Історія України
|
|
Україна земля вільних людей по волі Божій, а не царській чи панській, по старовинному - козаків. Люди, які відносять себе до вільної України звуться українцями. Вільна Україна, саме так уявляли і називали люди Подніпров'я царство Боже на небі і на землі. Таким чином, говорячи про Україну не треба забувати про Бога-Спасителя і про його людей.
Історія України була складна, суперечлива, депресивна, але подекуди й велична та героїчна. Дехто, а точніше більшість тих, хто з нею знайомий, вважає що вона по вінця повна справжньої української печалі. Спробуймо посумувати трохи і тут.
І дитині ясно, що предки людей, які звуться українці були першими людьми на Землі. В літописах вони звуться атлантами, лемурійцями, етрусками греками, римлянами, варварами та ін., засновниками усіх древніх цивілізацій світу. Але потім побачили свою землю обітовану - і так і залишилися тут по нині. Дехто вважає, що ще за часів трипілля, інші - кажуть про часи скіфів. Одне слово, слов'яни - це няўно, слов'яни - це буряк.
До народження Бога-Спасителя
Про ці давні часи залишилось мало згадок. Одне знаємо напевно, наші предки, вільні люди по волі Божій, тоді вже жили на білому світі. А якою мовою вони говорили і звалися не є суть важливо. В старих грецьких і римських літописах тодішніх жителів земель сучасної України називають скіфами, а землі Скіфією, що ніби-то в перекладі означало Земля Стрільців тобто Земля Волелюбних Воїнів, що багато про що може сказати вдумливій людині. Словом на Україні з давніх давен жили божевільні люди, божевільні і в хорошому сенсі і в поганому, хоч які вони тоді вільні, якщо погані - тоді вони раби гріха і неправди. Саме так. До народження Бога-Спасителя на землях Української Скіфії жили люди, але вони були рабами гріха, якщо не всі то майже всі і повністю.
Все змінилось з народженням Бога-Спасителя, Першого Козака і Отамана усіх козаків Всесвіту. Як написано у Святому Письмі, Слово стало плоттю і раз і назавжди змінило світ, додавши йому кумедності. Іншими словами, Бог-Спаситель прийшов на землю і власноруч показав рабам гріха як стати вільними людьми, тобто козаками. З того часу на землі з'явився новий, щирий і волелюбний, веселий і кумедний козацький християнський народ, нащадки якого згодом зватимуть себе слов'янами (людьми Доброго Слова), козаками (вільними людьми по волі Божій, божевільними і кумедними), руськими (людьми світлої, святої Русі-Роси) і українцями (людьми вільної України). Звідси все і почалось, саме звідси ми і ведемо історію вільної України - з Бога-Спасителя і його чудесного втілення на радість всьому людству. Адже боротьба з рабством гріха і неправди требує просто Божественної Кумедності і простим смертним під силу тільки за підтримки Найкумеднішого з Кумедних.
Багато думок існує щодо походження слов'ян. Від найсоромніших для нас, ніби саме слово "слов'янин" походить від германського "раб", до майже богообраного рівня, коли руська земля постає колискою всіх індо-європейських народів. Також наші корені можуть залягати ще у іранського походження Скіфії, або десь ближче до Вісли. Втім це не має ніякого значення, бо хвилює лише вадіків-українців, яким хочеться відчути себе надлюдьми або вадіків-москалів, які хочуть бачити за недолюдей українців. Також на території України періодично проживали греки, германці та усілякі азійські кочівники.
Як би там не було, та після того, як тут оселитись, наші племена майже відразу були захапані Хозарами, і всі включно з дулібами, Полянами і подунайцями платили їм данину. Тут десь можливо і фігурував забіяка Кий, який міг бути вождем раннього руського племінного союзу. Першими ж вождями незалежної Русі-України вважаються Аскольд і Дір, які за здогадками деяких істориків могли бути однією людиною.
У той же час, як свідчать літописи, новгородці, не здужаючи навести лад на власній землі, прикликали собі рабовласників із Швеції. Швеція тоді, супроти сучасного стану велетенського пансіонату, була одним із розсадників вікінгів, бичу Європи. Але те, що для італійця бич, для слов'ян стало кроком уперед. Тож правлячим класом надовго стали варяги-руси. Правителями вони були хорошими, але подекуди й дуже жорстокі (як на ті часи - просто хорошими). Навіть походження слова "русь" виводять від назви варягів-торговців. Втім дехто вважає все це лише казочкою. Як би там не було, а Олег за офіційною версією, убивши Аскольда, посів його місце з наступником Рюрика Ігорем. Олег подолучав до Русі ще кілька племен, боров Візантію, і за здогадками деяких істориків міг бути двома людьми.
Ігор, який в історії уславився переважно епічним фейлом, пов'язаним із невдалою спробою повторного збирання податку у древлян[1], теж доєднував племена і боров Візантію. Його дружина Ольга піся смерті Ігоря очолила державу. Уславилась тим, що однією з перших офіційно визнала себе рабинею Божею, і хоч якось формалізувала звичаєве право. Максимально довго утримувала престол від вікінга Святослава, який, вочевидь страждав болгарофобією.
Нарешті дірвавшись до успіху у віці Христа (тоді люди жили менше, і це вже була майже старість), Останній Вікінг зруйнував Волзьку Булгарію, і їх покровителів, Хозарський каганат. Але цього йому було мало, і у пошуках нових болгарів, яких можна було порубати, майже захопив пів балканів. Хотів перенести столицю на Дунай у місце якогось сучасного села Одеської області і правити там до скону віку усім від Ладоги до Пропонтиди. Але недоля, вертаючись додому, зустрів неочікуваних гостей і не дійшов. Залишив мемоспадщину у вигляді фраз "Іду на ви" та "Мертві сорому не мають". З Хозарами однак виявився повним лохом, надуривши самого себе, оскільки знищивши хоч якось цивілізованих іудеїв, відкрив шлях до Дикого Поля всяким злим силам Середньої Азії.
Синка Володимира, як і його синка Ярослава, нами прийнято ідеалізувати. Драматика без сумніву продовжить цю традицію, але правда набагато цікавіша. Луркайте @ гугліть. Володимир, прийшовши до Влади через розпідорашені кров і кишки, тим не менш є одним з тих небагатьох вдалих правителів Русі. Він зміцнив оборону, доєднував племена, прямував до єдинобожжя. Та поставши перед спокусою офіційного визнання і солодощавої цивілізованості, перетворив на рабів Божих усе населення.
Тут треба зробити ремінісценцію. До християнізації слов'яни вірили у природу і багатьох богів, поклоняючись вужам, морозу і усьому подібному що бачили кожного дня, аж до паростків цвілі. Людських жертвоприношень було мало, хіба що хтось новий у руському місті приймав християнство. На деяких Землях литви язичництво трималося аж до полонізації. Досі в українському (і як наслідок московському) православ'ї купа посилань і пам'яток з язичницьких часів. Можна навіть сказати, що Русь і не змінювала Бога: тупе населення продовжувало вірити в Перуна, але офіційна церква тепер чомусь називала його Отцем, Сином і Святим Духом. Зате через християнство, ми отримали доступ до душі Візантії і тіла Європи, завдяки чому стали повноцінними учасниками політичних подій.
Русь
Період славетний, за який українці дуже горді. Але на нашу історичну спадщину претендують москалі, які ще тоді навіть не з'явилися. Християнство Русь прийняла не одразу, але справжній її розквіт настав лише за його часів. З усіх князів найвідомішими були: Володимир - за те, що ввів християнство грецького обряду; Святослав - за воїнську доблесть, талант полководця й загарбника; Ярослав Мудрий - за мудрість. Гривня ж у ті часи дорівнювала не якійсь двадцятій частині долара, а 150-400 грамам срібла.
Після смерті Володимира, який так і не встиг підготувати похід проти норовливого сина Ярослава, Ярослав за іронією долі став Великим Князем. Деякий час йому доведеться ділитися з іншими, та потім все знову перейде до нього. Прославився головно тим що побудував Софію (але зараз кажуть що він це діло лише завершив) і одружив своїх дітей на європейських королях і князях (наших дівок пів Європи їбало - аж по нині).
Багато у кого виникає питання про те, чому Русь почала роздроблюватися лише після смерті Ярослава, до цього начебто все було гаразд. Але ні, не було. Влада Київського Князя зводилася переважно до того, що землі платили йому данину. А до смерті Ярослава, майбутнім правителям вдавалося вирізати/позбуватися своїх братів. Коли ж троє Ярославових синів нарешті вирішили домовитися, тоді й почалися неприємності.
Останніми хто намагався за доброю традицією все підібрати під себе були Володимир Мономах і Мстислав Великий. Останній вважається і останнім реальним Князем Київським. Після його смерті у 1132 р. на Русі було поставлено крапку. Але все-одно відбувалися з'їзди, переділи земель, та вони лише довели що там де 2 українці - три гетьмани, а там де одна Русь - через 100 років уже до 300 самостійних князівств. Постійна зміна князі задовбувала настільки, що хрестоматійною є доля Довгорукого, який двічі захоплював київський престол, а його гнали сцяними ганчірками. Коли він зробив це втретє, його отруїли самі бояри.
В результаті, мультиетнічна держава розросталася, централізація слабшала, феодальна ж роздробленість - міцнішала, ще й пихвоокі невдало підскочили зі своєю Золотою Ордою. Титул Великого Князя (себто Князя Київського) залишався майже фікцією - хоч і величною. Руський центр перемістився до Червоної Руси - Галицько-Волинського князівства, як потім стало Королівством Руським (єдиним спадкоємцем Руси) під проводом династії Романовичів аж до його падіння під натиском іноземців. Опісля ж розпалися князівства нашої великої Руси за етнічною ознакою, утворивши безліч угро-фінських "великих князівств" на Сході, Новгородську торгову республіку на Півночі, і Литовсько-Руську конфедерацію на Заході, що єдина протистояла пихвооким (на відміну від угро-фінів тих же - ці одразу стали золотоординськими васалами). Дуже дивним є той факт, що навідміну від інших держав де побували монголи (а в європейському напрямку вони дійшли аж до Хорватії), на Русі вони не винищили знать, а лише брали данину. Особливо у Північно-Східних князівствах, де місцеві предки російських царів спільно з монголами і узбеками плодили дітей і розвивали традиції державотворення. Може ніякого іга і не було?
Так, Русь перестала існувати. Але найзначніші символи руського народу, - тризубець, гривня, жовто-блакитний/синьо-жовтий прапор, будуть відроджені через 800 років втрати і забуття.
Граматичні суперечки навколо написання слова "Русь"
Як відомо, в класичному правописі - скрипниківці - слово "Русь" відносилося до п'яти винятків, що в родовому відмінку мають закінчення -и. Також про це зазначено в Проєкті 1999 року. За поточним варіантом правопису правильно писати "Русі", а не "Руси", хоча це абсолютно суперечить українській традиції відмінювання даного слова. Можна навести безліч прикладів у дорадянській українській літературі, де автори писали саме "Руси". Наразі це збереглося лише в українській православній церкві - наприклад, у титулі патріарха: "Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України".
Україна
В даному історичному контексті, постає цікава теорія походження назви України. Ні, те що джерелом її є слово "окраїна" це саме собою маячня. Але в умовах коли корінь "кра" у слов'ян означав відрізати (красти, край), "ина/їна" - земля (країна, долина, височина), а "у" позначає рух до чогось (увага, ура), то "україна" означає таке собі "земля, якою прагнуть заволодіти". Тепер аналізуємо історичний стан речей. Перша згадка "України" - 1187. Давно вже земля руська і колонії роздроблені, і Київський Престол єдиний ще єднає Русь тим чином, що стратегічно не має значення жодного, але хто ним володіє, той політично Великий Князь. Призводить це все до того, що володар Києва змінюється чи не кожні кілька років, а то і по кілька разів на рік. Дарма казати, що т. з. "перенесення столиці" в Суздаль було нелегітимним і коротше кажучи всім все одно було. Князі боролися за землю, це цілком співпадає з лінгвістичним поясненням. Якщо не довіряєте, бо вважаєте безглуздими мовними експериментами, то дивіться етимологічні словники української мови, там дається дослідження походження слів ще з індоєвропейської давнини.
Галицько-Волинське князівство
Королівство Руське, також Галицько-Волинське князівство - руська держава воїстину європейського спрямування, єдиний законний спадкоємець Руси. Інтригували на рівних з поляками, угорцями і хрестоносцями. Спочатку об'єднання Галицького та Волинського князівств, з 1253 р Данило прийняв корону, та зрозумівши що вона нічого йому не дає забив на неї. Бояри тим часом не дрімали, і тут реалізували те саме правило про трьох гетьманів. Піком ідіотизму бояр ГВК стало отруєння Юрія ІІ Болеслава, враховуючи складення ним договору про те, що після нього корона переходить до Польського Короля.
На Руське королівство люто, скажено фапають українські поцріоти та імперці. Це й не дивно, адже в різні часи ця держава об'єднувала території від Дніпра до Вісли, від Німана до Чорного моря, і від Прип'яті до Карпат.
Подніпровська, Києво-Руська і Запорожська вольниця
Незалежно від Галицько-Волинського князівства, ще в часи Орди на землях Подніпров'я з русичів, що так чи інакше мали стосунки з Ордою (корились, не корились, тікали, нападали) почала відроджуватись своя власна вольниця, яка підкорялась не галицьким князям, а тільки Богу-Спасителю, єдиному справжньому отаману всіх козаків всесвіту.
Північно-східні колонії
- Основна стаття: Московія
Після розпаду Русі, головними центрами об'єднання колишніх руських територій були Галицько-Волинське князівство (про нього вище), Велике Князівство Литовське (про нього нижче), Новгородська Республіка і Велике Князівство Московське.
Новгородська Республіка, проіснувавши ще якийсь час у полоні суцільного хаосу, врешті решт вирішила тягнутися до Литви, але до 1500 року її фактично загарбала Московія. Московія у свою чергу, розвиваючись із задрипаного уділу н-ного сина Олександра Невського, нахапувала дедалі більше земель і врешті-решт вийшла на північні моря, західну Європу, південні орди і східну Сибір.
До честі треба сказати, що Литва об'єднає свою частину трохи пізніше. А на момент навали єдиним князівством, яке не поступилося монголам ні на йоту і не скорилося, було Полоцьке.
Литва і Річ
Утомившись панувати, українці-русини звалили всю відповідальність на литвинів, а самі розкошували в балто-руській конфедерації з домінуючою руською культурою, населенням, землями (Велике Князівство Руське в складі ВКЛ), де й закони наші були, і мова офіційна теж наша. Коротше кажучи, рештки русі, окрім муромо-мещерської окраїни, поступово були поглинені на основі переважно економічної вигоди. Зате з литвинятками й москалів щипали, і монголів там усяких (що загалом одне й те саме, якщо не вдаватися до подробиць). І все було би прекрасно, якби раптом тодішній Великий Князь Ягайло не вклав з ляхами унію, став їх королем, а ляська культура не почала насідати на руську. Це викликало громадянські війни між пропольськими та проруськими силами, в ході яких Велике Князівство Руське час від часу виходило з конфедерації. Визначними князями періоду для Русі були: Ольгерд і Кейстут, Вітовт Великий, Лев-Свидригайло. Такії дѣла, боярине.
Однак не все було так просто і далі настали менш радісні часи. Московія робила все, аби підкосити ВКЛ: нацьковувала Кримське Ханство, а потім продавала рабів, яких з наших земель захопило останнє у ханстві казанському. Спокушаючи православ'ям і возз'єднанням спадщини Рюриковичів, воно потроху відхоплювало у ВКЛ білоруські землі, діставшись одного дня і до українських. Українські ж князьки і решта білоруських які лишилися, плювалися від самої думки перейти під владу Москви, яка керувалася владою царя-довбойоба. Це кидало Литву і нас разом із нею у лоно Польщі. У Польщі в цей час проблем було не менше: контрольована богообраною шляхтою і лицарями-довбойобами, її влада поступово встромляла ніж у спину самій собі і ще й при цьому постонувала від насолоди. Навіть якийсь французький монарх, пробувши трощки на польському престолі, утік з жаху від тих ідіотів. Однак, ані шляхта, ані лицарі проти додавання до зони повільного самогубства українських земель нічого проти не мали. Як покажуть дальші події, між царем-д... ну, самі знаєте і шляхетським лицарством-... теж знаєте, ми все ж оберемо шляхту, бо у нас теж була своя шляхта, яка теж хотіла стати як та.
Отже підштовхувана відчаєм, Литва впродовж двох століть стогнала і врешті-решт здалася полякам сама і здала їм Україну. Українська шляхта в цьому участі не приймала, та краще б приймала. Бо через вічно український принцип "моя хата з краю", все просто і без вагань вирішили без нас у вигляді Люблінської Унії. По суті після Люблінської унії - злиття ВКЛ і Королівства Польського в одну Річ Посполиту Двох Народів - почався багатостраждальний період гноблення ляхами, москалями, бусурманами і всіма кому було не ліньки українців-русів. Землі згодом віддали під юрисдикцію Ляхії, обмеживши нас у правах. Всякі там острозькі пробували нас захистити, але католики гонна католицизм, а після берестейської унії стало ще гірше. Себто у ВКЛ ми були повноправними членами конфедерації - повноправнішими за литвинів, а за часів Речі Посполитої нас відрубали від політичного життя, гноблячи національні права, аж до Хмельниччини.
Козаччина
- Основна стаття: Козак
- Основна стаття: Запорізька Січ
На місце відважних русичів, як тільки ті остаточно згинули від різного роду загарбників, згодом прийшли веселі хлопці-козаки. Головним феноменом козацтва було те, що склалося воно в переважній більшості на основі випадкових проховдивповзів, які побігли в українські степи від злих польських панів та своїх,місцевих панів. Останні все-таки знали, як люди плачуть у ночі, але не бачили у цьому нічого поганого аж доки не заплакали самі від подвійної порції власних сліз (до кочових народів в нападах з боку степу додалися ще й розбишаки).
Козаки мали устрій більше схожий на половецький, релігію більше схожу на православ'я і спосіб життя більше схожий на напівкочовий. А тому зрозуміти їх стало не так легко. До того ж, якщо сезон селянського спротиву закінчувався із початком жнив, то козаки здивували регулярністю бойової готовності та випадковістю дій і з ними довелось рахуватися. Поляки пробували їх переписати та зареєструвати, але не осягнувши суті /січ/і, не очікували що Легіон, який не пробачає і не забуває, ще й не вміщається у жодні списки.
Попри те, що /січ/ не може бути нічиєю особистою армією, переписані козаки використовувалися у боях за бажанням Речі. Як просвітлені в суті /б/, вони ще багато чим дивували держави з високим рівнем неймфажества. При обранні гетьмана як кажуть, його голову посипали ґрунтом аби знав де вона буде, коли він робитиме дурниці. Як переконані бітарди цькували соціофаґів, вважали що жінки принагідні лише для того аби показувати цицьки або з'їбати, а з ньюфаґами були суворі та обережні, викорінюючи рак, що міг убити /січ/. Але рак в особі неймфаґів та увагохвойд врешті-решт переміг і перетворив Гетьманщан на загибле місце, що невдовзі було зафлуджено спамом царя-батюшки.
Однак поки цього не сталося, Січ була досить адекватною. Коли поляки до середини 17 сторіччя остаточно знахабніли і всіх задовбали своїми вибриками, козаки почали припасати до кращих часів тони НЕНАВИСТІ. І кращі часи настали з початком діяльності Богдана Хмельницького. Зараз будь-де можна прочитати що Хміль, як і його побратими дуже любили Україну, її народ і Бога. Та він би й не пискнув якби йому особисто не дав копняка під сраку сильніший поміщик. Спершу він поскаржився за образу, але коли зрозумів що усім начхати, швидко полюбив і козаків і українців і православ'я. В цілому війна була неминуча, але сталось так що на її чолі став саме Богдан. Хмельницький із козаками у своєму розпачі так захопились взаємовипилюванням з поляками, що коли і ті і ті помітили скорочення густоти населення, почалися усілякі мирні договори. Кращі, гірші для нас, все визначалося умовами. Самовипилювання продовжувалось, проплачені татари тікали з поля у розпалі битв, і Москва, не дрімаючи, поступово стала старшою сестрою для України навзамін занепалій Польщі. Облаштувати Україну хотіли по-різному: Хмельницький навіть хотів всадити Тиміша, але той несподівано покинув життя і лишився недолугий Юрко. Юрко був суцільним фейспалмом і врешті-решт після переходів під Москву, відновлення посполитих Речей, Україна опинилася як бабуся у казці про рибку - біля розбитого корита.
Останнім хто спробував позбавити нас від сумної долі реальними фізичними методами був Іван Мазепа. У разі його успіху Україна мала опинитися у сфері впливу Швеції. А оскільки тій ми були і далекі і чужі, все б напевне обмежилось економічною залежністю. Але це все мрії... Мазепа і Карл XII сфейлили, і росіяки отримали чудову можливість стібатися над шведами в історії, а Мазепу прокляли за зраду царю-батюшці московські попи. Розумовський ще трохи попручався, та й він по суті ні чим не допоміг, розуміючи що сили вже не ті, та й сам не мав сильних мотивів пручатися.
У складі Імперій
Отже більша частина України стала не те що москвинською колонією, гірше - повноцінною частиною Московії. В середньому анальна окупація та силування до близькості. Десь так. Шукати нашу ініціативу в політиці в цей час дарма, бо попри такі святі березневі статті, самостійного у нас не лишилось нічого окрім рук і мізків. Саме тому практично вся українська культура і традиція зміщується на терени мастурбаторів та інтелектуалів. Втім інтелектуали теж не гребували пробувати лізти в політику, за що отримували свої сумні змучені долі про які можна прочитати в книжках з української літератури. В цей період народжуються і творять такі українські священні тварини як Шевченко, Франко і Леся Українка. В останні роки життя Імперії, разом з усіма громадськими рухами в цілому, активізуються і наші, рідні. На жаль першими "Є така партія" сказали не ми, а калмикоєвреї, тому й мали те що мали.
В цей же час кипіло життя в тих частинах України, які опинилися у Польщі і Австрії. Вони були ближче до Європи, але від загребущої руки Москви це їх не врятувало. Польщу розділили приблизно тоді ж коли від Гетьманщини забрали останні редукції. Та невелика частина що була під Австрією нічим особливо не вирізнялась. З часом там теж виникли наші національні партії. Але по правді кажучи це ні на що не вплинуло.
- Тим часом в Україні (зразки побуту)
- Збірка для справжніх українців (80).jpg
Полтавщина
- Збірка для справжніх українців.jpg
Південь
- Слобожанщина.jpg
Слобожанщина
- Збірка для справжніх українців (81).jpg
КИївщина
- Збірка для справжніх українців (8).jpg
Лемківщина
- Збірка для справжніх українців (2).jpg
Поділля
Визвольні змагання 1910-х - 1920-х років
- Основна стаття: Визвольні змагання
Визвольні змагання 1910-х - 1920-х років - історичний період, коли ми могли б стати вільною державою і зараз вже сидіти посеред найвпливовішіх держав ЄС, але через постійну метушню поміж різних ворогуючих сил, та майже повне забиття на власний народ, епічно просрали усі полімери, та були завойовані більшовицькою ордою.
Поки з 1914 року, Європа шалено відривається у Першій Світовій (українцям місця теж дісталися, переважно у складі австрійської армії), 1917 року підбадьорені війною, сухим законом та продуктовим дифіцитом, середньопитущі робітничі маси виходять на вулиці та почитають грабувати&вбивати, аж доки не валять російського царя. Замість випиляної монархії влаштовується Тимчасовий Уряд і починається нецікава політична метушня. Тим часом у Києві утворюється Центральна Рада, яка оголошує автономію. Керенський (голова згаданого Тимчасового Уряду) незадоволений, втім і не заперечує. Тим часом у сусідів набирає сила більшовицька орда, яка випилює Тимчасовий уряд і з якою ніяк не можна нормально співіснувати. Тому Центральна Рада видає 3-й універсал, де проголошує Українську Народну республіку (УНР), але у складі єдиної Російської республіки, якої вже немає і на мапах.
Побоювання ЦР щодо більшовиків справдилися - після зафейленої спроби повстання у Києві та посилання нахуй їхніх пред’яв, червоні починають наступ на УНР. 1918 року ЦР приймає 4й Універсал, оголошує УНР повністю незалежною, додає до цього кілька реформ та ліквідується. Поки вони цим займались, 29 січня кілька сотен студентів під селищем Крути намагалися затримати більшовицьку орду, та потерпіли передбачливий фейл, через відсутність підкріплень, які направили кудись до Києва, придушувати антиукраїнські повстання.
Незважаючи ні на що, більшовики захоплюють УНР, тому щоб зберегти країну, за відсутньості нормальної власної армії та хріновій підтримці народу, якому дали замало ніштяків, Центральна Рада починає дружити з німцями. В результаті рейхсвер проходиться країною, випилюючи червоних та займаючи їхнє місце. Народ розуміє що його наїбали й починає обурюватися. На німецькій хвилі уносить Раду і владу захоплює Скоропадський, що оголошує себе гетьманом. УНР перейменовується на Українську Державу або Гетьманат, німці наші друзі, знову ж купа реформ різного ступеня важливості, відкривання університетів, академії наук і ще купа справ. Німецький канцлер зрікається престолу, німецькі війська звалюють на батьківщіну і гетьман, якого задовбали численні повстання, разом з ними. Нестор Махно підбирає собі столицю з властивою назвою Гуляйполе, а країни Антанти десантуються в Одесу та інші приморські міста.
1919 рік. УНР знову в строю, тільки при владі Директорія, на чолі з Петлюрою. Радянські москалі виставляють пред’яви, посилаються нахуй і історія повторюється. Того ж року відбувся акт Злуки між УНР і ЗУНР. Злука ця була скоріше фікцією, бо обидві держави не встигли проіснувати достатньо, щоб насолодитися одна одною і самими собою. "...і тріснув світ надвоє, димить розлом..." Війна триває. Петлюрівці, махновці, денікінці, більшовики, ляхи, Антанта... Наступи, відступи, рейди, набіги, повстання, взяття міст, грабіж корованів, перевороти, проголошення усіляких республік...
Підсумок: врешті-решт більшовики усіх нагнули, приєднали Україну до своєї свіжоствореної Імперії Зла ака СРСР, та почали свої реформи. В цілому - епік фейл.
- X 8e7e33d4.jpg
- X 0f7ca3e3.jpg
- X 95a4bf06.jpg
- X e42709c6.jpg
СРСР
- Основна стаття: СРСР
Часи, коли наша ненька була захоплена Червоною імперією і народ був поступово випилюваний кращими геноцидами країни. На щастя не вийшло, але мізки обробити встигли, тому ВРЖ-олдфаги згадують ті часи лише як щось світле й добре, гостро дупоболячи при будь-якій критиці
Отже комуністи прийшли до влади. Намагалися впровадити комунізм одразу після створення своєї затишненької держави, але у процесі роздумів прийшли до висновку що для тріумфу комунізму так чи інак, доводиться створити капіталізм. Українські соціалісти, які й були основою УНР, у цей час вирішили, що хай вона буде Україна хоч комуністична, аби Україна. І тому навіть поповерталися творити народну волю. До середини 30-их же всі як один зрозуміли що їх надурили, але втікти знову вже не встигли.
В цей період масового відбілювання, набудували стоп’яцот смердючих заводів провели індустріалізацію, грабували селян розкулачували поміщиків, зганяли селян до колхозів, де примушували пахати за трудодні провели колективізацію, розстрілюли мільони незгодних ліквідували контреволюційні та злочинні елементи суспільства та ще багато злочинів корисних справ заради світлого комуністичного майбутнього.
Тим часом владу в державі рад захопив Сталін, а тому надалі (від кінця 20-х років) УРСР має такий же стосунок до України як і пізніший однойменний рейхскомісаріат. На місцях і в центрі за умов безкласового суспільства сформувався навіть таки виражений клас номенклатури. І стало очевидно, що зайшли кудись не туди. Але повертати ніхто не збирався, тим паче на носі була війна, в якій явно не стояли інтереси Добра, чи навіть всесвітньої революції, - лише імперії. Повоювавши 2 роки на боці амбіцій Третього Рейху, решту 4 чесно відвоювавши на своєму боці, СРСР загарбало пів Європи і ще деякі країни. Приблизно так само і союзники.
Після війни всі сподівалися, що до цього Сталін плекав масові терори лише задля сили самих же робітників і селян, і тепер їх не буде. Але так не сталося. Наступник Сталіна, в минулому його прислужник, Хрущов, відразу ж почав змивати попередника, а сам уславився переважно як блазень. Але не встиг змити все, оскільки до влади прийшов черговий підлиза-колгоспник Брєжнєв. Спочатку молодий і ініціативний, до кінця свого демократичного усі-за терміну довжиною у 18 років, став показником стану Союзу в цілому у своїй нікчемності і врешті-решт смертності. Економіка радянського союзу була вже нижче дна. Дуже цікаво що взагалі тоді розуміли під словом "майбутнє" звичайні громадяни. За ні живим ні мертвим, але вмерлим генсеком послідували двоє людей стан яких теж виражав стан Радянського Союзу - один, Андропов (повторення Сталіна) прожив на посаді 15 місяців, наступник, на три роки старший, Черненко (повторення Брежнєва) прожив на посаді 13 місяців.
Доля українців у вищеописаний період сумна і трагічна. Знову відсторонені від політики, ми ще більше захопилися інтелектуалізмом і мастурбацією. Було кілька моментів які свідчили про те що Україна є. Ще за Польщі було таке, що й національні таємні організації діяли і убивали їх урядовців. Більш менш гідними за цей період є лише УПА, Дзюба та інше наше дисидентство.
Раптово до влади все-таки прийшов молодий бравий хлопець, який говорив російською ну може трохи краще ніж Азаров наразі українською. Тоді ж на якість цього молодика не подивились, а лише зраділи його позиції і віку. Майже одразу почались ідеї реформувати велетенську відсталу державу, у якій ракет було більше ніж трусів. Але свідомість громадян вихована в умовах до безглуздя надуманих, не витримала такого раптового приходу реальності. В цих обставинах розворушилися власники національних проблем, які заперечувалися комунізмом в принципі, і покинули райський Союз. Ми, як одні з останніх, нарешті отримали можливість відновити власний історичний шлях.
Сучасність
- Основна стаття: Україна
- Основна стаття: Євромайдан
- Основна стаття: Сепаратисти
- Основна стаття: Зрада
Україна знову стала Україною. Звісно, основними заданими параметрами є те, що Україна вийшла з Союзу вже надщербленою. Наприклад, усі наші президенти - колишні комуністи або комсомольці. Насолоджуймось. Але далі в цій статті писати є занадто багато чого. Сучасність вона і є сучасність. Занурюйтесь у більш спеціальні статті.
Додаткові посилання
- Збірка історичних мап - Українські території очима європейців (ОБЕРЕЖНО! Суцільний флеш!)
- Ще одна збірка - європейські території очима українців.
Для всього іншого гугліть "Велика історія України". І хай прибуде з вами копіпаста.
Примітки
- ↑ Він мав на це раціональні причини, древляни відмовились надати військову допомогу у черговій кампанії. Так що жадоба тут ні до чого.
