Любарт
Любарт Гедимінович (у православному хрещенні — Дмитро, народився десь тоді, коли інтернет ще не придумали, помер у 1383) — литовський князь, останній правитель єдиного Галицько-Волинського королівства (хоча під кінець правив уже суто Волинню, бо сусіди віджали шматок пирога), професійний будівельник фортець та головний спонсор краєвидів для української двохсотгривневої купюри. У масовій свідомості пересічного безосібного відомий як чувак, що побудував Луцький замок і змусив усіх школярів Волині вчити свою біографію на уроках історії рідного краю.
Звідки взявся цей персонаж?
Народився Любарт у родині великого литовського князя Гедиміна. На той час Литва була головним хайпбейстом Східної Європи: поки всі інші страждали від монгольського чобота, литовці активно розширювали свій "бізнес" на південь і схід. Гедимін мав стільки синів, що міг би зібрати власну футбольну команду, тому Любарту, як одному з молодших, світила перспектива хіба що стати менеджером середньої ланки десь під Вільном.
Але Любарт вчасно зорієнтувався і вирішив провернути класичний стартап XIV століття — вигідне одруження. Він узяв шлюб із волинською княжною Ганною-Бушою, донькою галицько-волинського князя Андрія Юрійовича. Коли місцева династія Романовичів раптово і дуже вчасно закінчилася (не без допомоги отрути та сусідського "доброзичливого" втручання), Любарт заявив: "Ну все, пацани, я тут тепер за головного" і сів княжити у Луцьку.
Місцеві бояри, подивившись на його армію і дипломатичні скіли, вирішили, що краще мати при собі толкового литовця, ніж терпіти постійний Священний срач з поляками чи угорцями. Так Любарт став своїм у дошку, прийняв православ'я, назвався Дмитром і почав інтеграцію в український контекст задовго до того, як це стало трендом.
Великий Галицько-Волинський Махач
Епізод I: Казимир і кімната з блекджеком
Практично все своє свідоме політичне життя Любарт провів у стані перманентної війни з польським королем Казимиром III, якого історики за якісь заслуги назвали "Великим". Казимир вважав, що Галичина і Волинь мають належати польській короні, бо "ну а чому ні?". Любарт мав кардинально протилежну думку.
Тут і почалася класична середньовічна Зрада, яка розтягнулася на кілька десятиліть:
Казимир іде на Львів -> Любарт збирає пацанів і спалює польські прикордонні пости. Любарт забирає Галич -> Казимир підкуповує татар, і ті роблять Любарту нерви. Обидва підписують мирний договір -> через два тижні обидва його порушують, бо "катка ще не закінчена". У певний момент Казимир таки зміг віджати Галичину. Для Любарта це був серйозний Епік фейл, але замість того, щоб плакатися в коментарях або влаштовувати стріми на Твічі з ниттям про токсичних сусідів, князь окопався на Волині і вирішив зробити з Луцька суперфортецю, яку фіг хто візьме.
Епізод II: Облога, коні і дипломатія
Поляки неодноразово намагалися викурити Любарта з Луцька. Під час облог використовувалися всі передові технології того часу: катапульти, лайнометання (буквально і фігурально), стріли з підпалом і заклики здатися в обмін на "покращення". Проте Любарт тримав оборону так, наче захищав свій останній безлімітний тариф на гігабайти. У підсумку Волинь він таки втримав, показавши польським колегам, де раки зимують.
Луцький Замок: Головний крафт Любарта
Якщо ви ніколи не були в Луцьку і не бачили цей замок, то ви точно бачили його копію на двохсотгривневій купюрі. Саме Любарт вирішив, що дерев'яні паркани — це рівень нубів, і почав будувати капітальний кам'яно-цегляний замок.
Будівництво замку було тривалим процесом. Любарт вкладав туди всі гроші, які вдавалося вибити з місцевих купців та віджати у ході успішних рейдів на сусідів. Замок став настільки крутим, що згодом саме тут європейські монархи влаштували свій знаменитий з'їзд (але це вже історія для іншого кадра — Вітовта, який прийшов на все готове). Для сучасного лучанина замок Любарта — це як Ейфелева вежа для парижанина, тільки навколо нього ще й бурштин іноді копають (ні).
Олди волинського краєзнавства стверджують, що Любарт мав унікальний скіл — він міг говорити трьома мовами (литовською, руською та мовою дипломатичних погроз) і при цьому ніде не виглядати чужинцем. Він став прототипом "успішного мігранта", який приїхав в Україну, отримав посвідку на проживання, вивчив мову, побудував бізнес і задонатив на міцні стіни.
Епілог
Помер Любарт у поважному віці, залишивши по собі купу невирішених територіальних питань, але повністю відбудовану і готову до оборони Волинь. Після його смерті Волинська земля ще деякий час тримала марку автономії, поки її остаточно не поглинула тодішня глобалізація у вигляді Речі Посполитої.
Чому Любарт — це круто:
- Не злив Волинь полякам, коли це здавалося неминучим.
- Залишив по собі залізобетонний (ну, майже) пруф своєї величі у центрі Луцька.
- Його ім'я звучить як назва якогось крафтового пива або геймерського бренду ("Ігровий ноутбук ASUS ROG Liubart Edition" — звучить же!).
Тож, коли наступного разу триматимеш у руках двісті гривень згадай старого литовця Дмитра. Він старався для того, щоб тобі було де робити селфі для Інстаграму під час поїздки на вихідні в Луцьк.
Див. також
| ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||
