Українська література

Матеріал з Енциклопедія Драматика
Версія від 12:07, 8 травня 2020, створена Rododendron (обговорення | внесок) (переписано визначення й розділ класики)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Fray tM.jpg

Це смітник, а не стаття!
Стаття переповнена сміттям та незрозуміло чим!


Українська література — вся сукупність текстів українською мовою. У вужчому значенні — красне письменство тією мовою.

Класика

Існує стереотип, що класична українська література вся про тяжкую недоленьку. Проте так уважають лише рагулі, які самі не читали, або читали дупою — проте наслухалися про нашу літературу від кацапів, які апріорі зверхні до всіх проявів культури колись підкореного народу.

Однак щойно ти зануришся в реальні тексти, то неодмінно виловиш такі шедеври як епічні "Гайдамаки" Шеви, європейського рівня новели Стефаника (тут мусимо попередити вагітних та дітей), Коцюбинського, Хвильового. Франко — безсумнівний геній, який залишив по собі літературну спадщину об'ємнішу за зібрання творів Леніна.

Що казати, навіть у сталінському та після-сталінському совку наші письменники примудрялися писати геть некепську літературу як от Олександр Ільченко. А золота доба художніх перекладів (Лукаш, Тен, Содомора) взагалі припала на період хрущовщини та застою.

Головне не читати Гончара та його послідовників — все буде ок.

Тарас Шевченко

Основна стаття: Стаття "Тарас Шевченко" ім. ім. Т. Г. Шевченка

Також відомий як Тарас Григорович. З часів радянських українізаторів непорочна діва української культури. Жив один день з 9 на 10 березня. У кожного є одна фотографія, яку варто сховати і нікому не показувати. Але Тарасикову українці бачать кожного дня на сотці.

ButhurtTaras.jpg
« Безмежну любов до України поет висловив у вірші «Мені однаково». »

— Шаблонна фраза

Віни

  1. Кавказ
  2. Катерина
  3. Сон

Багато іншого, менш відомого, але не менш важливого

Фейли

  1. Повісті москвинським діалектом
  2. Сон
  3. Альбом поезій «Три літа»

Шевченкодрочерство бере початок з радянських часів. До 1917-го в україномовному середовищі Кобзар мав неабияку просвітницьку функцію, адже по ньому селянські діти вчилися читати, паралельно з Біблією. В 20-му столітті радянська освіта зробила з Шевченка шаблонного та монументального діяча, що виявилося у мордуванні діток вивченням на напам'ять, постановці пам'ятників через кожні три метри (туди, де не вистачило Леніна), облаштуванні у навчальних закладах та громадських культурних закладах куточків Шевченка.

Зараз мучення Шевченком вже не актуально, і його не так настирливо пропагують, як це було раніше. Григорій Хата одного разу порадував увесь світ сприянням популяризації Кобзаря.

Також дивіться
* Шевченкофранко і всі всі всі...

Павло Тичина

« На городі баба,
А в повітрі флот.
Слався наша влада
Радянська. От!
»

— Тичина

« Ми за мир-мир-мир
Трактор в полі дир-дир-дир.
А Тичина пише вірші,
Та все гірші, та все гірші...
»

— Безосібний

« Краще згризти кирпичину,
Ніж учить Павла Тичину
»

— Українські школярі

« Коло церкви на майдані спить Тичина в чемодані,
А Сосюра кирпичину взяв і кинув у Тичину...
»

— Українські школярі

Успішний радянський функціонер. Його "світлий образ" та "трагедію митця" у юні душі наших школярів заштовхують такі самі, як він, пристосуванці. Для наших "патріотів" із міністерства освіти неможливість відмовитися від шикарної квартири та - це справжня трагедія, достойна генія національного масштабу. Вони його розуміють.

Якщо обов'язок писати маячню, коли хочеться писати красиво і розумно - це трагедія, то доля сучасних копірайтерів і журналістів глибоко трагічна.

Сучасність

Основна стаття: Сучукрліт

Сучасній українській література — поверхова, егоцентрична, млява та незріла. Копають на чверть лопати, та й то — якусь грядку-дві, не більше. І не стільки тієї письменницької праці, скільки публічної демонстрації намірів та ідей. У кожній другій книжці — постать автора в театральному світлі й паскудно декороване тло, або ж і просто чорна шматина, і це найбільше дратує критиків; немає героїв, типажів — одні лише автори зі своїми думками-стражданнями.

Примітки

Посилання

Архівна версія статті