Іван Франко

Франкотик

Іван Якович Франко - український мега-поет №2, також письменник і носій майже такого ж прізвища, як кривавий диктатор Іспанії. Саме через останній факт місто Станіславів перейменували в Івано-Франківськ, а не просто у Франківськ. Як не дивно, помер не від старості чи війни, а від остеохондрозу.

Чим видатний:

• Вусами. Ну насправді, вуса меметичні. Не гірші, аніж у Кобзаря.
• Ніби один з перших, хто почав носити вишиванку під класичний костюм.
• Мав супер-пам'ять, запам'ятовував навіть книги.
• Сидів. Бо багато пиздів проти чинної тоді влади. Кореша по зоні підкинули йому багато тем для оповідань.
• Твори. Тисячі їх! Наприклад, гарна інтимна лірика («Чого являєшся мені у сні...»), та проза, де дівчатко понесло пиздою по кочках аж до Порт-Артура («Сойчине крило»). Не забувайно і про Захара Беркута.

Галерея

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Цікаві факти

• Відзначався колосаль­ною працездатністю. За 40 ро­ків активного творчого життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, нове­ла, повість, роман, монографія тощо). Щороку видавав по 5-6 книжок.
• Став першим професій­ним українським письменни­ком, який заробляв на життя літературною працею.
• У гімназії сидів на остан­ній парті, але міг майже дослів­но переказати розповіді вчителів на заняттях. У п’ятому кла­сі під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в ні­мецькому перекладі.
• У гімназійні роки, зали­шившись без батьків, заробляв на життя репетиторством. Із тих коштів зібрав величезну на той час бібліотеку – понад 500 томів.
• Чотири рази його ув’язнювала австрійська влада (у 1877, 1880, 1889 і 1892 рр.).
• Володів 14 мовами. Поет, прозаїк, фольклорист, перекла­дач, публіцист, філософ, еко­номіст, політик, громадський діяч. Сучасники називали його “академією в одній особі”.
• Писав твори не лише українською, а й польською, ні­мецькою, іншими мовами. Перекладав на українську в тому числі з давньої вавилонської, давньоіндійської, давньоарабської, давньогрецької, східних мов.

Перекладав також на ні­мецьку українські народні піс­ні, допомагав Михайлу Грушевському з німецьким перекла­дом “Історії України-Русі”.

• Співзасновник першої української політичної партії – Русько-Українська радикальна партія – та перший її голова, ав­тор програми.
• Закликав населення Га­личини називати себе україн­цями, а не русинами. ” Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціяльних кордо­нів…”, – писав він у листі до мо­лоді в 1905-му.
• Одним із перших спрогнозував крах ідеології марксиз­му, а соціалістичну державу на­звав тюрмою: “Люди вироста­ли б і жили би в такій залежнос­ті, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава ста­лась би величезною народною тюрмою”.
• Радянський режим на­зивав його атеїстом. А він за­лишався глибоко віруючою людиною. Виріс у побожній роди­ні, досліджував Святе Пись­мо, товаришував із галицькими священиками, мав приязні сто­сунки з митрополитом Андрієм Шептицьким.
• Його переклад біблійної “Книги Буття” досі залишається найбільш точним перекладом цієї частини Біблії українською мовою.
• Ледь не запізнився на власне весілля з Ольгою Хоружинською. У кабінеті батька нареченої знайшов стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша.
• Останні сім років писав лівою рукою, бо права була па­ралізована. Систематизува­ти та упорядковувати матеріа­ли йому допомагав син Андрій. Двоє синів Івана Франка (Пе­тро і Тарас) вступили до скла­ду легіону Українських січових стрільців.
• Помер Іван Франко 28 травня 1916-го на чужих руках – сини були у війську, дочка в Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей ховали в чужій вишиваній сорочці, в “позиченій” ямі на шість домо­вин..

В окремій могилі перепоховали Івана Франка через 10 ро­ків.