Стаття «Тарас Шевченко» ім. ім. Т. Г. Шевченка

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Xatyan.png

Раків подолано! Стабільності досягнено!
Ця стаття хороша станом на: день пам'яті Великого Кобзаря нашого Тараса Шевченка. Адміни в неї більше не лізуть, і вам не варто. Краще займіться чимось корисним.


Глядячи з цієї соцреалістичної картини Тарас немовби каже нам: «Не бачу гідної статті про себе»

Ця стаття написана про головного українського письменника, ікону справжнього українця, Тараса Григоровича Шевченка і названа іменем імені Т.Г. Шевченка, оскільки бути названою самим іменем Т.Г. Шевченка вона не гідна через те, що написана не самим О, Великим.

Обережно! Читаючи цю статтю, ви можете осліпнути. Оскільки неспоглядна краса та могутня велич Тараса здатні завдати непохитну травму звичайному українцю, не кажучи вже про просту людину.

Усі автори статті після її завершення будуть розстріляні та спалені, аби руки, що писали статтю про ідола та героя української ідеї, ніколи не змогли себе заплямувати.

Тарас Григорович Шевченко (Кобзар, головний вусань Вкраїни, «Як умру, то поховайте...» і т.д.) - епічний поет та художник часів кривавого Миколи I (Палкіна), найвидатніша постать України часів її окупації триклятою РІ. Отож говоримо Шевченко, маємо на увазі - Україна. Все серйозно. [1]

Абзац «Життєпис» ім. ім. Шевченка[ред.]

DiCtCsSX4AE6JJk.jpg

Народився Тарас 9 березня 1814 року у селі Моринці що на Черкащині у сім'ї кріпаків пана Енгельгардта: Григорія та Катерини. Мав старших брата Микиту та сестру Катерину. Згодом батькові закортіло повернутися до рідного села Кирилівки і він, забравши із собою трьох дітей, жінку, вола, плуга та хреста поїхав на землю роду свого. Тарас мав козацькі корені з батькового боку і дуже пишався своїм дідом-гайдамакою, чиї розповіді про повстання народ сприймав як якусь п'яну маячню. Ось одного разу після однієї з таких розповідей Тарас пішов шукати залізні стовпи, що підпирають небо. Ні, це звісно теж маячня, але малому і непосидючому Шевченкові хотілося дізнатися, шо воно таке. Коли він заблукав у полі, його знайшли чумаки і ввечері привезли до Кирилівки.

Тарас із дитинства непогано писав і малював. Окрім того, писав він українською, що в оточенні численних космополітичних довбойобів було приємною віддушеною для еліти змученого народу. Його гасла чудово виражали рівень ахую цивілізованого народу Європи, який потрапив під владу дикої дебільної азійської деспотії. Врешті, навіть отримавши всі можливості в Пітері, він не припинив писати правду про хуйовість головхуїв і отримав за це висилками по нирках. Такий плювок покровителям в обличчя є втім дивним, і невідомо чи не поїхавшим був Тарас.

Чому тоді в цій статті написано стільки хуйні? Перш за все тому, що за 1,5 століття з його смерті, його перетворили на живу ікону України. Що було б непогано, якби це відбувалося на демократичних засадах, але відбулося це на засадах прімірітєльнава савєцкава тоталітаризму і як наслідок ми маємо непогрішного незайманого Тарасика. Радянська влада постаралася виставити Тарасу на пару з Членіним купу монументів, перед тим добряче пофарбувавши Тараса в червоне і вирізавши всю мазепівщино-бендерівщину з його творів. Таким чином Тарас був християно-комуністом і вів український народ до возз'єднання з російським, коли радив не водитися з москалотою та рубати її сокирами. Насправді, Тараса ми теж любимо, але чути Заповіт в 300-ий раз і бачити книгарні заповнені наполовину «Кобзарем» наполовину іншою класичною українською літературою - це таки йобаний зашквар.

Також безосові легко побачити що Тарас, на відміну від іншого мега-поета Франка, дійсно був бидлом. Це недивно, бо він вийшов з кріпацтва і саме у цьому заключається парадокс, бо Шевченко вмів бачити, а бидло обов'язково сліпе. Людині, що бидлом бути не хоче, не так вже й приємно читати вірші на бидлотематику, хоча вони місцями й непогані, але хотіти то одне, а могти не бути - зовсім інше. Шизофазія у цьому абзаці й є враженням звичайного українця від постаті Кобзаря. Ніби й нудить, й рідний.

Абзац «Стиль одягу» ім. ім. ім. Шевченка[ред.]

Хоч Шевченко й тусувався з петербурзьким бомондом і стежив за тогочасною модою, він завжди педалював та наголошував на своєму народництві, тому й полюбляв носити кожуха, хоч мав у своєму гардеробі єнотові шарфи та інші гіпстерські речі. Кожух та шапка були, скоріше, символами селянства, яке геть не було представлене кимось поза селом, а тим паче - у тогочасній столиці. Тому його перевдягання у селюка можна розцінювати як демарш перед столичною, здебільшого кацапською, публікою. Цим він немов казав: "Подивіться! Я, син мужика і з бидлянського роду, та я не цураюся свого походження! Я разом з народом! Той художник-писака, з яким ви вчора пили з однієї пляшки, не якийсь там русскій, а цілком собі українець, тож ви будете з цим рахуватись!" Для аналогії з сучасністю можна навести адідасівський спортивний костюм, в які подекуди не гребують з'являтися на публіці й українські зірки. Цим самим вони поріднюють себе з простим піплом, а конкретно - з гопотою. Це також демонструє й те, що людина не зашорена комплексами та упередженнями, а може відверто, з часткою гумору та відвертості, заявити світу: "Так, я простий чувак. Так само, як і більшість з вас. Не забувайте. ким ви є насправді і у якому середовищі ви зростали." Але якщо порівняння з гопніком - суто класово-гумористичне, то ось кожух і вівчарська шапка - це типовий елемент ПОВСЯКДЕННОГО вбрання, в якому люди ходили, працювали та вмирали. Зацікавленість та демонстрація своєї етнічної приналежності прослідковується також і у Франка (згадаймо, що на австрійсько-польську публіку Львова він любив з'являтись саме у гуцульській вишиванці). Втім, Іван Якович обрав для себе вишеньку на торті: парадний одяг - вишиванку, тоді як Тарас Григорович - побутову одежину. Обом митцям в оточенні іноземців, ба більше - панівних на їх землі, конче потрібно було зберегти свою ідентичність. І не тільки зберегти, а й сміливо заявити про неї.

Абзац «Меми» ім. ім. Шевченка[ред.]

Шевченко на українському екрані
  • «Пам’ятайте мене незлим тихим словом» — кажуть коли слово зле та ймовірно нетихе.
  • Обережно! Кацапська: «Короче, залез я в холодильник, взял помидору, огурец, зелень, хотел салат сделать. Ну естественно, салат надо делать с майонезом, иначе какой нормальный человек его есть будет. Я все нарезал и вдруг понял, что майонез я забыл, чёртов слоупок. Открываю холодильник, беру майонез и вдруг понимаю, что передо мной лежит сало. Никогда раньше не ел сала, а тут вдруг захотелось, ну думаю, раз захотелось, почему бы и не съесть. Пока заправил салат, нарезал сало, все как положено, покушал и тут вдруг все перефарбувалося у жовтоблакитний колiр, гул та рокiт, їбати в сраку, що за гімно, нічого не зрозуміло, вилазить із землі Тарас Шевченко и каже якусь хуйню про москалів і мораль, старий педаль, хулі йому у землі не лєжалось бл?*:!? Відтепер окрім української мови я ніхуя не розумію. Здається сало було прокляте.»
  • Пам'ятник, а то і 2-3 - стабільний атрибут кожного села України.

Абзац «Цікаві факти» ім. ім. Шевченка[ред.]

  • Серед усіх алкогольних напоїв, Шевченко найбільше полюбляв ром.

Ще цікавіші факти ім. ім. ім. Шевченка[ред.]

Тарас народження.jpg
  • Тарас Шевченко ніколи не дрочив, не срав і завжди доїдав за собою кашу.
  • Навіть коли Тарас був маленьким він ніколи не відривав лапки комахам та не тягав котів за хвости.
  • Тарас ніколи не підглядав за голими бабами, що купалися у ставку.
  • Юний Тарас нічого не крав у своїх панів, вчителів-дячків і ніколи не бився з вуличними хлопцями.
  • Ставши молодим художником в Пітері Тарас ніколи не бухав, не вештався за бабами та не водив дружбу з імперськими аристократами. Тільки працював та думав про бідну Україну.
  • Коли Тарас довбився в очко, він завжди використовував анальну змазку українського виробництва.
  • Тарас народився з вусами і відразу почав викрикувати вірші про пригноблення українського селянства.
  • Тарас знаходився під охоронним закляттям свого діда-характерника, воно діє дотепер і проявляється тяжкою хворобою у вигляді свищів на тілі кривдника, з яких вітер видуває гівно назовні і воно дещо забиває запах пороху.

Абзац «Без жартів» ім. ім. Шевченка[ред.]

Sheva88551 o.png
  • Тут не можна жартувати! Можна тільки фапати на великого кобзаря! Зіг хайль.
  • Не любиш Шевченка? Так може ти ще й м'яса не їси?
  • Замість кожного знесеного Леніна, на пеньках Ілліча повинен бути лише Шевченко. Якщо ти проти - так може ти ще й ватан?
  • Захочеш розказати, що Тарас під кінець життя бухав в три печінки? Так може ти ще й Путіна любиш?
  • В оточенні священного імені Тараса Григоровича всі інші слова пишуться з маленької літери.
  • Якщо жінку зґвалтувати примірником Кобзаря, то вона непорочно народить клона Тараса.

Абзац «Обряд поклоніння» ім. ім. ім. Шевченка[ред.]

Аби ти, простий ницак, був вартий вклонитися пам'ятнику безсмертного Кобзаря, потрібно підмитися, обрізатися, постригтися під горщик та одягнути традиційний український одяг. День народження Кобзаря 9 березня є священним і в цей день не можна їсти, спати, срати, а бажано взагалі випилитися з реальності й вернутися 10 березня, аби цілий день проплакати за смертю Кобзаря.

Абзац «Вірші» ім. ім. Шевченка[ред.]

Гумор підвезли

Поет писав вірші, що остоєбеніли більшості безосів ще за шкільних часів. Особливо примітний «Заповіт», що його перекладено майже на всі мови світу. «Пам’ятайте незлим тихим словом» це навіть маленький мемчик. Навіть якутські школяри довгими зимовими вечорами у своїх юртах лєкорбюз’євських багатоповерхівках можуть насолоджуватися творінням класика[2].


Щоб лани широкополі
І Дніпро і кручі
Стали вам поперек горла
Москалі їбучі


Кобзар про "братів" наших

« Дарма праця, пане-брате:

Коли хочеш грошей
Та ще й слави, того дива,
Співай про Матрьошу,[3]
Про Парашу, радость нашу,
Султан, паркет, шпори, —
От де слава! А то співа:
«Грає синє море»,
А сам плаче, за тобою
І твоя громада
У сіряках!..» Правда, мудрі!
Спасибі за раду.

»

— "Гайдамаки"[4]

Писав також прозу, навіть російською.

Абзац "Плебейські думки" ім. ім. Шевченка =[ред.]

« Апостол правди і науки,
Котрого ждав ти день по дню,
Прийшов, простяг потужні руки, —
І легіон ім'я йому.

Но ті, що змаленьку кормились
Дум твоїх скорбних молоком,
Що всьому світові хвалились
Тобою, с в о ї м співаком,

Ті, як нового гостя вздріли,
Позатикали вуха всі,
А то й в поліцію побігли,
Низькопоклонники твої.

»

Франко "Шевченко і поклонники"[5]

Галерея ім. ім. Шевченка[ред.]

Абзац «Див. також» ім. ім. Шевченка[ред.]

Абзац «Примітки» ім. ім. Шевченка[ред.]

  1. Позачерговою сесією Верховної Ради України цьому вступу присвоєне ім'я Т. Г. Шевченка. Тепер ця частина статті офіційно зветься «Вступ імені Т. Г. Шевченка до статті «Тарас Шевченко» ім. ім. Т. Г. Шевченка».
  2. Өллөхпүнэ, көмүҥ миигин
    Таптыыр Украинам
    Унаар күөх киллэм истиэбин
    Үрдүк кургааныгар:
    Онтон мин көрө сытыаҕым
    Дойдум күөх быйаҥгын:
    Истиэм Днепр эҥсиллэр тыаһын.
    Бардам барылҕанын...
    Кини Украина устун
    Хаһан күөх муораҕа
    Өстөөх хаанын сүүрдэн устуо,—
    Мин тиллэн туруоҕум.
    Оччоҕо мин үҥүөх этим
    Таҥарабыт диэҥҥэ…
    Ол кэммит кэлиэр диэритин
    Айбыт диэн суох миэхэ.
    Миигин көмөөт, өпө туруҥ.
    Хандалыны хампарытыҥ,
    Өстөөх өһөх хаанын тоҕуҥ,—
    Көҥүл уота кыыстын!
    Саҥа улуу кэргэн үөскүө —
    Миигин умнумаарыҥ,
    Итии намыын тылгытынан
    Истиҥник ахтаарыҥ.
    Тарас Шевченко, «Кэриэс» («Заповіт» у перекладі якутською мовою)
  3. Популярні тоді російські романси та розважальні пісеньки про блядство, гульки та заможне життя(aka Москальський реп сьогодні)
  4. В цьому уривку Шева зазначає, що обрав не хайпову та популярну тему, яка могла б принести йому гроші та славу, а те, до чого в нього лежить серце
  5. Це відповідь на цей вірш Шеви