія та Катерини. Мав старших брата Микиту та сестру Катерину. Згодом батькові закортіло повернутися до рідного села Кирилівки і він, забравши із собою трьох дітей, жінку, вола, плуга та хреста поїхав на землю роду свого. Тарас мав козацькі корені з батькового боку і дуже пишався своїм дідом-гайдамакою, чиї розповіді про повстання народ сприймав як якусь п'яну маячню. Ось одного разу після однієї з таких розповідей Тарас пішов шукати залізні стовпи, що підпирають небо. Ні, це звісно теж маячня, але малому і непосидючому Шевченкові хотілося дізнатися, шо воно таке. Коли він заблукав у полі, його знайшли чумаки і ввечері привезли до Кирилівки.
Абзац «Життєпис» ім. ім. Шевченка
- Тарас Шевченко ніколи не дрочив, не срав і завжди доїдав за собою кашу.
- Навіть коли Тарас був маленьким він ніколи не відривав лапки комахам та не тягав котів за хвости.
- Тарас ніколи не підглядав за голими бабами, що купалися у ставку.
- Юний Тарас нічого не крав у своїх панів, вчителів-дячків і ніколи не бився з вуличними хлопцями.
- Ставши молодим художником в Пітері Тарас ніколи не бухав, не вештався за бабами та не водив дружбу з імперськими аристократами. Тільки працював та думав про бідну Україну
- Коли Тарас довбився в очко, він завжди використовував анальну змазку українського виробництва.
Абзац «Без жартів» ім. ім. Шевченка
- Тут не можна жартувати! Можна тільки фапати на великого кобзаря! Зіг хайль.
- Не любиш Шевченка? Так може ти ще й м'яса не їси?
- Замість кожного знесеного Леніна, на пеньках Ілліча повинен бути лише Шевченко. Якщо ти проти - так може ти ще й ватан?
- Захочеш розказати, що Тарас під кінець життя бухав в три печінки? Так може ти ще й Путіна любиш?
Абзац «Вірші» ім. ім. Шевченка
Поет писав вірші, що остоєбеніли більшості безосів ще за шкільних часів. Особливо примітний «Заповіт», що його перекладено майже на всі мови світу. «Пам’ятайте незлим тихим словом» це навіть маленький мемчик. Навіть якутські школяри довгими зимовими вечорами у своїх юртах лєкорбюз’євських багатоповерхівках можуть насолоджуватися творінням класика[1].
Писав також прозу, навіть російською. Будь-якою мовою виходило лайно.
Гумор підвезли
Абзац «Меми» ім. ім. Шевченка
- «Пам’ятайте мене незлим тихим словом» — кажуть коли слово зле та ймовірно нетихе.
- Обережно! Кацапська: «Короче, залез я в холодильник, взял помидору, огурец, зелень, хотел салат сделать. Ну естественно, салат надо делать с майонезом, иначе какой нормальный человек его есть будет. Я все нарезал и вдруг понял, что майонез я забыл, чёртов слоупок. Открываю холодильник, беру майонез и вдруг понимаю, что передо мной лежит сало. Никогда раньше не ел сала, а тут вдруг захотелось, ну думаю, раз захотелось, почему бы и не съесть. Пока заправил салат, нарезал сало, все как положено, покушал и тут вдруг все перефарбувалося у жовтоблакитний колiр, гул та рокiт, їбати в сраку, що за гімно, нічого не зрозуміло, вилазить із землі Тарас Шевченко и каже якусь хуйню про москалів і мораль, старий педаль, хулі йому у землі не лєжалось бл?*:!? Відтепер окрім української мови я ніхуя не розумію. Здається сало було прокляте.»
Див. також
Примітки
- ↑ Өллөхпүнэ, көмүҥ миигин
Таптыыр Украинам
Унаар күөх киллэм истиэбин
Үрдүк кургааныгар:
Онтон мин көрө сытыаҕым
Дойдум күөх быйаҥгын:
Истиэм Днепр эҥсиллэр тыаһын.
Бардам барылҕанын...
Кини Украина устун
Хаһан күөх муораҕа
Өстөөх хаанын сүүрдэн устуо,—
Мин тиллэн туруоҕум.
Оччоҕо мин үҥүөх этим
Таҥарабыт диэҥҥэ…
Ол кэммит кэлиэр диэритин
Айбыт диэн суох миэхэ.
Миигин көмөөт, өпө туруҥ.
Хандалыны хампарытыҥ,
Өстөөх өһөх хаанын тоҕуҥ,—
Көҥүл уота кыыстын!
Саҥа улуу кэргэн үөскүө —
Миигин умнумаарыҥ,
Итии намыын тылгытынан
Истиҥник ахтаарыҥ.
Тарас Шевченко, «Кэриэс» («Заповіт» у перекладі якутською мовою)
